Мексиканське бароко — період розвитку мистецтва Мексики колоніального періоду, котрий охопив майже три століття історії країни (з 16-го до кінця 18 ст.)
XVI століття
Іспанська монархія випередила інші країни атлантичного узбережжя у відкритті та захопленні нових островів і земель Америки. Захоплені землі були з роками розділені на чотири віце-королівства. Кожне з них не залежало від іншого, а підкорялось безпосередньо королю Іспанії та його адміністрації. Першим (1535 року ) серед інших було створене віце-королівство Нова Іспанія, куди увійшли Куба і острови Вест-Індії, Мексика та смуга земель Центральної Америки між двох океанів«Всеобщая история искусств», т 4, М., 1963, с.464. Саме їм та королівській Іспанії і належатимуть землі, люди і всі ресурси Південної Америки та третини земель в Америці Північній «Всеобщая история искусств», т 4, М., 1963, с.463.
Початок формування бароко в Італії припав на середину 16 ст. В Мексиці, котру загарбники іменували Нова Іспанія, в 16 ст. існувала суміш стилів, штучно привнесена завойовниками, котра складалась із провінційних варіантів іспанського відродження, маньєризму і запізнілих зразків іспанського середньовіччя. Ченці різних католицьких орденів дотримувались кожний власної стилістики згідно з власними уставами і традицією.
За наказом короля Іспанії — першою кам'яною спорудою кожного нового міста в Мексиці повинна була бути церква або собор.
Францисканці наполягали на нестяжанні і показовому жебракуванні. Тому декорування їх релігійних споруд не відрізнялось особливою пишнотою лише у порівнянні з іншими. Самі споруди францисканських монастирів не відрізнялись і велетенськими розмірами, були прикрашені балконами навіть тоді, коли споруди не були високими, а монастирські корпуси не перебільшували двох поверхів. Жіночий монастир Св. Михаїла кларисок (францисканок) Уєхоцинго (штат Пуебла, найбільш збережений і побудований в 1550-1570 рр.) досі являє головні риси францисканської архітектури в Мексиці : церква має лише одну наву, скромні і порожні фасади, величний атріум, зовнішні каплиці, маленькі пілястри з ще готичними капітелями, прикрашені готичними ж рельєфами, мури, прикрашені зубцями в стилі мудехар, готичні фестончасті вікна. Фрески францисканців були перебільшено чорно-білими. Золоченими були лише вівтарі, прикрашені скульптурами, рельєфами, живописом і орнаментами«Искусство Мексики», каталог выставки, Москва-Ленинград, 1977, с. 60. Августинці, навпаки, бажали величних споруд і будували великі за розмірами споруди, церкви і монументи. А порожні мури власних монастирів віддавали під фрески і стінописи релігійного характеру. Домініканці посідали середню позицію між ними. Вони розгорнули власну активність на півдні, в районі тропічного клімату і землетрусів (сучасні штати Морелос, Оахака). Споруди величні, громіздкі, аби протистояти землетрусам і мати оборонний характер. Індивідуальний, нетиповий для Мексики характер має портал домініканської церкви в місті Тепостлан (штат Морелос) з великими барельєфами, який так і залишився винятком.
Ця суміш і стала джерелом формування місцевого варіанта бароко. Пістрявий характер іспанських джерел відбився і на пістрявому характері мексиканського бароко.
Барокова архітектура Мексики
В мистецтві Мексики ніяка стилістична система ( академізм, реалізм, класицизм, абстракціонізм, сюрреалізм ) не виступали в закінчених формах«Искусство Мексики», каталог выставки в ГМИИ, Москва, 1960, с. 7. Стосується це і бароко, перш за все барокової архітектури.
