Зловживання правом (; ; ) — правова доктрина та принцип права, відповідно до яких здійснення суб'єктивного права не допускається, якщо воно суперечить його призначенню, принципам добросовісності, справедливості або меті правового регулювання, а також завдає шкоди іншим особам, суспільству чи правопорядку.
Концепція зловживання правом застосовується в різних галузях права, зокрема у цивільному, міжнародному, адміністративному та процесуальному праві. У різних правових системах зловживання правом може розглядатися як окремий правовий принцип, форма недобросовісної поведінки або підстава для відмови в судовому захисті.
Загальна характеристика Зловживання правом виникає у випадках, коли особа формально діє в межах належного їй права, однак спосіб його здійснення суперечить меті права, принципу добросовісності або порушує права та законні інтереси інших осіб.
До ознак зловживання правом зазвичай відносять: наявність у особи суб'єктивного права; здійснення цього права у формально допустимій формі; використання права всупереч його соціальному чи юридичному призначенню; недобросовісність поведінки; заподіяння шкоди іншій особі, суспільству або правопорядку.
У різних правових системах доктрина може застосовуватися як: заборона шикани (здійснення права виключно з наміром заподіяння шкоди); заборона недобросовісного здійснення права; заборона обходу закону; заборона зловживання процесуальними правами.
Історія
Витоки доктрини пов'язують із римським правом та середньовічною доктриною aemulatio vicini, яка обмежувала використання права власності винятково з метою заподіяння шкоди сусідамAemulatio vicini definition.
У XIX—XX століттях концепція зловживання правом набула розвитку у французькому, німецькому та швейцарському праві.
У французькому праві доктрина Abus de droit була сформована переважно судовою практикою, відповідно до якої навіть формально законне здійснення права може визнаватися неправомірним, якщо воно має на меті завдати шкоди іншій особі.
У німецькому праві розвиток доктрини пов'язаний із принципом добросовісності (Treu und Glauben). Принцип заборони шикани закріплений у § 226 Німецького цивільного уложення (), відповідно до якого здійснення права є недопустимим, якщо воно може мати лише мету завдання шкоди іншій особі.
Цивільний кодекс Швейцарії передбачає, що здійснення прав та виконання обов'язків повинно відбуватися добросовісно, а очевидне зловживання правом не користується правовим захистом.
Згодом концепція поширилася на міжнародне право, де принцип заборони зловживання правами став застосовуватися державами та міжнародними судами.
У національних законодавствах
Цивільне право
У цивільному праві зловживання правами зазвичай означає здійснення цивільного права з наміром завдати шкоди іншій особі або в інший очевидно недобросовісний спосіб.
У багатьох державах континентальної правової системи принцип заборони зловживання правами прямо закріплений у законодавстві. Наприклад, § 226 Німецького цивільного уложення забороняє здійснення права виключно з метою заподіяння шкоди іншому. У Швейцарському цивільному кодексі передбачено, що явне зловживання правом не охороняється законом.
В Україні принцип заборони зловживання цивільними правами закріплений у Цивільному кодексі України. Стаття 13 Кодексу передбачає, що при здійсненні своїх прав особа повинна утримуватися від дій, які можуть порушити права інших осіб, а також забороняє дії, вчинені з наміром завдати шкоди іншій особі, й інші форми зловживання правом.
У цивільному праві зловживання правом також пов'язують із концепцією меж здійснення права, відповідно до якої будь-яке суб'єктивне право має юридичні та соціальні межі реалізації.
Процесуальне право
У процесуальному праві зловживанням правами вважають недобросовісне використання процесуально-правових норм для затягування розгляду справи, перешкоджання здійсненню правосуддя або створення необґрунтованих процесуальних перешкод.
Прикладами можуть бути: подання завідомо безпідставних позовів або скарг; неодноразове подання тотожних клопотань; навмисне затягування процесу; використання процесуальних механізмів не для захисту права, а для тиску на іншу сторону.
Суди можуть застосовувати санкції за зловживання процесуальними правами, включно зі штрафами, залишенням заяв без розгляду або покладенням судових витрат.
В українському праві Процесуальне право Неприпустимість зловживання процесуальними правами закріплена як одна з основних засад цивільного, господарського та адміністративного судочинства України. Відповідні положення містяться у Цивільному процесуальному кодексі України, Господарському процесуальному кодексі України та Кодексі адміністративного судочинства України.
Кримінальний процесуальний кодекс України прямо не закріплює принцип неприпустимості зловживання процесуальними правами серед засад кримінального провадження. Водночас окремі положення Кодексу передбачають механізми протидії недобросовісному використанню процесуальних прав, зокрема щодо повторних відводів, затягування судового розгляду або зловживання правом на участь у відеоконференції.
У практиці Верховного Суду заборона зловживання процесуальними правами розглядається як загальноправовий принцип, який може застосовуватися також у кримінальному судочинстві.
Проблеми правового регулювання
Після аналізу законодавства України про зловживання правом напрошуються наступні висновки:
1. Норми, що стосуються зловживання правом, є як у законах, так і в підзаконних нормативно-правових актах.
2. Вони містяться в нормативно-правових актах різних галузей права, зокрема, господарському, кримінальному, шлюбно-сімейному законодавстві, а також нормативно-правових актах, присвячених правовому статусу засобів масової інформації.
3. З огляду на сучасні загальносвітові тенденції в розвитку законодавства, виправданим є чітке закріплення в законі дефініції «зловживання правом», його ознак, а також конституційне оформлення принципу добросовісності здійснення права і неприпустимості зловживання ним.
