Посттравмати́чний стре́совий ро́злад (ПТСРВенгер О. П. та ін., 2016, С.?., , посттравматичний синдром, «афганський синдром», «в'єтнамський синдром», «комбатантський синдром», «східний синдром» тощо) — психічний розлад, різновид неврозу, що виникає внаслідок переживання однієї чи кількох подій, які ушкоджують психіку. Це можуть бути, наприклад, аварії, важкі фізичні нівечення, військові дії, катастрофи, побутове, статеве або психологічне насильство, ставання свідком або заподіювачем чи призвідником чужої смерті, стихійні лиха, теракти, загроза смерті.

Посттравматичний стресовий розлад не є наслідком підвищеної психічної неврівноваженості або проявом психічного захворювання — навіть у психічно здорових і впевнених людей може розвинутися ПТСР.

ПТСР — це спроба організму пережити загрозливу, іноді небезпечну для життя подію. Отже, прояви ПТСР викликані не порушенням (несправністю), а саме «здоров'ям», тобто це звичайна і доцільна відповідь організму, щоб краще захистити людину від ризикованої ​​небезпечної ситуації. Неврологи з Університету Утрехта показали, що пацієнти з посттравматичним стресовим розладом майже не звертають уваги на фізичний біль.

Загальне Симптоми психічних розладів, пов'язаних із травмою, були зафіксовані принаймні з часів стародавніх греків. Стверджується, що деякі підтвердження посттравматичних захворювань, вже були у сімнадцятому та вісімнадцятому століттях, наприклад, у щоденнику Семюела Піпса, де він описував нав'язливі та тривожні симптоми після лондонської пожежі 1666 року. Під час світових воєн цей стан був відомий під різними назвами, зокрема «контузійний шок», «воєнні нерви», неврастенія та «бойовий невроз». Термін «посттравматичний стресовий розлад» увійшов у вжиток у 1970-х роках значною мірою завдяки діагнозам американських військових ветеранів війни у В'єтнамі. Він був офіційно визнаний Американською психіатричною асоціацією у 1980 році у третьому виданні Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів (DSM-III).

ПТСР проявляється як відкладена реакція організму на стрес. На думку лікарів, його симптоми спостерігаються щонайменше через чотири тижні після травматичної подіїФрідман, М та ін. (1994). «Пост-травматичний стресовий розлад у військових ветеранів.» (Friedman, M. J., Schnurr, P. P., McDonagh-Coyle, A. «Post-traumatic stress disorder in the military veteran». Psychiatric clinics of North America, v.17, No.2, C.265—277.

Під час ПТСР спостерігають 4 кластери симптомів, як-от уникнення зустрічей, надмірне збудження (проблеми зі сном, ризикова поведінка, відчуття непереможності), перепроживання, проблеми з пам'яттю та емоційною сферою (наприклад, відчуття перервності власного життя, відокремленості від людей). З часом симптоми ПТСР можуть посилюватися. ПТСР діагностують, якщо сила симптомів наростає, заважає прийнятній діяльності людини, та коли їхня тривалість перевищує місяць від травматичної події. ПТСР супроводжується частими, повторюваними спогадами про травматичні події, рецидивними спогадами; відчуття несправжності події, тобто наче подія сталася не з потерпілим; високий рівень гніву, підвищеною чутливістю до стресових становищ, психопатологічними переживаннями нових стресів, уникненням або втратою послідовності подій у пам'яті, амнезія, випаданням важливих складових травматичної події, підвищеною пильністю (що може доходити до манії переслідування) яка зберігається протягом більше місяця після психологічної травми.

Однією зі складнощів для проведення диференційної діагностики постраждалого є наявність спостережуваних поряд із клінічною картиною ПТСР симптомів, спровокованих порушеннями, які належать до інших видів неврозу чи депресії, а також небажання хворого відвідувати лікарню.

