Прека́рність («вразливість», від і — сумнівний, ризикований, негарантований, нестабільний) — нестабільний спосіб життя і роботи без довгострокових гарантій і надійного заробітку особливо у стосунку до розповсюдження «нестандартної» зайнятості в неоліберальну епоху. Деякі соціологи йдуть далі і твердять про появу нового класу — «прекаріату» — визначальною характеристикою якого є ситуація прекарності, і який має відмінні класові інтереси від робітників на постійній зайнятості і з гарантованими посадовими окладами — «саларіату».
Історичний контекст
Поняттям «прекарність» спершу позначали обставини, що виникли у постіндустріальному західному світі. Так, за деякими оцінками у Німеччині зараз трудові умови кожного третього найманого працівника прекарніМармер Эдуард. Что такое прекариат? \\ Neue Seiten/ — http://neuezeiten.rusverlag.de/2009/07/24/chto-takoe-prekariat/, а ще за іншими в ЄС від 15 % до 25 % працівників знаходяться в нестабільних умовах зайнятостіPolicies and regulations to combat precarious employment. International Labour Organization, 2011. — p. 9..
У лекції, прочитаній 1997 року, П'єр Бурдьє стверджував, що «прекаріат скрізь», і зазначав, що короткострокова і непевна робота дедалі поширюється, і саме життя наповнюється непевністю, неспокоєм, стає непередбачуваним — одне слово, прекаризується. Причини цього перетворення, як правило, вбачають у економічному рівні розвитку суспільства; багато соціологів вважають причиною те, що заведено називати глобалізацією — хоча трактування цього терміну на практиці може бути досить різним. Натомість, певнішим поясненням прекаризації може бути трансформація ринків праці із фордистської до постфордистської моделі.
У фордистській моделі капіталізму, що розвинулася на початку ХХ ст., менеджери використовували різноманітні механізми для утримання стабільної, добре регульованої робочої сили. «Науковий менеджмент» в дусі тейлоризму збільшував продуктивність робітників, водночас, забезпечуючи їхню субординацію менеджерам, розділяючи виробничий процес на набір дискретних, вимірюваних завдань. Таким чином, знижувалася потреба в кваліфікованій праці в цехах, її дедалі більше обмежували менеджери. Це — основа старого розподілу праці між розумовою та фізичною працею, яка наразі є розподілом між керівною та обслуговуючою роботою. Що не менш важливо, фірми використовували комбінацію матеріального заохочення, ідеологічних мотивацій, перемовин та прямого втручання в життя родин працівників, аби культивувати корпоративний дух і лояльність. Сам Форд відзначав, що виплата відносно «високої зарплати» може зекономити значні гроші у довгостроковій перспективі, скорочуючи плинність робочої сили й, отже, підтримуючи високу продуктивність. На початку ворожі до робітничих спілок фордистські виробники під час Холодної Війни навчилися залучати організованих робітників як партнерів у постійному підвищенні продуктивності.
Розпад такої корпоративістської системи в результаті довгої турбулентної кризи 1970-х призвів до фундаментальної трансформації трудових відносин. Як вважається, постфордистський капіталізм усе частіше відмовляється від тривалого найму, оскільки менеджери та адміністратори придумали як зробити виробництво гнучкішим. Наприклад, у секторі послуг — від готелів та закладів харчування до прибирання та низькокваліфікованих офісних робіт — дедалі більше завдань передають по підряду фірмам, які наймають працівників на щоденній та тимчасовій основі. Посади, які раніше займали постійні працівники, займаються тимчасовими працівниками максимум на кілька місяців. Цей процес створює динамічно зростаючий прошарок часто добре освічених працівників, які не мають гарантій і не мають перспектив. Їхнє існування перетворюється на плинне поєднання фрагментарної роботи та соціального життя. Формується дуже індивідуалістичний клас з низьким рівнем корпоративної лояльності й ледь помітною колективною солідарністю з такими як вони самі. Його соціальне життя, щонайменше в країнах капіталістичного ядра, на відміну від старомодних «спільнот» робітничого класу приймає мережеву форму (networking), що проявляється в соціальних медіа. Саме ці люди стали основою антикапіталістичних протестів, студентських виступів та руху OccupyСтефан Йонсон. Запаковані // Спільне, 24.10.2012..