4. Як санкцію за зловживання правом у законодавстві необхідно встановити відмову у захисті права у випадку, якщо судом встановлені всі ознаки зловживання правом, а особа, що зловживала ним, звертається до суду або інших компетентних органів з метою приведення до дії механізму державного примусу.
5. Правореалізаційна практика, зокрема, у сфері приватно-правових відносин, свідчить про необхідність теоретичної розробки та наступного впровадження в законодавство категорії «межі здійснення права».
У міжнародному праві
У міжнародному праві принцип заборони зловживання правами означає, що держава не повинна використовувати свої права або повноваження у спосіб, який суперечить цілям і принципам міжнародного права.
Доктрина зловживання правами застосовується в різних сферах міжнародного права, зокрема: у праві міжнародних договорів; у морському праві; у міжнародному екологічному праві; у сфері прав людини.
Концепція пов'язана з принципом добросовісності, закріпленим у Статуті ООН та Віденській конвенції про право міжнародних договорів.
Практика міжнародних судів
Міжнародний суд ООН неодноразово звертався до принципу добросовісності та заборони зловживання правами. Водночас Суд застосовує цю доктрину обережно й зазвичай вимагає переконливих доказів недобросовісної поведінки.
Європейський суд з прав людини застосовує концепцію зловживання правом у контексті статті 17 Європейської конвенції з прав людини, яка забороняє використовувати права, гарантовані Конвенцією, для знищення інших прав і свобод. ЄСПЛ також може визнавати заяву неприйнятною у разі зловживання правом на подання заяви відповідно до статті 35 Конвенції.
Умови настання та види зловживання правом Адже юридична відповідальність настає тільки у разі встановлення факту зловживання суб'єктивним правом, а це можливо, коли зловживання правом заподіює істотну шкоду інтересам, що охороняються законом.
Передумови виникнення на практиці випадків зловживання правом — прогалини у законодавстві або недостатня чіткість правової регламентації тих чи інших суспільних відносин. Будь-яке суб'єктивне право має межі, оскільки суб'єктивне право є міра свободи, міра можливої поведінки правомочної особи в правовідносинах. Зловживання суб'єктивним правом — це використання суб'єктивного права з порушенням меж його дії, ненормальне (марне, незвичайне, шкідливе, аморальне) здійснення права, яке виражається в недозволених конкретних діях, що заподіюють шкоду іншій особі чи загрожують чужому праву.
Види зловживання правом за правовою кваліфікацією
1. правомірне (легалізоване, ал е аморальне чи недоцільне): явно не виходить за межі встановленого законом суб'єктивного права, зовні правомірне, однак виражається в соціально шкідливій поведінці правомочної особи— заподіює шкоду неохоронюваним законом відносинам (замовчування ЗМІ суспільно значущої інформації або передбачення в публікації судового рішення);
2. протиправне (неправомірне, нелегалізоване): явно виходить за межі встановленого законом обсягу суб'єктивного права, є соціально небезпечним, винним діянням (журналіст, зловживаючи свободою ЗМІ, може здійснити такі злочини, як наклеп, образа, породження національної, расової або релігійної ворожнечі).
Види зловживання правом (термінологічно звучить як «шкідливість») в Англії і США: приватна сфера — задимлення території сусіда; розміщення на сусідній землі виробництва, що створює підвищений шум; публічна сфера— дії, що стосуються інтересів суспільства.
Види зловживання правом за галузевою ознакою:
у сфері конституційного права («чорний піар», використовуваний у передвиборній агітації); у сфері сімейного права (фіктивні шлюби; зловживання батьківськими правами — заподіяння фізичної, психічної, моральної шкоди дитині); у сфері цивільного права (зловживання домінуючим становищем на ринку; підкуп службовців конкурентом; несумлінна реклама з метою створення умов для збуту товарів) та ін.
Види зловживання правами за їх субординацією в правовому регулюванні:
зловживання матеріальними правами; зловживання процесуальними правами (можливе на будь-якій стадії судового провадження).
Види зловживання правом за суб'єктивною стороною:
1. необережне — вчиняється без наміру, але об'єктивно спричиняє настання шкоди (відмова члена сім'ї наймача житлового приміщення без наміру та будь-яких причин дати згоду на його обмін);
2. навмисне — вчинене з наміром нашкодити іншій особі; найбільш відомим видом зловживання правом (сфера застосування цивільного права) що полягає у здійсненні навмисних дій в галузі договірних, зобов'язальних та інших цивільно-правових відносин з наміром заподіяти іншій особі майнову шкоду (зменшення або втрата доходу потерпілим) та моральну шкоду (зазіхання на гідність, ділову репутацію тощо).
Можливі наслідки за зловживання правом При зловживанні суб'єктивним правом поведінка суб'єкта права полягає в створенні ситуації, яка лише має видимість законної. Особа, чиї права і законні інтереси порушені, почувається особливо неспроможною і беззахисною. Довести зловживання суб'єктивним правом дуже складно або просто неможливо. Хоч види зловживання правом можуть збігатися або мати багато однакового, проте правові наслідки зловживання будуть різними.
Стримування зловживання правом — це боротьба не з самою поведінкою, а з конкретними проявами правової поведінки, що завдають шкоди суспільству і особі.
У разі встановлення факту зловживання правом воно не захищається і не охороняється. Юридичні наслідки зловживання правом не традиційні: тут відсутня юридична відповідальність, характерна для правопорушення.
Залежно від обставин конкретної справи настають такі наслідки зловживання правом: визнання їх недійсними (його наслідків), заборона дій, припинення здійснення суб'єктивного права без його позбавлення тощо. Запобігання і припинення зловживання правом входить до компетенції всіх державних органів.