Становлення визначення «травматичний невроз» Кажуть, що німецький невролог Герман Оппенгейм (1889) першим використав термін «травматичний невроз» для опису симптомів, які виявляли жертви нещасних випадків під час будівництва залізниці. Вираз «посттравматичний стресовий розлад» (ПТСР) тоді приписували великому переліку симптомів і розладів, які є наслідком промислових або технічних аварій. З двома світовими війнами, які супроводили останнє століття, військова психіатрія, своєю чергою, вхопилася за цей вираз, а потім пацифісти та феміністки 1960-х і 1970-х років розширили його значення, залучивши до нього питання, спричинені домашнім і соціальним насильством. Герман Оппенгейм ввів термін «травматичний невроз» для позначення функціональних проблем, викликаних тонкими молекулярними змінами в центральній нервовій системі. Часта поява серцево-судинних симптомів у людей, які отримали нівечення після нещасних випадків на виробництві, а потім у солдатів на лінії вогню, поклала початок давній звичці пов'язування посттравматичного стресового розладу з «неврозом серця» (кардіальним неврозом). Список найменувань можна прочитати так: «роздратоване серце» (irritable heart) і «солдатське серце» (soldiers heart) у Майєрса (1870) і Да Коста (1871), відповідно до давнього уявного представлення емоцій і почуттів серце, де зливаються серце-символ і серце-орган. Згідно з Merskey (1991, цитує Van der Kolk) перелік назв продовжується «порушеннями серцевої діяльності» та «нейроциркуляторною астенією».

Під час будівництва залізниці, Шарко помітив подібні симптоми у своїх пацієнтів у паризькій лікарні Сальпетрієр. Він присвятив себе, як П'єр Жане і Зигмунд Фрейд, вивченню «істеричного неврозу». Шарко був першим, хто відтворив проблеми сугестивності та незабутні кризи дисоціації, що виникають внаслідок нестерпних переживань, яких зазнали його пацієнти. Тоді як Шарко закликав Жане вивчати природу дисоціації та травматичних спогадів, двоє інших його учнів, Жиль де ла Туретт і Джозеф Бабінський, зосереджувалися на істеричній сугестивності. Коли після Шарко Бабінський очолив госпіталь де ла Сальпетрієр, стався зворотний вислід із відмовою від тези яку захищав Шарко, про органічне походження істерії. Натомість Бабінський наполягав на впливі симуляції та сугестивності в етіології істерії. Інтерес до тлумачення психічної травми, зріс під час Першої світової війни, яка забрала мільйони жертв серед цивільного та військового населення. Військова психіатрія вперше зацікавилася «окопним шоком» (Shellshock) (Myers, 1940; Southard, 1919), спричиненим жахом артилерійського обстрілу та моторошністю убивств, понівечених тіл чи «воєнним неврозом» (Grinker and Spiegel, 1943, 1945; Mott, 1919) або «травмафобія» (дослівно «страх нівечення», Хадо, 1942), що використовується для виправдання засуджень і страт за «боягузтво перед ворогом».

У власній повісті-поемі «Поза межами болю», написаній 1917 року, український письменник, доктор філософії (Віденський університет) Осип Турянський, розповідає про посттравматичний стресовий розлад, від якого довго страждав сам, після повернення з Першої світової війни та сербського полону. А згодом, 1922 року, продовжив свої роздуми про війну і людей, у памфлеті «Дума пралісу».

Еволюційна психологія Еволюційна психологія розглядає різні види страхів і дій у відповідь істоти, викликаних переляком, як пристосування котрі могли бути корисними серед предків, щоб уникнути або впоратися з різними загрозами. Загалом, ссавці проявляють кілька видів захисної поведінки, котрі приблизно залежать від того, наскільки близькою є загроза: уникнення, пильна нерухомість, відсторонення, діяльний (запеклий) захист, умиротворення і, нарешті, повна застигла нерухомість (останнє, можливо, щоби збити з пантелику вроджений відрух (рефлекс) нападу хижака, або удавати мертве та заражене тіло). Посттравматичний стресовий розлад може відповідати і бути спричиненим, надмірним збудженням таких ланок страху. Отже, поведінка попередження посттравматичного стресового розладу, може відповідати уникненню загроз та відмові від них, у ссавців. Посилена пам'ять про минулі загрози, може сприяти запобіганню подібним становищам у майбутньому, а також здатна бути передумовою для вироблення висновків щодо минулої загрози та вироблення кращої захисної поведінки, якщо така небезпека повториться. Надмірне збудження під час посттравматичного стресового розладу, може відповідати пильній нерухомості та запеклому захисту. Зв'язаний (комплексний) посттравматичний стресовий розлад (і такі явища, як стокгольмський синдром) може частково відповідати ступеню умиротворення та, можливо, ступеню застиглої нерухомості.

