Італо-кельтська гіпотеза розглядає італьські і кельтські мови індоєвропейської родини як найближчих родичів, висхідних до загального предка. Підставою для цієї гіпотези є низка загальних характеристик, що не спостерігаються в інших індоєвропейських мовах, а також високий ступінь збігу лексикону в написах античного періоду.
Аргументи прихильників
Вперше гіпотезу італо-кельтського споріднення висунув Антуан Мейє. Він і його прихильники шляхом порівняльного методу реконструювали так званий «прото-італо-кельтську мову» і вважали, що вона існувала в III — початку II тис. до Р. Х.. в південно-центральній Європі (без прив'язки до конкретної археологічної культури). Після того, як Калверт Воткінс піддав цю гіпотезу критиці в 1966 р., «Italo-Celtic Revisited». In: ,, вона втратила багатьох прихильників, хоча дотепер її підтримують ряд лінгвістів, зокрема, Фредерік КортландтKortlandt, Frederik H. H., «More Evidence for Italo-Celtic», in Ériu 32 (1981): 1-22..
У 2002 р. Ринзі, Ворноу і Тейлор опублікували статтю, де, спираючись на комп'ютерні методи на додаток до традиційних методів історичної лінгвістики, призвели нові аргументи на користь італо-кельтської гіпотези,, а у 2007 р. Ф. Кортландт запропонував реконструкцію прото-італо-кельтської мовиKortlandt, Frederik H .H., Italo-Celtic Origins and Prehistoric Development of the Irish Language, Leiden Studies in Indo-European Vol. 14, Rodopi 2007, ISBN 978-90-420-2177-8..
Морфологічні збіги Основні спільні форми для італьських і кельтських мов:
тематичний генитив на i (dominus, domini). Як в італійських мовах (Popliosio Valesiosio, ), так і в кельтських (лепонтське, кельтіберське -o) також виявлені сліди праіндоєвропейського генітива -osyo, що може вказувати на те, що поширення генітива на i сталося у двох групах незалежно (або шляхом ареальної дифузії). Генітив на i порівнюють з відміною на довге -i іменників жіночого роду в санскриті (див.), проте він може бути і порівняно пізнім, самостійно розвинувшимся явищем. Також дане явище зіставляють з мутацією -i в лувійській мові. умовний спосіб на ā: як у італійських, так і в кельтських мовах воно походить від зниклого оптатива на -ā-. Даний оптатив невідомий в інших індоєвропейських мовах, проте суфікс зустрічається у формах минулого часу балтійських, слов'янських (нині зникли в більшості з них) і тохарських мовах, а також, ймовірно, в хеттській -ahh-. злиття праіндоевропейського аориста і перфекта в єдиний минулий час. Критики вважають, що в обох групах це досить пізнє явище на рівні кельтської і італьської прамови, ймовірно, належить до часу їхнього першого контакту. асиміляція початкового *p з наступним *kʷAndrew L. Sihler, New Comparative Grammar of Greek and Latin, OUP 1995, p.145, § 141., що передувало іншому явищу — втрати початкового *p в кельтських мовах:
('п'ять') → ; давньоірл. cóic ('дуб') → ; гойдельський етнонім Querni, пор. Hispania Querquerni. ('готувати їжу)' → ; ('гарячий'; валлійське p виникло від пракельтського *kʷ)
Спочатку вважалося, що пасив на r (медіопасив) був інновацією, характерною тільки для італо-кельтських мов, проте пізніше подібне явище було виявлено в анатолійських і в тохарських мовах.
Лексичні збіги
Серед інших збігів потрібно відзначити серію спільних слів, зокрема, назви поширених металів (золото, срібло, олово тощо), слово «чоловік» (, , пор. ), відмінних від інших індоєвропейських мов.
Лузітанська, венетська, лібурнська мови
Лузітанська мова (Португалія) має низку рис, які об'єднують його як з кельтськими, так і з італьськими мовами, що ускладнює його класифікацію.
З іншого боку, венетська (північний схід Італії, відома по написах і іменах) і лібурнська (Далмація, Істрія, відома за численними іменами) мови виявляють досить помітну схожість з італьськими мовами, проте не виявляють будь-яких рис, що зближують їх з кельтськими. Тому у низці концепцій італо-кельтська група розширюється до італо-кельто-венетської.
Матеріальна культура
Марія Гімбутас підтримувала гіпотезу, згідно з якою «прото- італіки», що походили від північно-альпійської (південногерманської) групи культури полів поховальних урн, проникли в центральну і північну Італію, а Середньодунайська група тієї ж культури (венети і іллірійці) влаштувалися в Венето, Апулії і на СициліїM.Gimbutas — Bronze Age Cultures in Central and Eastern Europe p.339-345-346. Вона зазначила схожість між керамікою зазначених двох географічних груп культури полів поховальних урн і керамікою протовіллановської культури. На початок XXI сторіччя прихильники курганної гіпотези припускають, як правило, більш ранній розпад італо-кельтської спільності.
Аргументи критиків
Найпоширеніша альтернативна інтерпретація фактів схожості між кельтськими і італьськими мовами — тісна взаємодія мов-предків у рамках загального ареалу протягом тривалого періоду. Як вказує К. Воткінс (Watkins, 1966), «спільність -ī (генитива) в італьських і кельтських мовах слід пояснити скоріше раннім контактом, ніж початковою єдністю». Передбачуваний період мовного контакту міг бути пізнішим, ніж пропонована прихильниками дата розпаду мови — можливо, аж до початку 1 тис. до Р. Х..
Якщо, проте, принаймні деякі загальні форми дійсно є архаїзмами — елементами праіндоєвропейської мови, втраченими в інших гілках; це зовсім не обов'язково вимагає створення моделі особливої спорідненості цих двох гілок після його розпаду. Італьські та особливо кельтські мови також мають низку загальних архаїчних рис з анатолійськими і тохарськими мовамиNils M. Holmer, «A Celtic-Hittite Correspondence», in Ériu 21 (1969): 23-24.
Див. також Континентальні кельтські мови Острівні кельтські мови
Примітки
Література , "An Italo-Celtic isogloss: the 3 pl. mediopassive in *-ntro, " in D. Q. Adams (ed.), Festschrift for Eric P. Hamp. Volume I (= Journal of Indo-European Studies Monograph 23) (Washington, D.C., 1997): 146—161. Winfred P. Lehmann, «Frozen Residues and Relative Dating», in Varia on the Indo-European Past: Papers in Memory of Marija Gimbutas, eds. Miriam Robbins Dexter and Edgar C. Polomé. Washington D.C.: Institute for the Study of Man, 1997. pp. 223-46 Winfred P. Lehmann, «Early Celtic among the Indo-European dialects», in Zeitschrift für celtische Philologie 49-50, Issue 1 (1997): 440-54. Schmidt, Karl Horst, «Contributions from New Data to the Reconstruction of the Proto-Language». In: Посилання