Астроло́гія ( — «зірка», — «вчення»), рідше астромантія ( — «зірка», — ворожіння, пророцтво) , іноді українською звіздочинствоТоміленко Л. М. Назви наук в українській перекладній лексикографії першої третини ХХ століття // Духоўная спадчына Усходняга Палесся: зборнік навуковых артыкулаў. — Гомель: ГДУ імя Ф. Скарыны, 2018. — С. 227—229. — псевдонаукова, "мантична" система, група описових і віщувальних практик, традицій і вірувань, що постулює вплив небесних тіл на земний світ і людину (на її темперамент, характер, вчинки і долю) і, зокрема, можливість передбачення майбутнього за рухом і розташуванням небесних тіл на небесній сфері і відносно один одного.
Попри велику кількість зроблених у паранауці спроб дати фізичне обґрунтування астрології, жодна з них не увінчалася успіхом, і сучасна наука повністю заперечує дієвість астрологічних методик, кваліфікуючи астрологію як езотерику «…[A]bout three-fourths of Americans hold at least one pseudoscientific belief; i.e., they believed in at least 1 of the 10 survey items…» « Those 10 items were extrasensory perception (ESP), that houses can be haunted, ghosts/that spirits of dead people can come back in certain places/situations, telepathy/communication between minds without using traditional senses, clairvoyance/the power of the mind to know the past and predict the future, astrology/that the position of the stars and planets can affect people's lives, that people can communicate mentally with someone who has died, witches, reincarnation/the rebirth of the soul in a new body after death, and channeling/allowing a „spirit-being“ to temporarily assume control of a body.»Science and Pseudo-Science // Stanford Encyclopedia of Philosophy і упередження«The case for and against astrology: end of a shouting match.». Національний науковий фонд США використовує астрологію як «еталонну» псевдонауку в оціночній системі «Science and Engineering Indicators». Енциклопедія Британніка відносить астрологію до магічнихJolly, Karen Louise Magic // Encyclopædia Britannica. Encyclopædia Britannica Online. Encyclopædia Britannica Inc., 2012 ворожільних практик, що ґрунтуються на концепціях, несумісних із науковими данимиGilbert, Robert Andrew Astrology // Encyclopædia Britannica. Encyclopædia Britannica Online. Encyclopædia Britannica Inc., 2012 .
Деякі сучасні астрологи називають астрологію метафоричною «символічною мовою», в якій одне й те ж висловлювання допускає безліч різних інтерпретацій.
Європейська та індійська астрологія походять від шумеро-вавилонських астральних міфів, в яких небесні тіла (Сонце, Місяць, планети) і сузір'я асоціювалися з богами та міфологічними персонажами, вплив богів на земне життя в рамках цієї міфології трансформувався у вплив на життя небесних тіл — символів божеств. Вавилонська астрологія була запозичена греками і, потім, під час контактів з елліністичним світом, проникла в ІндіюPingree D. The Recovery of Early Greek Astronomy from India // Journal for the History of Astronomy, Vol. 7, pp.109-123.
Історія Астрологія виникла внаслідок того, що люди, які не знали законів природи на сучасно обґрунтованому рівні і впродовж сотень років спостерігали певні явища «підмісячного світу» (день і ніч, зміни пір року, розливи річок, затемнення Місяця і Сонця тощо), не розуміли суті цих явищ і тому, обожнюючи небесні світила, приписували їм якусь вищу волю «надмісячного світу», яка нібито відображує всі події на Земній кулі.
Деякі дослідники відносять виникнення астрології до періоду мустьєрської епохи (близько 40-100 тис. років тому), коли відбувалися фіксації найпростіших спостережень за рухом Сонця, та розвивалися первинні навички рахунку, а також і геометрія в різних районах Євразії. Герасимов Михайло Михайлович віднайшов у Мальті палеолітичний варіант «Канону Сарос», астрономічного твору про послідовності затемнень, на 25 тисячоліть старшого названої так знаменитої вавилонської таблички з Британського музею, яка викликала небачений ентузіазм істориків астрономії при публікації її у 1893 році І. В. Штрассмайером та І. Еппінг. Табличку цю датували затемнення IV — початку III століть до нашої ери, тобто записи на ній велися у часи, які вважаються періодом становлення грецької астрономії, нібито щедро живиться близькосхідним жрецтвом. Підрозділи календаря намиста з підвісками дозволяють уявити, яким був зодіак в давньокам'яну еру.