Характеристика Ґай Стендінґ, автор однойменної книги про прекаріат, називає відсутність таких умов характерною для ситуації прекарності: Захищеності на ринку праці, тобто достатніх можливостей доходу, що втілюються на макрорівні зобов'язанням уряду забезпечити «повну зайнятість». Гарантій зайнятості, тобто положень про найм і звільнення, накладань штрафів на роботодавця у разі недотримання правил тощо. Гарантій робочих місць, тобто здатності і можливості зайняти нішу у сфері зайнятості, а також захисту на випадок знецінення професій і можливостей для руху вгору кар'єрною драбиною, підвищення статусу і доходу. Безпеки робочого процесу, тобто захисту від нещасних випадків і захворювань на роботі, за допомогою, наприклад, охорони праці та здоров'я, лімітування робочого і позаробочого часу. Гарантій набуття певних навичок, можливості їх здобути шляхом навчання, тренування тощо. Захищеності доходу завдяки, наприклад, встановленню мінімальної заробітної плати, індексації заробітної плати, широкого соціального забезпечення тощо. Забезпечення представництва, тобто колективного голосу на ринку праці — наприклад, незалежних профспілок з правом страйкувати.Guy Standing. The Precariat: The New Dangerous Class. New York, Bloomsbury Academic. — 2011. — p. 10.
Схожий погляд на індикатори нестабільної зайнятості подає у своїй книзі Девора Такера: Робота може бути припинена з мінімальним попереднім повідомленням працівника роботодавцем або без попереднього повідомлення. Час роботи не визначено або може бути змінено за бажанням роботодавця. Дохід непевний або нерегулярний. Функції, що їх виконує працівник, можуть бути змінені за бажанням роботодавця. Робота здійснюється без будь-якого явного або неявного договору. Немає практично ніякого захисту від дискримінації, сексуальних домагань, неприйнятних методів роботи. Робота низькооплачувана — на рівні або нижче мінімальної заробітної плати. Обмежений доступ до переваг «стандартної» зайнятості, таких як відпустка по хворобі, відпустка у зв'язку зі смертю близької людини або батьківська відпустка. Обмежена можливість отримати і зберегти навички через відсутність доступу до навчання і освіти. Умови праці є небезпечними і шкідливими.Deborah Tucker. «Precarious» Non-Standard Employment — A Review of the Literature [Electronic recourse]: Available at: http://www.dol.govt.nz/pdfs/PrecariousNSWorkLitReview.pdf , p. 26. Отже, прекарні умови праці характеризуються атиповими трудовими договорами, обмеженими або відсутніми соціальними пільгами та законодавчо визначеними правами, високим ступенем нестабільності робочих місць, нетривалим періодом роботи, низькою заробітною платою і високими ризиками професійних травм та захворювань. В цілому, індикатори нестандартної зайнятості можуть бути визначені за наступними 4 змістовним блокам: дохід, соціальний пакет, законодавчий захист та контроль, рівень невизначеності в компанії.
Разом з тим, досі немає спільного бачення, ким є об'єднанні такими умовами люди. Тривають теоретичні дискусії, чи можна вважати прекаріат з його характерними особливостями соціальним класом (пригноблених) чи це всього лиш суспільна тенденція, що виявляється в своїх антисоціальних наслідках найбільше на найбідніших прошарках, тобто фактично робітничому класі.
