Спі́льна полі́тика риба́льства () — політика Європейського Союзу (ЄС). Вона встановлює квоти, за якими держави-члени можуть виловлювати кожен вид риби, а також заохочує рибне господарство шляхом різних ринкових інтервенцій. У 2004 році її бюджет становив 931 млн. євро, що становить приблизно 0,75% бюджету Європейського Союзу.
Коли Лісабонський договір набрав чинності у 2009 році, він офіційно закріпив політику збереження рибальства як одну з небагатьох «виключних компетенцій», зарезервованих для Європейського Союзу, яка вирішується кваліфікованою більшістю голосів.Article 3 (d) of the Consolidated Treaty on the functioning of the European Union Однак загальна політика у сфері рибальства залишається «спільною компетенцією» Союзу та його держав-членів.Article 4 (d) of the Consolidated Treaty on the functioning of the European Union Рішення приймаються Радою Європейського Союзу та Європейським Парламентом, які діють разом відповідно до процедури спільного прийняття рішень.
Спільна рибна політика була створена для управління рибними запасами Європейського Союзу в цілому. Стаття 38 Римського договору 1957 року, яким були створені Європейські Спільноти (нині Європейський Союз), зазначала, що спільний ринок поширюється на сільське господарство та торгівлю сільськогосподарською продукцією. Сільськогосподарська продукція в договорі означає продукти ґрунту, тваринництва та рибальства, а також продукти первинної переробки, безпосередньо пов'язані з цими продуктами. У ньому не було жодної іншої конкретної згадки про рибальство чи спільні рибальські райони.
Спільна рибальська політика була основною причиною того, що країни зі значними рибними ресурсами та невеликими внутрішніми ринками, такі як Норвегія, Ісландія, та установчі країни Королівства Данія (Гренландія та Фарерські острови), а також деякі інші залежні території держав-членів, залишалися поза межами Європейського Союзу.
Важливість рибальства в Європі
Рибальство є відносно незначною економічною діяльністю в ЄС. Його внесок у валовий національний продукт зазвичай становить менше 1 відсотка. У 2007 році в секторі рибальства було зайнято 141 110 рибалок. У 2007 році 6,4 мільйон тонн риби було виловлено країнами ЄС. Флот ЄС налічує 97 000 суден різного розміру. Рибництво виробило ще 1 мільйон тонн риби та молюсків і забезпечило роботою ще 85 000 осіб. Дефіцит між виловом риби та попитом варіюється, але в ЄС існує торговельний дефіцит переробленої рибної продукції у розмірі 3 євро. мільярд.
Ловля Сукупний риболовецький флот ЄС виловлює близько 6 мільйонів тонн риби на рік. з яких близько 700 000 тонн припадало на води Сполученого Королівства. Частка Сполученого Королівства в загальному вилові риби ЄС у 2014 році становила 752 000 тонн, що є другим за величиною виловом серед усіх країн ЄС. Ця частка визначається та Спільною рибогосподарською політикою ЄС.
У Фрейзербурзі, Шотландія, рибна промисловість створює 40% робочих місць, і аналогічний показник у Пітерхеді. Це були найбільші рибальські порти ЄС, де знаходився флот пелагічних суден. Часто це райони, де інші можливості працевлаштування обмежені. З цієї причини на рибальство було виділено кошти громади як засіб стимулювання регіонального розвитку.
Ринок риби та рибних продуктів змінився за останні роки. Супермаркети зараз є основними покупцями риби та очікують стабільних поставок. Продажі свіжої риби впали, але попит на оброблену рибу та готові страви зріс. Незважаючи на це, зайнятість у знижується, причому 60% риби, споживаної в ЄС, надходить з інших країн. Частково це пов'язано з покращенням можливостей міжнародного транспортування свіжої риби. На конкурентоспроможність рибної промисловості ЄС вплинули надлишкові потужності та дефіцит риби для вилову.