Класичні зразки барокової архітектури, відомі за спорудами єзуїтських місій в Бразилії і близькі до італійських зразків — в Новій Іспанії не прижилися, хоча сюди серед інших чернечих орденів прибули і єзуїти, головні носії сакральної барокової стилістики. Загарбники-іспанці привезли в Америку стилістику Хуана де Еррери (бл. 1580—1597), будівника монастиря-палацу Ескоріала. Винищення індіанців і їх спротив до середини 17 ст., однак, спонукав до спрощених варіантів проектів і оборонної архітектури. Первісно переважали фортеці та оборонні споруди, котрі постійно зміцнювали через шалене розповсюдження піратства та військовою боротьбою з конкурентами-каперами із Британії, Франції, Голландії.
Оборонний характер мали і перші католицькі монастирі і церкви, активно залучені до пригноблення місцевих мешканців і виправдання колоніального хазяйнування на новозахоплених територіях. Вже до початку 17 ст. в американських колоніях Іспанії було вибудовано біля 7000 церков і 500 монастирів.
До 1810 року католицькій церкві належали 33 відсотки земель всієї Америки. Кількість новостворених іспанських будівель в Америці була просто велетенською. Водночас сюди перенесли всі протиріччя і недоліки іспанського феодалізму, підсилені слабким, неповоротким контролем з боку віддаленого королівського двору і шаленим накопиченням багатств місцевих урядовців-крадіїв. Всю непохитну ненависть католиків Іспанії до єретиків і представників інших вірувань відчули на собі автохтонні народи Америк. Наприкінці 15 століття в самій Іспанії запрацювала інквізиція, а церква почала контролювати усі форми суспільного життя. Постійна цензура чатувала і на усі форми іспанського мистецтва і культури, жорстоко викорінювала усе більш-менш сміливе століттями, гальмуючи їх розвиток.
Вже з 1569 року інквізиція запрацювала в американських колоніях Іспанії «Всеобщая история искусств», т 4, М., «Икусство», с. 464.
Католицьке священство вкладало величезні кошти в церковне будівництво, в перебудови і декорування сакральних споруд. До будівництва низки столичних храмів були залучені іспанські архітектори. Велетенський собор в Мехіко будували та декорували впродовж декількох століть, від 1563 до 1813 року«Всеобщая история искусств», т 4, М., «Икусство», с. 467. Тому він мимоволі став втіленням декількох стильових етапів місцевої архітектури. Собор в столичному Мехіко почали будувати за проектом іспанців Алонсо Переса Кастаньєди та Дієго ді Арсіньєги. Вежі-дзвіниці були закінчені лише в 1791 році під керуванням Хосе Даміана Ортіса де Кастро. Купол створив іспанець Мануель Толса. Собор в Мехіко став найбільшим за розмірами католицьким храмом в Латинській Америці.
Ранні зразки італійського бароко чи зразки папського Риму не отримали тут розповсюдження — ні в церковній, ні в світській архітектурі. Мексиканське бароко швидко перейшло на створення самобутніх варіантів карнизів, колон, розкішних орнаментів. Широке розповсюдження отримали так звані «естіпіте» — конічні варіанти колон і піляст, поставлені вузькою частиною униз«Искусство Мексики», каталог выставки в ГМИИ, Москва, 1960, с. 17. Мексиканська архітектура стала на шлях надзвичайної пишноти в інтер'єрах, котра вихлюпувалась і на головні, західні фасади сакральних споруд і відома як «ультрабароко» 18 століття. Вони були продовженням іспанського стилю чуррігереско (пізній варіант іспанського бароко). Храми позбавлені складного розпланування і довершеності італійських зразків, планово-просторові рішення - або стереотипні, або примітивно-провінційні. Однак декоративний бік архітектури фасадів отримав надзвичайну увагу, особливо західних фасадів. В нагромадженні і переускладненості декору знайшов вихід нестримний темперамент місцевих майстрів, метисів і індіанців, залучених до будівництва. Контраст між порожніми, виглаженими частинами фасадів і перенасиченим декором порталу добре відомий і в Іспанії. В Мексиці цей контраст отримав надзвичайне розповсюдження і дав безліч місцевих варіантів декору. Декоративні портали майже втрачали логіку побудови і нагадували коштовну тканину, перенасичену візерунками неєвропейського, східного, арабського зразка.