Суспільні наслідки
Теперішній рівень масового безробіття Майже зникнувши в повоєнний період, воно повернулося як постійна загроза і покарання у 1970-х роках, роблячи зайнятість в цілому більш вразливою. Це також не відбулося однаково всюди. Протягом декади після 1973—1974 рр. низка провідних капіталістичних суспільств (Австрія, Японія, Норвегія) стримували безробіття набагато успішніше за інших (Велика Британія, Нідерланди, Канада). Відмінністьhttp://books.google.co.uk/books?id=nynZAAAAIAAJ&q=goran+therborn+why+some+peoples+are+more+unemployed+than+others&dq=goran+therborn+why+some+peoples+are+more+unemployed+than+others&hl=en&sa=X&ei=xkkyT8b3EMPBtAaQkom3BA&ved=0CDMQ6AEwAA почасти пояснювалася інституційними факторами. Ті суспільства, які краще за інших боролися з безробіттям, мали інституційно оформлені зобов'язання підтримувати низький рівень безробіття, які не були заміщені ніяким іншим порядком денним і які дали їм змогу вибратися з глибоких рецесій 1970-х та 1980-х. Суспільства, по яким вдарило масове безробіття, виявлялися тими, що впроваджували заходи жорсткої економії, які відображали інституційно втілені прагнення до низької інфляції та «надійних грошей». У Великій Британії це почасти було пов'язано з піднесенням Сіті. Прекарність в цьому сенсі є ансамблем конкретних ефектів, які постають із свідомо обраних класових стратегій у межах кожної конкретної капіталістичної формації.
Чорні ринки праці Робота парт-тайм, хоча вона не обов'язково є вразливою, зростала як частина ширшого процесу розповсюдження неповної зайнятості. Це добре помітно на такому компоненті «прекаріату» як студентство. Кевін ДуганІдеться про роботу Кевіна Дугана «Новий капіталізм? Трансформація роботи». В ній автор доводить, що теорія ринку праці, яка підкреслює нестандартну зайнятість — поденну, неповний робочий день, тимчасову тощо — зводить до однієї категорії низку відмінних видів зайнятості лише на підставі того, чим вони не є. Таким чином Дуган підходить до спростування хибного розуміння емпіричної бази нестандартної зайнятості. відзначає, що зростання ринку праці студентів у розвинутих капіталістичних суспільствах, особливо в Сполучених Штатах, є одним з найвиразніших процесів останніх десятиріч. Студенти працюють у середньому 21 годину на тиждень в США та 16 годин на тиждень у Великій Британії. Цей тип низькооплачуваної незахищеної праці став одним із ключових пунктів стратегії зайнятості великих секторів бізнесу, особливо для супермаркетів та телепродаж. Нестабільність роботи поглиблюється нестабільністю фінансів. Нагромадження величезних боргів приватними домогосподарствами в роки, що передували кредитній кризі, супроводжувалося колапсом особистих заощаджень. Отже, як стверджує вже Ґай Стендінґ, офіційна статистика може приховувати дійсні обсяги використання прекаризованої праці. Чорні ринки праці, особливо робочої сили мігрантів, діють поза межами прямого контролю держави.
Міграція і глобальні нерівності Згідно Ґая Стендінґа існує глобальна тенденція збільшення кількості працівників-мігрантів, які стають великим резервом прекаризованої робочої сили. Це є наслідком політично створених бар'єрів для мобільності робочої сили, причому не тільки міжнародних, але й національних. В одній з капіталістичних країн, що швидко розвивається, Китайській Народній Республіці, сільським мігрантам не дозволяється постійно проживати в містах. Як доводить Девід МакНалі у своїй книзі під назвою «Глобальний Спад»http://books.google.co.uk/books?id=_JiLYpjUlAIC&printsec=frontcover&dq=mcnally+global+slump&hl=en&sa=X&ei=e_8uT_PWAYPr8QPY-KThDg&redir_esc=y#v=onepage&q=mcnally%20global%20slump&f=false, три чверті промислових працівників у цій країні позбавлені стабільного місця проживання, доступу до соціальних послуг та освіти. Це дуже значущий процес, враховуючи, що обсяг робочої сили Китаю нині більший за те, що мають країни ОЕСР разом взяті. Міграційні служби розвинутих капіталістичних суспільств створюють лише частину ширшого репертуару расистськи забарвлених бар'єрів, форм сегрегації, гетоїзації, «кріпаччини» та «кайданщини» (‘workfare’ and ‘prisonfare’), які на думку Лоїка Вакана, є справді новітньою рисою сучасної прекарності.