Згідно з вченням Бон (добуддійської релігії Тибету), в давнину, понад 18 тисяч років тому, існувало єдине астрологічне знання, яке було принесено на Землю Просвітленими істотами з метою Визволення всіх живих істот від страждань. У стародавніх тибетських текстах збереглися численні розповіді про це. Унікальність тибетської традиції в тому, що завдяки їй ми й зараз можемо доторкнутися до Знань стародавніх цивілізацій. Тибетська астрологія тисячоліттями передавалася від вчителя до учня і аж до наших днів залишається неперервною астрологічною традицією. Багато методів обчислень і астрологічні трактати, в силу певних причин, втрачені іншими астрологічними школами, були збережені в гірських монастирях Тибету.
Шумеро-вавилонський період Точно можна сказати, що не пізніше останніх століть III тис. до н. е. в Месопотамії вже була відома астрологія ознак: в цей час велися систематичні астрономічні спостереження, а окремим явищам, таким як поява комет, сонячні і місячні затемнення тощо, надавалося астрологічне, передбачувальне значення.
Астрологія, якою ми її знаємо на Заході, розвинулася в імперіях Месопотамії: Вавилоні й Ассирії. Найраніші відомі дані ряду дисциплін, що ґрунтуються на стандартній кодифікації ознак, що випливають з планетарних явищ, сходять до часу вавилонського царя Аммізадукі, близько 1700 року до н. е.
На думку астрологів, деякі архітектурні споруди давнини були зведені відповідно до астрологічних уявлень. Наприклад, зикурати Межиріччя складалися з трьох (по числу трьох світів) або семи (за числом планет) поверхів, кожен з яких мав чотирикутну форму, символізував чотири сторони світу і чотири пори року.
Табличка 63 з «Енума Ану Енліль» — простий перелік ознак при появі і зникненні Венери — може датуватися приблизно 1700 роком до н. е. Ця компіляція є «Табличка Венери Аммісадукської», досконалий зразок якої можна бачити в Британському Музеї. Ця табличка доводить, що основа «Енума Ану Енліль» була закладена в часи першої вавилонської династії, яка правила з 1950 до 1651 роки до н. е. Також збереглась («Мулапін») — збірка, яка містить багато різних аспектів вавилонської астрономії і астрології.
Це в традиціях ранніх зоряних каталогів, так званих «Трьох Зірок», але являє собою розширену версію на основі точніших спостережень, ймовірно, складено близько 1000 до н. е. В тексті перераховані імена 66 зірок і сузір'їв і далі дає ряд вказівок, такі як зростання, постановка і кульмінація дат, які допомагають намітити основну структуру зоряної карти .
Текст зберігся як копія на парі дощок 7-го століття до нашої ери, названих на ім'я їх інципіт, відповідно першому сузір'ю року, MULAPIN — «Плуг», ототожнюється з сузір'ям Трикутника плюс Гамма Андромеди.
Математична астрологія, що використовує регулярний зодіак, розділений на градуси, виникла деякий час після 400 року до н. е. — Найімовірніше, під впливом перського вторгнення в Месопотамію за сторіччя до цього.
Еллінський період
Попри твердження Геродота, поки немає доказів, що єгиптяни використовували будь-яку форму астрологічного пророкування до вторгнення в їх країну греків в 331 році до н. е. Останні принесли з собою вавилонські астрологічні концепції. Дендерський зодіак, якому часто приписували глибоку старовину в популярній літературі, відноситься до пізніх Птолемєєвських часів — 100-30 рр. до н. е. Імовірно, єгиптяни мали деякі знання астрономії ще у додинастичний період, зокрема для створення певної календарної системи. Але на цей час нічого конкретного про це невідомо. Найраніші докази, що підтверджують певні астрономічні спостереження єгиптян, були знайдені в «Текстах пірамід», які датують XXV-XXIV століттям до н. е.. Ця пам'ятка свідчить, що в епоху Давнього Царства окремі сузір'я були об'єктом релігійного вшанування. В ній же згадується одна з планет Сонячної системи — Венера.
