Я́коб фон Ке́ттлер (; — ) — герцог Курляндії і Семигалії (1642–1682). Представник німецької династії Кеттлерів. Народився у Гольдінгені, Курляндія. Лютеранин. Син курляндського герцога Вільгельма Кеттлера та прусської принцеси Софії Гогенцоллерн, доньки прусського герцога Альбрехта-Фрідріха. Випускник Лейпцизького університету. 20 липня 1638 року отримав управління герцогством Курляндії і Семигалії від свого дядька-герцога Фрідріха. 16 лютого 1639 року здобув офіційне затвердження на володіння герцогством і герцогський титул від польського короля Владислава IV. 1642 року став повноправним герцогом після смерті дядька Фрідріха. 1654 року отримав для себе і нащадків титул імперського князя Священної Римської імперії. Правління Якова вважається часом найбільшого економічного піднесення Курляндії і Семигалії. Герцогство отримало великий флот і розвинену промисловість, торгувало з усіма країнами Європи й здобуло власні колонії в Західній Африці та на острові Тобаго.
Біографія
Молодість Яків Кеттлер народився 28 жовтня 1610 року в Гольдінгені, КурляндіяArbusov, Leonid. Op. cit. — S. 204.. Він був єдиним сином курляндського герцога Вільгельма Кеттлера та його дружини, прусської принцеси Софії Гогенцоллерн. Хрещеним батьком хлопця був англійський король Яків I1 листопада 1610 року Вільгельм Кеттлер запросив англійського короля Якова І бути хрещеним батьком його новонародженого сина. 24 грудня король надіслав відповідь, що не може бути присутнім особисто, але надішле на хрестини свого уповноваженого представника. Хрещення знатних осіб через монарших представників-заступників було звичним для тієї доби (LVVA, 554. f., 1. apr., 88. l.; ).. Матір новонародженого померла за чотири тижні після пологів. Батько ж був змушений покинути Курляндію 1615 року після вбивства лідерів шляхетської опозиціїArbusov, Leonid. Op. cit. — S. 194..
1612 року принца Якова перевезли до Кенігсберга, Пруссія, де він ріс під наглядом тітки Марії, вдови бранденбурзького курфюста. Протягом 1615–1621 років хлопець перебував у Берліні (Кельн-на-Шпреї). Його вихователем був Ахатій фон Валленродт, який також був наглядачем дітей курфюста. З 1618 року Яків вивчав латинську і польську мови під керівництвом Християна Петрі, сина пастора в Зоркітені в Східній Пруссії. В літньому півріччі 1623 року юнак був одночасно студентом і pro tempore ректором Лейпцизького університету.
1624 року Яків повернувся до Курляндії, де жив при дворі свого дядька, герцога Фрідріха. Оскільки той не мав дітей, принц вважався неофіційним спадкоємцем престолу. Батько Якова перебував у королівській опалі, тому Ландтаг відмовлявся офіційно визнавати сина вигнанця наступним герцогом. Тим не менш дядько Фрідріх покладав надії на Якова і намагався дати йому належну освіту. Наставниками принца були Гейнріх Гетте, Григорій Тринціус та Йоахім КрюгерArbusov, Leonid. Op. cit. — S. 205.. Поряд із науками, принц займався фізичними вправами, верховою їздою та опановував володіння зброєю.
20 липня 1633 року Яків був присутнім на васальній присязі дядька Фрідріха польському королю Владиславу IV. Принц також брав участь в управлінні деяких округів під керівництвом радника і кандауського радника Мельхіора фон Фелькерзама. В травні 1634 року Яків був делегований брати участь у Смоленській війні на боці Речі Посполитої проти Московії. Він командував двома ротами, числом у 700 вояків, й отримав у пряме управління округи від Фелькерзама. Проте вже 17 травня того ж року війна скінчилася Поляновським миром і принц не встиг взяти участь у бойових діях.
Влітку 1634 року, після Смоленської війни, 24-річний Яків вирушив у подорож закордон. Він відвідав родичів у Цешині і побував у НімеччиніЄ відомості, що в Німеччині Яків перебував у армії Берігарда Веймарського, зокрема, брав участь у облозі Брейхаза. Проте це помилка, оскільки облога відбувалася 1638 року (Arbusov, Leonid. Op. cit. — S. 205).. 1636 року принц провів деякий час у Амстердамі й Парижі. Ймовірно Яків був і в Англії, з королем якої Карлом І і членами його родини він вів дружнє листуванняArbusov, Leonid. Op. cit. — S. 206.. На початку 1637 року принц мандрував інкогніто й повернувся через Вільно до герцогства Курляндії і Семигалії. Подорож справила глибокий вплив на Якова. Невдовзі після повернення він розбудував гавань Віндау і суднобудівні заводи біля неї.