Аквакультура Рибництво є найдинамічнішою галуззю світового виробництва продовольства. У 1995 році на нього припадала третина світового обсягу риби та молюсків у вартісному вираженні. Основними видами риби в ЄС є форель, лосось, мідії та устриці, проте спостерігається інтерес до морського окуня, морського ляща та тюрбо. Підтримка Спільноти почалася в 1971 році для внутрішнього рибного господарства, але наприкінці 1970-х років була поширена на інші галузі. Підтримка ЄС охоплює подібні галузі, як і інші наземні об'єкти, але з додатковими проблемами технічного та екологічного характеру, спричиненими введенням значних концентрацій риби в місцях, де будуються ферми. Галузь страждає від проблем, пов'язаних з коливанням попиту на рибу, вирощену на фермах.
Механізми Загальної політики в сфері рибальства (CFP) Наразі CFP має чотири компоненти:
Регулювання виробництва, якості, сортування, упаковки та маркування Заохочення організацій виробників, спрямованих на захист рибалок від раптових змін на ринку Встановлення мінімальних цін на рибу та фінансування викупу непроданої риби Встановити правила торгівлі з країнами, що не входять до ЄС
Риболовні квоти та правила
Прийняття правил на рівні Союзу Загальна рибальська політика (CFP) встановлює квоти загального допустимого вилову ( TAC ) для того, скільки кожного виду може бути виловлено в певному статистичному районі ICES або групах районів на щорічній або дворічній основі. Кожній країні надається квота на основі загального доступного обсягу (загальний допустимий вилов, TAC) та їхньої традиційної частки (відсоток). TAC щорічно встановлюються Радою міністрів. Вони розглядають пропозиції, розроблені Європейською комісією, яка консультується зі своїми науковими радниками (Науково-технічним та економічним комітетом з рибальства, STECF). STECF зазвичай надає свої рекомендації Європейській комісії, враховуючи роботу, проведену Міжнародною радою з дослідження моря (ICES) та іншими регіональними міжурядовими консультативними організаціями з питань рибальства. Пропозиції згодом подаються відповідним для консультацій з рибальськими країнами, що не входять до ЄС, та коригуються за необхідності. Квоти зрештою затверджуються як обов'язкові для виконання Радою ЄС, причому кожна держава-член ЄС несе відповідальність за контроль власної квоти, а також за її розподіл між рибалками, використовуючи різноманітні системи.
Імплементація на рівні держав-членів Базовий регламент встановлює спільні принципи управління ЄС, згідно з якими кожна держава-член може використовувати різні підходи до управління, такі як ліцензії, обмежений в'їзд або індивідуальні квоти на вилов риби. Улови та вивантаження повинні реєструватися. Регламент охоплює види рибальських знарядь, які можуть використовуватися. Риболовля в певних районах може бути закрита, щоб дозволити відновити запаси.
вилову призвів до того, що рибалки викидали мертву рибу, яка була занадто малою для легального вилову, тому було запроваджено мінімальний розмір сітки, що дозволяло дрібній рибі вириватися для поповнення запасів. Вибір сітки складний, оскільки дорослі риби різних видів мають різні розміри та потребують різних сіток.
Організації виробників
Наразі в ЄС існує понад 160 організацій виробників (ОВ). Це добровільні організації, створені рибалками або рибоводами для сприяння продажу їхньої продукції. Їхні члени повинні включати мінімальний відсоток суден у цьому секторі, не дискримінувати за національністю чи місцезнаходженням своїх членів у межах ЄС та повинні дотримуватися інших правил ЄС. Організації зобов'язані розробляти плани щодо коригування вилову риби відповідно до ринкового попиту. Вони можуть вимагати від осіб, які не є членами організації та ловлять рибу в тих самих районах, дотримуватися тих самих обмежень, що й члени організації.
Вони мають право вилучати продукцію з ринку, якщо ціни падають нижче рівнів, встановлених Радою міністрів, та отримувати компенсацію від ЄС. Рівні компенсації встановлюються таким чином, щоб ціна падала зі збільшенням кількості виловленої риби. Рибні запаси можна зберігати, а потім повертати на ринок, або продавати на корм тваринам. Скупка запасів повинна здійснюватися лише для покриття випадкових надлишків.
