Футбольний матч Росія — Україна — офіційний футбольний матч останнього туру кваліфікаційного раунду чемпіонату Європи 2000 року між збірними Росії та України, що відбувся 9 жовтня 1999 року на стадіоні «Лужники» у Москві.

Матч викликав неабиякий ажіотаж як через принциповість протистояння збірних двох країн колишнього СРСР, так і через турнірну важливість — гра відбувалася в останньому турі групового турніру і її переможець напряму отримував право участі у фінальній частині континентальної першості 2000 року. Остаточний результат матчу — нічия з рахунком 1:1 більше задовольнила збірну України, яка таким чином змогла продовжити боротьбу за путівку на Євро-2000 у стикових матчах. Для збірної Росії нічийний результат матчу означав припинення відбіркової кампанії.

Гра відзначалася драматичним перебігом — рахунок було відкрито господарями поля лише на 75-й хвилині матчу, а зрівняно його було за три хвилини до кінця основного часу зустрічі. До того ж останній гол, пропущений воротарем Олександром Філімоновим, надовго став для вболівальників обох команд-учасниць матчу одним з найвідоміших прикладів відвертої воротарської помилки.

Передісторія

Турнірне значення

Гра відбувалася в рамках останнього туру змагань в групі 4 кваліфікаційного раунду чемпіонату Європи 2000 року. За регламентом турніру переможець групи напряму отримував право участі у фінальній частині чемпіонату Європи 2000 року, команда ж, що зайняла друге місце, потрапляла до стикових матчів.

Господарі матчу, збірна Росії, невдало розпочали відбірковий турнір, програвши три перші гри. Після останньої з цих поразок, гостьового програшу збірній Ісландії, головного тренера Анатолія Бишовця відправили у відставку, а штаб національної команди очолив наставник московського «Спартака» Олег Романцев. З новим головним тренером росіяни суттєво покращили турнірні здобутки, вигравши наступні шість матчів у групі, включаючи гостьову перемогу над чинними чемпіонами світу та, відповідно, головними фаворитами групи французами. В результаті цієї успішної серії ігор перед останнім туром збірна Росії займала друге місце у групі, поступаючись лідерам, українцям, лише одним очком.

Збірна України, навпаки, почала турнір дуже вдало — з чотирьох перемог та гостьової нічиєї у грі з Францією. Втім згодом були необов'язкові втрати очок в нічийних іграх проти ісландців та вірменів. Тож, перед останнім туром, українці, хоча й очолювали турнірну таблицю, мали відрив від головних конкурентів лише в один заліковий бал. У дев'яти перших матчах відбору українці не зазнали жодної поразки при чотирьох нічиїх, пропустивши лише три голи.

Турнірне становище команд перед останнім туром групового турніру:

Враховуючи турнірне становище перед очною зустріччю, перемога будь-якої з команд-суперниць виводила її на перше місце у групі, яке давало пряму путівку до фінальної частини Євро-2000, незалежно від результату гри французів з ісландцями, що проходила того ж дня (за винятком надзвичайно результативної перемоги збірної Франції, яка при перемозі збірної Росії могла відтіснити останню на друге місце). За умови ймовірної перемоги французів нічия залишала збірну Росії поза подальшою боротьбою, натомість відправляючи збірну України до раунду стикових матчів.

Розподіл місць у верхній частині турнірної таблиці залежно від результатів матчів Росія-Україна та Франція-ІсландіяРОС-УКР Перемога Росії Нічия Перемога УкраїниФРА-ІСЛ Значна перемога Франції1 1. 2. 3. 1. 2. 3. 1. 2. 3. Перемога Франції 1. 2. 3. 1. 2. 3. 1. 2. 3. Нічия 1. 2. 3. 1. 2. 3. 1. 2. 3. Перемога Ісландії 1. 2. 3. 1. 2. 3. 1. 2. 3. 1 — перемога Франції з різницею м'ячів на 5 голів кращою ніж перевага Росії у грі з Україною.