Набуття герцогства З середини 1630-х років польський король Владислав IV планував поставити замість Якова свого брата Яна-Казимира наступним герцогом Курляндії і Семигалії. Вбачаючи у цьому небезпеку країні, чинний герцог Фрідріх був змушений вести тривалі переговори і задобрювати польську корону великими подарунками, аби зберегти за Яковом право на курляндський престол. В липні 1638 року герцог передав своєму небожу Гольдінген і Фрауенбург, а 20 липня — управління усім герцогством. Він бажав щоб ще за свого життя польський король офіційно надав Якову Курляндію і Семигалію як лен. Церемонія надання лену відбулася 16 лютого 1639 року в Вільні. 18 лютого того ж року Яків підписав обіцянку королю, що збудує в Мітаві й Гольдінгені католицькі церкви й не буде чинити перешкод відправі католицьких богослужінь у них.
16 серпня 1642 року помер дядько-герцог Фрідріх. Яків, що керував Курляндією і Семигалією з 1638 року, став повноправним і одноосібним герцогом. В грудні 1642 року новому герцогу присягнули на вірність лицарі, духовенство, посадовці та міщани.
Восени 1642 року до Мітави прибула польська інспекційна комісія на чолі з перновським воєводою Яном Завадським. Формальним приводом для інспекції було порушення курляндської конституції «Формули правління» 1617 року, проте насправді комісія була прислана на скарги осіб, яких лицарі відмовлялися включати до складу шляхти. 19 листопада 1642 року було укладено «композиційний акт», за яким міщанам дозволялося володіти шляхетськими маєтками, якщо вони були придбані до 1617 року. 1656 року міста отримали запрошення делегувати своїх представників до Ландтагу.
Шлюб Близько 1629 року Яків подорожував до Бірсена, що належав дому Радзивіллів, з метою найти нареченуArbusov, Leonid. Op. cit. — S. 207.. Про одружився він лише за 15 років — 30 вересня 1645 року в Кенігсберзі на Луїзі-Шарлотті, сестрі великого бранденбурського курфюста (3-13 вересня 1617, Кельн-на-Шпреї). 23 жовтня 1645 року подружжя урочисто в'їхало до Гольдінгену, а з 8 січня перебралося до Мітави. 20 квітня 1646 р. король Владислав IV підтверджує шлюбну умову від 19 жовтня 1645 р. між князем Лівонії, Семигалії та Курляндії Якубом та дочкою бранденбурзького електора Людовіка Шаролоттою про посаг нареченої в коштовностях і передачу з боку нареченого дружині замків та префектури Шрунден, Дюрбен, Гробин, міст Лібава, Верхній і Нижній Бартів, Рудів та Гейлігенах . На відміну від лютеранина Якова його дружина Луїза-Шарлотта була кальвіністкою. Після шлюбу обидва зберегли вірність своєму віросповіданню. У супроводі герцогині було чимало кальвіністів, а її доньки у шлюбі також прийняли кальвінізм.
Луїза-Шарлотта часто супроводжувала чоловіка під час його поїздок по герцогству. Вона народила 8 дітей. Подружжя вело велике листування й було великими шанувальниками музики. Керівниками їхньої придворної капели у 1642 році був Йоганн Станлей, а в 1653 році — Гейзо Рейде.
1654 року Яків отримав для себе і своїх нащадків чин князя Священної Римської імперії.
