Жа́йворонок лісови́й (Lullula arborea) — невеликий горобцеподібний птах родини жайворонкових (Alaudidae), єдиний живий представник роду лісовий жайворонок (Lullula). Поширений в Європі, Західній Азії та Північній Африці. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий вид. Вид перебуває під охороною Бернської конвенції та ряду інших природоохоронних документівФауна України. Охоронні категорії: довідник / За ред. О. Годзевської і Г. Фесенка. — Київ, 2010.  — 80 с. (с. 36).

Зовнішній вигляд Маса тіла 24—36 г, довжина тіла до 15 см. Дорослий птах зверху світло-бурий, з чорними рисками; «брови» білуваті, сходяться на потилиці; низ білуватий, воло і боки тулуба з жовтувато-вохристим відтінком і чорними рисками; верхні покривні пера першорядних махових чорні, з білою верхівкою і білою основою; махові пера темно-бурі; центральні стернові пера бурі, інші стернові пера темніші, з білими плямами на верхівці; дзьоб і ноги бурі. У молодого птаха, який подібний до дорослого, пера верху з білою верхівкою; на волі темні плями.

Від польового жайворонка відрізняється меншими розмірами, чіткими білуватими «бровами», чорною з білим плямою на крилі, коротшим хвостом, а також тим, що білий колір є лише на верхівці кількох крайніх стернових пер.

Поширення Західна Євразія від атлантичного узбережжя на схід до долин Ками, Волги, західного узбережжя північної половини Каспійського моря, Великого Балхана, середньої частини Копетдагу, Хорасана. На північ від Скандинавії і Фінляндії до 62-ї паралелі, до району Архангельська. Далі на схід північна межа ареалу опускається до 60-ї паралелі. На південь до північного узбережжя Середземного моря, вздовж східного узбережжя Середземного моря на південь приблизно до 33-ї паралелі, в північних частинах Сирії й Іраку на південь до 36-ї паралелі, в Ірані до Лурістана і південного Хорасана. Острови Середземного моря і Британські. Північна Африка від Марокко на схід до Туніса, на північ до узбережжя Середземного моря. На південь в Марокко до 30-ї паралелі, в Алжирі і Тунісі приблизно до 32-ї паралелі.

В Україні гніздиться в лісовій і лісостеповій смугах, крім високогір'я Карпат, а також в північній частині степової смуги і в Кримських горах; мігрує скрізь; зимує в Криму.

Таксономія і систематика Відомо два підвиди лісового жайворонка: Lullula arborea arborea — північні регіони Європи, а також Португалія, Іспанія, Італія, Велика Британія і Франція; Lullula arborea pallida — південна Європа, частково Крим, Кавказ, Іран і Туркменістан.

Чисельність Чисельність в Європі оцінена в 1,3—3,3 млн пар, в Україні — 8—12 тис. пар. Значне скорочення чисельності в Європі було відмічене протягом 1970–1990 рр.; у 1990-х роках вона залишалася стабільноюBirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12)..

Місця існування Віддає перевагу світлим негустим лісам (переважно сосновим борам), галявинам, узліссям, заростаючими вирубкам. Тримається розріджених ділянок лісу, що добре прогріваються сонцем. Уникає густих суцільних хвойних масивів, так само як і вологих листяних лісів. Південні популяції можуть бути не пов'язані з лісовою рослинністю.

Гніздування Гніздиться окремими парами. Гніздо розміщує, як і інші жайворонки, на землі, в ямці, серед невисокої але густої трави, вереску, молодої парості дерев, інколи відкрито або біля основи деревця, невисокого куща. Гніздо чашоподібної форми, зроблене більш ретельно, ніж у польового жайворонка, стінки його більш щільні. Будівельним матеріалом слугують сухі стебла рослин (частіше диких злаків), корінці, мох, у невеликій кількості — сухе листя, лишайники. Лоток гнізда вистелений тонкими сухими стебельцями, інколи кінським волоссям. Середні розміри гнізда: діаметр — 10,5, діаметр лотка — 7,5, глибина лотка — 4,2 см.

