Архієпархія Санса

Архієпархія Са́нса () — архієпархія Римо-католицької церкви з центром у місті Осер, Франція. Архієпархія Санса розташовується в історичному регіоні Бургундія та поширює свою юрисдикцію на територію департаменту Йонна. Архієпархія Санса входить до складу церковної провінції Діжона. Кафедральним собором архієпархії Санса є Санський собор. Резиденція єпископа розміщується в місті Осер.

Історія Єпархія Санса була заснована 240 року. Церковна традиція приписує поширення християнства в Бургундії святим Савініану та Потенціану. Першим єпископом, який згадується в історичних джерелах, є Агрецій, який називається в цих документах тринадцятим єпископом міста Санса. Агрецій займав кафедру Санса 475 року. У IV столітті єпархія Санса була зведена в ранг архієпархії. На той час до митрополії Санса входили єпархії міст Шартр, Осер, Мо, Париж, Орлеан, Невер і Труа.

2 січня 876 року Римський папа Іван VIII призначив архієпископа Санса апостольським вікарієм Галлії та Німеччини.

1140 року архієпископ Анрі засудив вчення П'єра Абеляра. З вересня 1163 до квітня 1165 року Санс був резиденцією папи Олександра III. З XII століття почалось поступове зниження політичного і церковного значення Санса, який почав поступатись Ліону й Парижу. В останньому десятилітті XII століття архієпископ Мішель де Корбей боровся з маніхейським рухом, що поширився в його архієпархії. Цей рух було засуджено на місцевому синоді 1198 року.

1622 року з архієпархії Санса виділилась єпархія Парижа, що у подальшому стала архієпархією.

Після Французької революції та прийняття закону «Цивільний устрій духовенства» статус архієпархії Санса було знижено до рівня єпархії. 29 листопада 1801 року після укладення конкордату з Францією папа Пій VII видав буллу Qui Christi Domini, якою ліквідував єпархію Санса, а її територію передав архієпархії Парижа.

Після конкордату, укладеного 1817 року, єпархія Санса була відновлена, проте це рішення Ватикану не було затверджено у французькому Парламенті. Юридично єпархія Санса була відновлена 6 жовтня 1822 року буллою Paternae charitatis папи Пія VII. На території колишньої єпархії Осера була реорганізована відновлена архієпархія Санса. До митрополії Санса були приєднані єпархії Труа, Невера та Мулена.

6 червня 1823 року папа Пій VII видав буллу Antissioderensi ecclesiae, який надав архієпархії Санса право додавати до своєї назви місто Осер.

З XIX століття в Сансі почали посилюватись ідеї антиклерикалізму, який значно вплинув на ситуацію в архієпархії до такої міри, що вже наприкінці XX століття територія архієпархії Санса почала розглядатись Святим Престолом як місіонерська територія. Нині чисельність вірян в архієпархії Санса у порівнянні з іншими французькими єпархіями характеризується найнижчим відсотком (60% від загальної кількості населення). Для місіонерської діяльності 15 серпня 1954 року Святий Престол започаткував спеціальну місіонерську структуру — територіальну прелатуру під назвою «Місія Франції», центр якої почав розміщуватись на території архієпархії Санса в місті Понтіньї.

1973 року кафедра архієпархії Санса була переведена з Санса до міста Осер.

З 1996 року архієпископ Санса є також ординарієм Територіальної прелатури французьких місій.

6 грудня 2002 року увійшла до складу церковної провінції Діжона.