Управління
1649 року курляндські найманці брали участь у Хмельничинні на боці Речі Посполитої проти козаків. Проте сам Яків займався питаннями мирного управління — розвитком промисловості герцогства та пошуком ринків збуту курляндських товарів, заміною нераціональних господарств новими з метою збільшення скарбниці краю. З цією метою герцог організував велику заморську торгівлю. 1643 року він уклав із Францією торговельний і навігаційний договори. Незважаючи на невдачі та крадіжки курляндських урядових агентів, що противилися починанням герцогства, торгівля і промисловість поступово розвивалися. Було розпочато обробку болотної руди. З Норвегії та Швеції завозили сировину, яку обробляли на заводах з виробництва заліза в Балдоні, Ангерні, Бушгофі, Нейгуті та Едені; мідному заводі в Туккумі, стальному заводі поблизу Мітави та рушничному заводі біля Шрундена. Герцог будував у лісистих місцеовстях дегтярні, лісопереробні та бондарні заводи і розширив експорт деревини та дьогтю, традиційних лівонських товарів від часів середньовіччя. Він також звів скляні і миловаренні заводи, селітроварні, паперову фабрику в Тамедорфі та суконні фабрики у Мезотені й Анненбурзі. Яків розширив і модернізував великі гавані для вивозу продукції в Лібау, Закенгаузені та Віндаві. У них також існували верфі для будівництва курляндського флоту, який стараннями герцога нараховував у 1658 році 60 великих кораблів. Крім цього у Віндаві будувалися військові кораблі. На 1658 рік їх було 44, найбільші з яких мали до 70 гармат на борту. Герцог інколи здавав кораблі в оренду. Так, 1648 року уряд Венеційської республіки був боржником Якова за використання послуг курляндських суденArbusov, Leonid. Op. cit. — S. 208..
Головне управління всіх підприємств розташовувалося в Мітаві. Але герцог особисто щорічно оглядав свої заводи та фабрики. 28 лютого 1648 року, під час одного з таких об'їздів, він ледь не загинув на льоду біля ЛібауArbusov, Leonid. Op. cit. — S. 210..
За правління Якова всі міста герцогства мали міські школи. Ними керували ректор, конректор і кантор. Ще з 1621 року в Мітаві діяв заклад, де навчали дівчаток. Поряд із розвитком торгівлі й промисловості герцог займався й суспільними реформами і благодійництвом. 1655 року він спорудив у Мітаві лікарню та притулок для душевнохворих.
Яків також укріпив частину міст Курляндії і Семигалії, в тому числі столицю Мітаву, новими земляними укріпленнями, насипами і ровами. Проте в межах укріплень були значні незабудовані ділянки, що використовувалися як городи. За свідченнями мандрівника К. К. Тода, Мітава була великим, але дуже брудним містом. Її вулиці не мали кам'яної кладки. Мітавський замок мав велику бібліотеку, до якої увійшли зібрання герцога Вільгельма і Якова. Останній цікавився переважно галузями мореплавства і техніки.
Колонії
1649 року герцог шукав через посередництво свого агента Генрі Момбера заморських споживачів, оскільки герцогство виробляло більше ніж споживало, включно з її сусідами — Річчю Посполитою і Швецією. Проте 1650 року, коли його зять, бранденбурзький курфюст, що бажав отримати позику від Курляндії і Семигалії, запропонував Якову частину колонії Транкебару в Ост-Індії, яку герцог збирався придбати у данської компанії, той відмовився. Починаючи з 1654 року курляндці вели переговори із Папою Римським Інокентієм X щодо придбання колоній в Тихому океані, проте Святий престол вимагав допущення в колоніях лише католицьких місіонерів, тому перемовини зайшли у безвихідь. Сам Яків надавав привілеї протестантським місіонерам, надаючи пасторам, які вирушали до колоній, розпорядження, щоб вони обходилися лагідно з тубільцями, намагаючись здобути вплив на їхні релігійні переконанняArbusov, Leonid. Op. cit. — S. 209..
Спроби герцога долучитися до наявних компаній, що діяли в колоніях, провалилися з причин торговельної конкуренції між Курляндією та іншими країнами, тому він самостійно вирішив заснувати власні колонії на Західному березі Африки. У африканського царя царства Кумбо герцог придбав незаселений острів святого Андрія, розташований в 10 морських милях від гирла річки Гамбія. Згодом він також придбав інші області, такі як Дшіліфрее. В африканських колоніях курляндців були збудовані фортеці, підняті прапори герцогського флоту (чорний краб на червоному тлі) й розпочата торгівля. Вони вивозили золото, слонову кістку та інші вироби тропічних країн, але ніколи не торгували невільниками. Колоніями керували губернатори, серед яких найбільш старанними були майор фон Фок, Отто Штіль, Фрідріх-Вільгельм фон Тротта. Губернатори-голландці Дюмулен і фон Зейц, які колись були на датській службі, зарекомендували себе у гірший спосіб.