Передматчевий ажіотаж

Гра викликала підвищений глядацький інтерес, оскільки команди-учасниці представляли дві сусідні країни, пов'язані спільною, не завжди однозначною, історією. Країни донедавна були найбільшими за населенням республіками СРСР та мали довгу історію принципового футбольного протистояння на клубному рівні в рамках внутрішніх радянських турнірів, насамперед чемпіонату СРСР. До гри на «Лужниках» національні збірні Росії та України зустрічалися лише одного разу, 5 вересня 1998 року, коли у третьому турі цього ж відбіркового турніру до Євро-2000 на київському стадіоні «Олімпійський» з рахунком 3:2 перемогли господарі, збірна України. Тож, окрім турнірного значення, гра викликала значний ажіотаж через принциповість російсько-українського протистояння та бажання збірної Росії реваншуватися за поразку у Києві.

І без того високий інтерес до матчу підігрівався засобами масової інформації, іноді у провокативний спосіб. Зокрема, наявність у складі збірної Росії півзахисника Дмитра Хохлова дозволила одному з провідних російських спортивних видань газеті «Советский Спорт» напередодні гри вийти з провокаційною передовицею «Бий, Хохлов! Рятуй Росію!» (). Російською мовою ця фраза за звучанням тотожна заклику «Бий хохлів, рятуй Росію» (), що у свою чергу є алюзією на відомий білогвардійський лозунг «Бий жидів, спасай Росію» з використанням зневажливого прізвиська українців («хохли»).

Попри задекларовані підвищені заходи безпеки російські правоохоронці не попередили напади на автобуси українських футболістів — в автобусі, яким переміщалися гравці молодіжної збірної України, пляшкою розбили вікно, а пляшка, кинута в автобус національної збірної розбилася об його корпус.

За свідченнями російських футбольних оглядачів ажіотаж перед грою проти збірної України в Росії був максимальним у новітній історії російського футболу, яка на той час налічувала більше 7 років, — інтерес до футболу охопив практично всі верстви населення країни. Квитки на гру розійшлися задовго до дня її проведення та перепродавалися «з рук» щонайменше за 3-4 номінали , а ціна за найпрестижніші місця сягала 600 доларів США. Поспостерігати за грою прибули декілька тисяч вболівальників з України, яким виділили до 7 тисяч місць на арені.

Про неабияку важливість гри свідчила й присутність на трибунах тодішніх прем'єр-міністрів обох країн — Володимира Путіна та Валерія Пустовойтенка.

Гра

Протокол матчу

РОСІЯ: ГК 1Олександр ФілімоновЗХ 2Дмитро Хлестов ПЗ 3Дмитро Хохлов ЗХ 4Олексій Смертін ПЗ 5Дмитро Аленічев ЗХ 6Юрій Дроздов ЗХ 7Віктор Онопко (к)ПЗ 8Валерій Карпін ПЗ 9Єгор Титов НП 10Олександр Панов ПЗ 11Андрій Тихонов Заміни:НП 17Володимир Бесчастних ПЗ 18Сергій Семак Головний тренер: Олег РоманцевУКРАЇНА: ГК 1Олександр ШовковськийЗХ 2Олег Лужний (к)ЗХ 3Сергій МізінЗХ 4Олександр ГоловкоЗХ 5Владислав ВащукПЗ 6Юрій Дмитрулін ПЗ 7Юрій Максимов ПЗ 8Андрій ГусінНП 9Сергій Скаченко НП 10Андрій ШевченкоНП 11Сергій РебровЗаміни:ЗХ 18Володимир Микитин ПЗ 15Сергій Ковальов ПЗ 14Геннадій Мороз Головний тренер: Йожеф Сабо

Статистика команд Показник (перший тайм) 1 (0) Голи 1 (0)16 (8) Удари 10 (4)5 (1) Удари у площину воріт 4 (0)10 (6) Кутові удари 2 (1)12 (5) Штрафні удари 9 (5)0 (0) Оффсайди 1 (0)8,0 Оцінка за десятибальною шкалою* 7,5

* — за версією газети «Український футбол»

Тактика і стартові склади

Збірна Росії У вирішальній грі відбіркового турніру тренер росіян Олег Романцев вирішив зробити ставку на контроль середини поля, обравши тактичну схему 4-5-1. У центрі півзахисту у стартовому складі вийшли московський «спартаківець» Єгор Титов, Дмитро Аленічев з італійської «Перуджі», а також представник нідерландського ПСВ Ейндговен Дмитро Хохлов. На флангах діяли атакувальні півзахисники Андрій Тихонов зі «Спартака» (Москва) та Валерій Карпін (іспанська «Сельта Віго»).