Ординарії архієпархії святий Савініан; святий Потенціан Леонтій; Северин (344); Аудакт; Геракліан; Лунарій; Симпліцій; святий Урсіцин Теодор; Сіклін; святий Амвросій; святий Агрицій (475); святий Іраклій I святий Павло; святий Лев (533–538); Конститут (549–573); святий Анфім (581–585); святий Луп I (614); Хоноберт; Ріхер I (627); Гільдегарій (632–637); Арментарій (650–654); святий Арнульф; святий Еммон (660–668); святий Гундеберт; Ламберт (680–683); святий Вульфран (683); святий Гаугерік (696); святий Еббон (711); Мерульф; Ардоберт (744); Луп II (765); Вілліхарій (769); Годескальк; Петро I; Віллебальд; Бернар (797); Рагімбер; Магн (797–817); Єремія (822–828); святий Альдерік (836); Ганелон (837–865); Егілон (866–871); Ансегіз (871–883); Еврард (884–887); Готьє I (887–923); Готьє II (923–927); Аудальд (927–932); Гільйом I (932–938); Герлер (938–954); Гільдеман (954–958); Аршамбо де Труа (958–967); святий Анастасій (967–977); Севін (978–999); Леотерік (999–1032); Гельдуїн (1032–1049); Майнард (1049–1062); Ріхер II (1062–1096); Даїмберт (1097–1122); Анрі I Сангліє (1122–1142); Юг де Тусі (1142–1168); Гільйом де Блуа (1169–1176); Гі I де Нуайє (1176–1193); Мішель де Корбейль (1194–1199); П'єр де Корбейль (1199–1221); Готьє Ле Корню (1221–1241); Жіль I Ле Корню (1241–1254); Анрі Ле Корню (1254–1258); Гільйом де Брос (1258–1267); П'єр де Шарні (1267–1274); П'єр д'Анізі (1274); Жіль II Корню (1275–1292); Етьєн Бекар де Пенуль (1292–1309); Філіп Лепортьє де Маріньї (1310–1316); Гільйом де Мелен (1316–1329); П'єр Роже де Бофор-Тюренн (1329–1330) — майбутній римський папа Климент VI; Гільйом II де Бросс (1330–1338); Філіп де Мелен (1338–1345); Гільйом II де Мелен (1345–1376); Адемар Робер (1376–1384); Гонтьє де Баньйо (1385); Гі де Руа (1386–1390); Гільйом де Дорман (1390–1405); Жан де Монтегю (1406–1415); Анрі де Савуазі (1416–1422); Жан де Нантон (1422–1432); Луї де Мелен (1432–1474); Етьєн-Трістан де Салазар (1474–1518); Етьен Понше (1519–1525); Антуан Дюпра (1525–1535); Луї де Бурбон-Вандом (1536–1557); Жан Бертран (1557–1560); Луї де Гіз (1560–1562); Ніколя де Пеллеве (1562–1594); Рено де Бон (1594–1606); Жак Даві (1606–1618); Жан Даві дю Перрон (1618–1621); Октав де Сен-Ларі де Бельгард (1621–1646); Луї-Анрі де Пардайян де Гондрен (1646–1674); Жан де Монпеза де Карбон (1674–1685); Ардуен Фортен де Ла Огет (1685–1715); Дені-Франсуа Бутільє де Шавіньї (1715–1730); Жан-Жозеф Ланге де Жержі (1730–1753); Поль д'Альбер де Люїн (1753–1788); Етьєн Шарль де Ломені де Брієнн (1788–1790); Антуан-Луї-Анрі де Ла Фар (1817–1829); Блаженний Шарль-Андре-Туссен-Брюно де Рамон-Лаланд (09.01.1830 — 10.04.1830); Жан-Жозеф-Марі-Віктуар де Коснак (1830–1843); Меллон де Жоллі (19.11.1867 — 22.04.1867); Віктор-Фелікс Бернаду (1867–1891); П'єр-Марі-Етьєн-Гюстав Арден (1892–1911); Жан-Віктор-Еміль Шенелон (1912–1931); Моріс Фельтен (1932–1935); Фредерик-Едуар-Каміль Ламі (1936–1962); Рене-Луї Марі Стурм (1962–1977); Ежен-Марі Ерну (1977–1990); Жерар-Дені-Огюст Дефуа (1990–1995); Жорж-Едмон-Робер Жільсон (1196–2004); Ів-Франсуа Патенотр (31.12.2004 — дотепер).

Джерела Annuario Pontificio, Libreria Editrice Vaticana, Città del Vaticano, 2003, ISBN 88-209-7422-3 La France pontificale. Métropole de Sens. Sens et Auxerre Булла Qui Christi Domini/ Bullarii romani continuatio, Tomo XI, Romae 1845, стор. 245–249 Булла Paternae charitatis/ Bullarii romani continuatio, Tomo XV, Romae 1853, стор. 577–585 Бреве Antissioderensi ecclesiae/ Bullarii romani continuatio, Tomo XV, Romae 1853, стор. 608–609 Pius Bonifacius Gams Series episcoporum Ecclesiae Catholicae, Leipzig 1931, стор. 628–630 Konrad Eubel, Hierarchia Catholica Medii Aevi vol. 1 , стор. 447–448; vol. 2 , стор. 235; vol. 3 , стор. 298; vol. 4 , стор. 313; vol. 5, стор. 353–354; vol. 6, стор. 376 Migne, Encyclopédie théologique, t. IX, Paris 1851, стор. 351–354 Булла Ubi primum/ Pii IX Pontificis Maximi Acta. Pars prima, Vol. III, Romae 1864, стор. 34-48 Офіційний сайт Інформація Інформація