У повній кладці 4-5, зрідка 3 або 6 яєць. Шкаралупа злегка блискуча, біла або мутно-білувата, світліша, ніж у полового жайворонка. Поверхня у дрібних, густих сіро-коричневих, оливково-бурих або зрідка червонувато-коричневих плямах; глибока плямистість фіолетово-сірого кольору. Середній розмір яєць 21,25×16,02 мм.

Протягом року зазвичай два виводки. Перші кладки іноді з'являються вже на початку квітня, другі приблизно в середині червня. У випадку загибелі кладки буває повторна. Для неї будують нове гніздо, в іншому місці. Насиджує самка дуже щільно, протягом 13-15, інколи 12 або 16 діб. Самець постійно тримається поблизу від гнізда і приносить самиці корм.

Поведінка Лісовий жайворонок має характерний токовий політ, який найчастіше можна побачити у травні. Птах злітає майже вертикально, частіше з верхівки дерева. Далі жайворонок облітає гніздову ділянку по колу або по спіралі. Політ при цьому з повільними помахами крил. Завершуючи обліт, жайворонок різко падає до землі і сідає на верхівку дерева, з якої злетів, або на сусідню верхівку, або на землю.

Живлення Жайворонок лісовий живиться комахами і насінням. Пташенят вигодовує виключно комахами.

Охорона Стан більшості природних популяцій виду в межах ареалу залишається більш-менш стабільним. Саме тому він, згідно Червоного списку МСОП, отримав охоронний статус «відносно благополучний вид»)Жайворонок лісовий у Червоному списку МСОП. Але в окремих регіонах спостерігається тенденція до зниження чисельності популяції виду, що потребує запровадження охоронних заходів. Тому, жайворонок лісовий занесений до Додатку ІІІ Бернської конвенції (охоронна категорія: вид підлягає охороні») та Резолюції 6 (види, що потребують спеціальних заходів збереження їхніх оселищ) цієї ж конвенції. Крім того, вид охороняється Директивою Європейського Союзу 2009/147/ЄС «Про захист диких птахів» (Додаток І. Види і підвиди, що знаходяться під загрозою вимирання, які є вразливими, рідкісними або специфічними з екологічної точки зору)Директива ЄС про захист диких птахів. На регіональному рівні в Україні жайворонок малий занесений до Червоних книг/списків тварин Дніпропетровської, Закарпатської та Харківської областей.

Джерела. Примітки

Література

Беме Р. Л., Кузнецов А. А. Птицы лесов и гор СССР. Полевой определитель. — М. : Просвещение, 1981. — 223 с. (с. 144, 159). Воїнственський М. А. Птахи. — К. : Рад. школа, 1984. — 304 с. (с. 214—215) Воїнственський М. А., Кістяківський О. Б. Визначник птахів УРСР. — К. : Рад. школа, 1952. — 304 с. (с. 264—265) Второв П. П., Дроздов Н. Н. Определитель птиц фауны СССР. — М. : Просвещение, 1980. — 256 с. (с. 132—133). Иванов А. И., Штегман Б. К. Краткий определитель птиц СССР — Л. : Наука, 1978. — 560 с. (с. 317—318) Марисова І. В., Талпош В. С. Птахи України. Польовий визначник. — К. : Вища школа, 1984. — 184 с. (с. 125) Михеев А. В. Биология птиц. Полевой определитель птичьих гнезд — М. : Цитадель, 1996. — 460 с. (с. 272, 379) Птицы Советского Союза. Т. 5 / Под ред. Г. П. Дементьева и Н. А. Гладкова. — М. : Сов. наука, 1954. — 804 с. (с. 535—540) Птицы СССР. / Под ред. Г. П. Дементьева. — М. : Мысль, 1967. — 637 с. (с. 391) Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — Київ, 2002. — 416 с. (с. 256—257). — ISBN 966-7710-22-X Штясный К. Певчие птицы. — Прага: Артия, 1986. — 222 с. (с. 16—17). </div>