У рибалок, що ловлять тунця, діє схема, за якою надлишки риби не скуповуються, але рибалки отримують пряму компенсацію, якщо їхній дохід падає.
Структурна політика щодо флоту та наземного рибальства У 1977 році було запроваджено програму допомоги для покращення рибопереробної промисловості, яка наразі функціонує як Європейський фонд морського, рибальського та аквакультурного господарства. Вона включає такі операції, як філетування риби, засолювання, сушіння, копчення, приготування їжі, заморожування та консервування. Вона мала на меті опосередковано допомогти промисловості. Була зроблена спроба впровадити нові технології в секторі, покращити гігієнічні умови, а також профінансувати переобладнання рибопереробних заводів для інших цілей.
Кожній країні встановлюється цільовий показник розміру її флоту. Фінансування доступне для допомоги в модернізації човнів та споруд, а також для викупу частки рибалок для зменшення розміру флоту. Кошти виділяються на рекламні кампанії, спрямовані на заохочення споживання видів риби, які не переловлюються або не є маловідомими для громадськості. Також доступні гранти для допомоги галузі в покращенні якості продукції та управлінні квотами.
Спроби регіоналізації та деволюції CFP Через зростаючі вимоги щодо більшої децентралізації Спільної рибальської політики (див. розділ #Управління Загальною політикою рибальства проти принципу субсидіарності нижче), було створено дві регіональні групи держав-членів на основі відповідних меморандумів про взаєморозуміння: одна під назвою BALTFISH, яка включає всі держави-члени ЄС з узбережжям Балтійського моря, а інша, відома як Схевенінгенська група, є її аналогом у Північному морі. Їм доручено готувати проєкти квот і правил і подавати їх на розгляд інституціям ЄС. Однак ці групи не мають жодних повноважень щодо прийняття рішень або забезпечення дотримання вимог, необхідних для регіональної організації з управління рибальством, тому жодна з них не розглядалася як така. Ці повноваження залишаються виключно в руках інституцій Європейського Союзу.
Інструменти фінансування
Спочатку рибальство фінансувалося Європейським фондом сільськогосподарського керівництва та гарантій (EAGF). У 1977 році ЄС створив програму допомоги для покращення рибопереробної промисловості як частину EAGGF. Згодом, у 1993 році, фінансування керівництва рибальства (або структурне фінансування) було відокремлено від EAGGF, щоб сформувати окремий Фінансовий інструмент керівництва рибальства (FIFG), тоді як інтервенції на рибному ринку залишаються завданням EAGGF та його наступника, Європейського фонду сільськогосподарських гарантій (EAGF). З 1994 по 1999 рік бюджет FIFG склав 700 мільйонів ЕКЮ. Будь-який грант від FIFG мав супроводжуватися мінімальним внеском від національного уряду. Грант бізнесу повинен включати пропорційний внесок від самого бізнесу. До різних регіонів застосовувалися різні ставки допомоги. Згодом FIFG був перейменований на Європейський фонд рибальства у 2007 році, пізніше перетворений на Європейський фонд морського та рибальського господарства (EMFF) у 2013 році, а зрештою на нинішній Європейський фонд морського, рибальського та аквакультурного господарства (EMFAF) у 2021 році.
З 2007 по 2013 рік Фонду було виділено приблизно 4,3 мільярд євро для надання європейському рибальському сектору. Прийняття EMFAF не було безперечним, зокрема з боку екологічних груп, оскільки воно передбачає можливість фінансування модернізації суден та інших заходів, що може збільшити тиск на вже переловлені запаси.
Застосування та дотримання вимог За дотримання правил відповідають держави-члени, але існує інспекційна служба на рівні громади, яка забезпечує дотримання правил державами-членами у своїй країні. Держави-члени також зобов'язані забезпечити дотримання їхніми суднами угод ЄС під час експлуатації за межами ЄС. Ці правила також мають на меті гармонізувати покарання за порушення правил у різних країнах.