На вістрі атаки у стартовому складі на поле вийшов Олександр Панов («Зеніт»), герой гостьової гри проти збірної Франції на «Стад-де-Франс», де два забиті ним голи допомогли росіянам здолати чинних чемпіонів світу з рахунком 3:2.

Нейтралізувати атакувальних гравців збірної України був покликаний квартет захисників — капітан команди Віктор Онопко з іспанського «Реал Ов'єдо» та Олексій Смертін з московського «Локомотива» у центрі, а також одноклубник Смертіна Юрій Дроздов та московський «спартаківець» Дмитро Хлестов на флангах. Причому, попри несхильність Романцева використовувати персональну опіку, номінальні флангові захисники у грі проти України персонально опікали відтягнутих нападників української команди — Хлестов грав проти Реброва, а завданням Дроздова було нейтралізувати Шевченка.

Як згодом виявилося небезпідставно, занепокоєння як головного тренера збірної Росії, так і російських футбольних експертів, таких як Володимир Маслаченко, викликав вибір воротаря на цю гру. Врешті-решт місце у воротах збірної зайняв «спартаківець» Олександр Філімонов, ігрова форма якого й була причиною занепокоєння росіян. Втім, проти вибору кожного з інших голкіперів, на яких могли розраховувати тренери збірної Росії, були свої аргументи — досвідчений Станіслав Черчесов зміг прибути до збірної зі свого клубу, австрійського «Тіроля», лише за два дні до гри; про форму Сергія Овчинникова, який на той час захищав кольори провінційної португальської «Алверки», практично не було інформації; а Руслан Нігматуллін з московського «Локомотива» на той час у збірній не провів жодної офіційної гри і цей матч мав зависоку важливість для воротарського дебюту.

Збірна України

Головний тренер збірної України Йожеф Сабо, як і в решті матчів відбіркового циклу, основну ставку у грі проти збірної Росії зробив на гравців київського «Динамо». Шість з одинадцяти гравців стартового складу збірної України представляли саме київський клуб, а решта п'ять були колишніми «динамівцями», причому двоє з них, Олег Лужний та Андрій Шевченко, перейшли з «Динамо» відповідно до лондонського «Арсенала» та «Мілана» лише декількома місяцями раніше.

Якщо стартовий склад збірної України був здебільшого прогнозованим, то тактична побудова, обрана тренерським штабом українців, стала доволі неочікуваною, оскільки по суті являла собою незвичну для сучасного футболу схему лише з двома півзахисниками. Воротареві Олександру Шовковському захищати ворота були покликані допомагати відразу п'ятеро захисників — до класичної «динамівської» четвірки останніх років (Лужний, Ващук, Головко, Дмитрулін), було додано півзахисника «Карпат» Мізіна, який мав забезпечити чисельну перевагу в центрі захисту.

У нападі надії тренерів збірної України покладалися відразу на трьох нападників. Крім зіркового дуету нападників другої половини 1990-х Шевченко-Ребров, яким було відведено роль відтягнутих нападників, у стартовому складі збірної вийшов гравець французького «Меца» Сергій Скаченко, що мав грати на вістрі атаки.

Таким чином безпосередньо на «чистих» півзахисників у стартовому складі українців лишилися лише два місця, які зайняли Юрій Максимов з німецького «Вердера» та київський «динамівець» Андрій Гусін. Передбачалося, що відпрацьовувати у півзахисті будуть і нападники, а при атакувальних діях в середину поля висуватимуться захисники, втім рішення протиставити насиченому півзахисту росіян лише двох номінальних гравців середньої ланки було досить ризикованим.

Перший тайм Майже від самого початку матчу ініціативу захопили господарі поля, які, спираючись на потужну лінію півзахисту, подовгу контролювали м'яч, а в разі його втрати відразу активно вмикалися у відбір. Втім, попри помітну ігрову перевагу, у першій половині першого тайму створити реальну загрозу воротам Шовковського росіянам не вдалося. Натомість перший гольовий момент створили гравці збірної України, коли після серії рикошетів у штрафному майданчику збірної Росії м'яч потрапив до Реброва, який у боротьбі з чотирма суперниками пробив поруч зі штангою. Трохи пізніше того ж Реброва захисники збірної Росії залишили одного майже на лінії воротарського майданчика, де його знайшов фланговий навіс партнера, проте удар Сергія головою пройшов набагато вище воріт.