Відмінності у стійкості до подій, котрі ранять, можуть мати еволюційне пояснення. Отож, ПТСР лише зрідка виникає після руйнівної пожежі, і це можна пояснити так, що, наприклад, лісові пожежі тривалий час були частиною еволюційної історії ссавців. З іншого боку, посттравматичний стресовий розлад набагато частіше трапляється після сучасних воєн, і це може бути розтлумачено так, що сучасні війни є новим розвитком і дуже відрізняються від швидких міжгрупових набігів, котрі, як стверджується, були притаманні палеоліту.

Генетика

Є дані про те, що схильність до посттравматичного стресу передається у спадок. Приблизно 30 % відхилень у посттравматичному стресовому розладі, викликані лише генетикою. Для пар близнюків, які зазнали бойових дій у В'єтнамі, наявність монозиготного (однояйцевого) близнюка з посттравматичним стресовим розладом, було пов'язано з підвищеним ризиком розвитку посттравматичного стресового розладу у однояйцевого близнюка, порівняно з дизиготними близнюками (різнояйцевими). За попередніми даними, жінки з меншим гіпокампом можуть мати більшу ймовірність розвитку посттравматичного стресового розладу після руйнівної події. Дослідження також показали, що посттравматичний стресовий розлад має багато генетичних впливів загальних для інших психічних розладів. Панічні та генералізовані тривожні розлади, а також посттравматичний стресовий розлад, мають 60 % однакових генетичних відмінностей. Алкоголь, нікотин і наркотична залежність мають понад 40 % генетичної подібності.

Було визначено декілька біологічних показників, пов'язаних із подальшим розвитком посттравматичного стресового розладу. Посилена відповідь на переляк і, за попередніми даними, менший обсяг гіпокампа, було розтлумачено як можливі біомаркери підвищеного ризику посттравматичного стресового розладу. До  того ж, одне дослідження показало, що солдати, лейкоцити яких мали більшу кількість глюкокортикоїдних рецепторів, дужче піддавалися розвитку посттравматичного стресового розладу після травми.

Концепція посттравматичного стресу Діагноз ПТСР введений в практику, починаючи із 1980 р. Критерії захворювання востаннє переглянули 2013 року. Захворювання розглядають у межах загальної концепції посттравматичного стресу. Стресовий розлад діагностують 1) серед військовослужбовців після перебування у зоні бойових дій, 2) серед цивільного населення, постраждалого від бойових дій або катастроф, 3) серед дітей, жінок та чоловіків у цивільному житті мирного часу. Вивчають ПТСР у XXI столітті переважно у контингентах військових та ветеранів СШАФодор, К. Е. . та ін. «Чи є глобальним вивчення травматичного стресу? Бібліометричне дослідження». Fodor, K. E. et al. «Is traumatic stress research global? A bibliometric analysis.» Eur J Psychotraumatology, Vol 5, 2014..

У більшості людей після психотравматичної події чи подій, ПТСР не розвивається. Також спостерігають відтермінований розвиток цього захворювання, наприклад із виходом на пенсію.

Лікують ПТСР за допомогою групової та індивідуальної психотерапії та медикаментів.

Пост-травматичний стрес (, PTS) — набір станів та розладів психіки, які можуть розвинутися після важкої травми (фізичної або психологічної). Один із різновидів важкої психологічної травми — участь військового у бойових діях. Вирізняють такі стани (розлади) за часовим перебігом: гостра стресова реакція (від перших хвилин після травми до двох діб) гострий стрес учасника бойових дій та операцій (COSR — ) — сукупні порушення, строком до чотирьох діб гострий стресовий розлад — від двох днів до одного місяця (ASD — ) гостра форма ПТСР (від одного до трьох місяців) хронічна форма ПТСР (більше, ніж три місяці)