Іспанці поруйнували всі споруди ацтекського Теночтітлана. Низка індіанських храмів і пірамід була розбита і розібрана на будівельні матеріали, а ті використані на будівництво нового міста за іспанським зразком. Розпланування йшло за проектом архітектора Алонсо Гарсія Браво — з регулярною мережею вулиць. Проблему водопостачання вирішила низка акведуків, вибудованих руками рабів від джерел Мексиканського узвишшя. Поруйновані піраміди засипали землею та сміттям, а на їх верхівках будували собори й церкви, котрі головували нам морем одноповерхових споруд. Столичний Мехіко швидко зростав і до 1776 року вже мав 90 000 мешканців (тодішня іспанська Гавана мала 76 000, а британський Нью-Йорк тільки 12 000«Всеобщая история искусств», т 4, М., «Икусство», с. 463 ).
Приклад світської архітектури бароко місцевого багатія - палац де Кобьєрно де Мічоакан, місто Морелія, вибудований в 1760-1770 роках неподалік від катедрального собору міста. Він мав два поверхи і три внутрішніх дворика. Головний фасад прикрашений подвоєними пілястрами та спокійним ритмом віконних отворів. Про іспанське бароко нагадував лише пишний парадний портал із фігурним бароковим фронтоном.
Гілки мексиканського чуррігереско Серед місцевих архітектурних творів вирізняють декілька варіантів мексиканського чуррігереско.
«Стиль столиці» відбивав найбільш фахову лінію мексиканського чуррігереско. Але його зразки зустрічаються як в столиці, так і в провінціях (єзуїтський храм Св. Мартина в місті Тепотцотлан, 1760-1762 рр.) Першими слід назвати храми в Мехіко — церква Св. Трійці та Саграріо Метрополітано, окрема споруда поряд із катедральним собором Мехіко. Саграріо Метрополітано вибудував іспанець Лоренсо Родрігес із Андалузії, а декорував скульптор-індіанець Педро Патіньйо Ікстолінке. Центричні композиції. Зазвичай використовували розповсюджений тип базиліки. Досить рідкісними для Мексики були центричні композиції, серед них каплиця Посіто в місті Гваделупа (арх. Франсіско Герреро-і-Торрес, 1777—1797 рр.) Місцеві варіанти чуррігереско частіше виникали на півночі та далекому півдні Мексики. Серед провінційних варіантів слід згадати пишний західний фасад собору в місті Сакатекас. Фахова значущість архітектора вдало зійшлася тут з нестримним темпераментом майстрів-декораторів. Пишні декоративні форми досягли на головному фасаді надмірного втілення і католицький храм сприймається фантастично розкішною спорудою півдня... тамільської Індії. Тоді як бічні фасади - важкі, порожні, статичні, саме втілення інертної маси. Так зване «народне бароко». Воно виникло в місті Пуебла і має місцеву назву поблано. Головна його особливість - привнесення розфарбування в фасади та використання кольорових кахлів навіть в дахах куполів. В стилістиці «народного бароко» створено чимало споруд. Відомі серед них — церква Санта Марія в Тонанцинтлі (середина 18 ст.), церква Св. Франциска в Акатепеку (перша половина 18 ст.), храм Окотлан в Тласкала ( бл. 1750 р.«Всеобщая история искусств», т 4, М., 1963, с.469 ) Провінційні ж храми в бідних містечках і селах - вкрай примітивні, наївні, вибудовані надзвичайно просто.
Серед величних храмів колоніальної доби в місцевому стилі бароко — собори в штатах Оахака, Чіуауа, Морелія, Сасатекас та ін. До переліку уславлених зразків слід додати церкву Сан Домінго ( Оахака ), церкву Регіни та Метрополітанське Сагреріо в місті Мехіко, каплицю дель Росаріо храму Сан Домінго в Пуебла, вибудована в 1690 році«Искусство Мексики», каталог выставки в ГМИИ, Москва, 1960, с. 17.
Барокові інтер'єри церковних споруд
Стінописи і фрески Нової Іспанії 16 ст.(Мексики)
Бароковий живопис Мексики