Перша відома астрологія, принаймні, на офіційному рівні, була суто мунданною, що мала справу тільки з добробутом правителя і держави. Індивідуальні натальні гороскопи не виявлені до п'ятого століття до н. е. Найранніші відомі приклади сягають 410 року до н. е.
З Піфагором можна пов'язати закінчення періоду, що почався з перших спроб систематизації небесних знамень, в продовження якого відбувалося формулювання стандартних текстів, що передбачали суто те, що відкривали небеса з майбутнього для держави, і що закінчився зростаючим визнанням значення окремої особистості. Ця зміна ознаменувало і важлива зміна в астрології.
Вторгнення персів в Месопотамію в 538 році до н. е. і їх подальше правління імперіями Вавилона і Ассирії можна розглядати як початок другого періоду в історії астрології. Воно змінило життя цього регіону у багатьох відношеннях. Одна істотна зміна полягала в тому, що було зруйновано домінування царського палацу над країною, була ослаблена колосальна влада, що раніше підтримувалася бару-жерцями. Важливість цього не можна переоцінити. Тепер зірки можна було вивчати, не зв'язуючи це з якоюсь релігійною доктриною. Поступово, протягом другого періоду, вивчення астрології ставало секуляризованим, тобто відокремлювалося від релігії. Почали виникати раціональні теорії для пояснення спостережуваних планетарних рухів, які раніше розглядалися просто як божественні забаганки.
На початку цього протонаукового періоду як вавилонянами, так і афінянином Метоном в 432 до н. е. був розроблений календар з дев'ятнадцятирічним циклом. Приблизно в цей же час інший грек, Евктемон, встановив точки сонцестояння і рівнодення, виявивши, що сезони мають нерівну тривалість. Евктемон побудував тропічний календар, оснований на літньому сонцестоянні, помістивши цю точку в перший градус Рака. Пізніше з'явився регулярний зодіак. Раніше всі посилання на «знаки» ставилися до сузір'їв. Нарешті, найголовніше, з'явилася індивідуальна карта народження. Найранішій приклад, який нині знаходиться в Бодліанській бібліотеці в Оксфорді, датується 410 роком до н. е.М. Бэйджент, Н. Кэмпион, Ч. Харви. Розвиток астрології від вавилонян до арабів
Поява перших індивідуальних гороскопів датують приблизно V—IV ст. до н. е. Саме до цього періоду відносяться найдревніші особисті гороскопи. Ймовірно, поява концепції індивідуального гороскопу була зумовлено злиттям введеного до IV ст. до н. е. у вживання 12-знакового зодіаку і розвитку традиції гемерологій, що нагадують календарі-місяцеслови списків сприятливих і несприятливих днів. Прикладом такого календаря може служити папірус з Давнього Єгипту, що відноситься до періоду XIX або XX династії (близько 1200 р. до н. е.).
Остаточно традиція гороскопічної астрології склалася під впливом грецької культури близько першого сторіччя н. е. У роботі Птолемея «Тетрабіблос», що відноситься до того часу, викладаються принципи класичної астрології, які збереглися практично незмінними аж до новітнього часу. Істотні зміни в розумінні природи планет сталися в епоху Античності. У II ст. н. е. Птолемей викладає у своєму «Математичному трактаті в чотирьох книгах», відомому так само під назвами «Чотирикнижжя» або «Тетрабіблос» (лат. Tetrabiblos), теорію астрології, вільну від будь-яких релігійних і міфологічних форм. Пояснюючи планетарні впливи, Птолемей спирається, переважно, на фізичні моделі того часу: вчення натурфілософів і математиків.
Сполучною ланкою між планетами, людиною і всім земним у його астрологічній доктрині виступали принцип всесвітньої симпатії (загального зв'язку явищ) і першоелементи: вогонь, земля, вода, повітря, які, у свою чергу, були одними із станів першоматерії, які описували комбінаціями двох пар якостей: сухості — вологості і теплоти — холодності.