Псевдонау́ка (від  — «помилковий» + «наука»; синоніми: лженау́ка, паранау́ка, квазінау́ка, альтернативна наука, неакадемічна наука) — діяльність, що навмисне або помилково імітує науку, але по суті такою не є. Головна відмінність псевдонауки від науки — використання неперевірених наукових методів і просто помилкових даних і відомостей, а також заперечення можливості спростування, тоді як наука заснована на фактах (перевірених відомостях) і постійно розвивається, розлучаючись зі спростованими теоріями та пропонуючи нові.

Демаркація між наукою та псевдонаукою має наукові, філософські та політичні аспекти. Філософи сперечаються про природу науки та загальні критерії для проведення межі між науковими теоріями та псевдонауковими переконаннями, але існує широка згода, що «креаціонізм, астрологія, гомеопатія, , лозоходіння, уфологія, теорія палеоконтакту, заперечення Голокосту та заперечення зміни клімату є псевдонауками». Боротьба з псевдонаукою є частиною наукової освіти та розвитку .

Псевдонаука може мати небезпечні наслідки. Наприклад, псевдонауковий та просування гомеопатичних засобів як альтернативних методів лікування може призводити до того, що люди уникатимуть важливих медичних процедур з очевидною користю для здоров'я, що, своєю чергою, може призвести до хвороб і смертей, яких можна було уникнути. Крім того, люди, що відмовляються від належного лікування інфекційних хвороб, можуть наражати на небезпеку інших людей. Псевдонаукові теорії про расові та етнічні класифікації призводять до расизму та геноциду.

Термін «псевдонаука» часто сприймається як пейоратив, особливо тими, хто нею займається, оскільки він вказує на те, що щось видається за науку помилково чи обманом. Тому прибічники та захисники псевдонауки часто оспорюють цю характеристику.

Походження терміна Слово «псевдонаука» використовувалося в літературі принаймні з кінця XVIII ст., зокрема джерела 1796 року описують цим словом алхімію.

Відмінність поняття псевдонауки від стандартної науки в Європі ствердилося в середині XIX століття. Так, в 1844 році журнал Northern Journal of Medicine (т. I, с. 387) писав про псевдонауку, «складену виключно з так званих фактів, об'єднаних непорозуміннями замість принципів». У 1838 році французький фізіолог Франсуа Мажанді назвав «сучасною [йому] псевдонаукою» френологію.

Ознаки можливої псевдонауки

Тему, практику або сукупність знань можна обґрунтовано назвати псевдонауковою, якщо вона подається як така, що відповідає нормам наукового дослідження, але явно їм не відповідає.

Використання нечітких, перебільшених або бездоказових тверджень Висування розпливчастих наукових тверджень, яким бракує конкретних даних. Висування тверджень, які не мають достатньої пояснювальної сили або взагалі не мають її. Невикористання операційних визначень (загально відомих означень й термінів, щоб інші сторони, окрім автора, що дає визначення, могли виміряти або протестувати результати незалежно) (див. Відтворюваність). Невикористання принципу ощадливості, тобто неспроможність шукати пояснення, яке вимагає мінімум додаткових припущень, коли можливе існування кількох можливих пояснень (див. Бритва Оккама). Відсутність граничних умов: більшість добре обґрунтованих наукових теорій мають чітко сформульовані обмеження, за яких передбачені явища відбуваються і не відбуваються. Відсутність ефективного контролю у дизайні експерименту, як-от плацебо або подвійний сліпий експеримент. Нерозуміння базових та усталених принципів фізики та інженерії.

Неналежний збір доказів

Твердження, що не допускають логічної можливості доведення їхньої хибності шляхом спостереження або фізичного експерименту (див. Спростовуваність). Твердження про те, що теорія передбачає щось, що вона не може передбачити. Наукові твердження, які не мають жодної прогностичної сили, вважаються в кращому випадку «припущеннями», а в гіршому — «псевдонаукою» (наприклад, ignoratio elenchi). Твердження про те, що тези, хибність яких не доведена, мають бути істинними, і навпаки (див. Аргумент від незнання). Надмірна залежність від анекдотичних доказів чи особистого досвіду. Ці докази можуть бути корисними в контексті генерування гіпотез, але не повинні використовуватися в контексті обґрунтування теорії (наприклад статистичній перевірці гіпотез). Трактування міфів та релігійних текстів як фактів або базування доказів на їхній основі. Подання концепцій та сценаріїв з наукової фантастики як фактів. Цей прийом апелює до обізнаності багатьох людей з тропами наукової фантастики через мас-медіа. Виключне наведення даних, що підтверджують твердження автора, приховуючи або відмовляючись розглядати дані, які їм суперечать. Це є прикладом селективного упередження або «черріпікінгу» — спотворення доказів/даних через спосіб їхнього збору. Повторення неперевірених тез, які були раніше опубліковані в інших джерелах, і просування цих тез як фактів; накопичення таких некритичних вторинних публікацій, які не сприяють авторському емпіричному дослідженню (див. Ефект Бабая). Перекладений тягар доведення: наука покладає тягар доведення на тих, хто робить твердження, а не на його критиків. «Псевдонаукові» аргументи можуть нехтувати цим принципом і вимагати, щоб скептики демонстрували поза всіляким сумнівом, що твердження (наприклад, твердження про ефективність нової терапевтичної методики) є хибним. Апеляція до холізму на противагу редукціонізму для відкидання негативних висновків: прихильники псевдонаукових тверджень, особливо в органічній/нетрадиційній медицині, натуропатії та психічному здоров'ї, часто вдаються до «мантри холізму».

Відсутність відкритості до перевірки іншими експертами Ухилення від експертної оцінки перед оприлюдненням результатів. Деякі прихильники ідей, що суперечать загальноприйнятим науковим теоріям, уникають експертної оцінки своїх теорій, іноді на підставі того, що експертна оцінка є упередженою щодо усталених парадигм, а іноді на підставі того, що твердження не можуть бути адекватно оцінені за допомогою стандартних наукових методів. Залишаючись ізольованими від процесу рецензування, ці автори відмовляються від можливості отримати відгуки та коригування від досвідчених колег. Деякі агентства, установи та видання, що фінансують наукові дослідження, вимагають від авторів оприлюднювати свої дані, щоб інші могли оцінити їх незалежно. Ненадання належної інформації для відтворення експериментів іншим дослідникам сприяє відсутності відкритості. Не заохочується предметна дискусія доказів між обізнаними представниками всіх точок зору.

Відсутність прогресу Відсутність прогресу в пошуку додаткових доказів тверджень. Американський академік назвав астрологію дисципліною, яка дуже мало змінилася за останні два тисячоліття. Відсутність самокорекції. Дослідницькі програми припускаються помилок, але з часом мають тенденцію виправляти себе. На противагу цьому, ідеї можуть розглядатися псевдонауковими, якщо залишаються незмінними, попри суперечливі докази. Статистична значущість підтверджуючих експериментальних результатів не покращується з часом і зазвичай близька до межі статистичної похибки. Зазвичай, експерименти повторюються, а їхні методики покращуються, і це дає дедалі сильніші докази.

Індивідуалізація питання Тісні соціальні групи та авторитарна особистість, придушення інакомислення і ефект групового мислення можуть сприяти прийняттю переконань, які не мають під собою раціонального підґрунтя. Намагаючись затвердити свої переконання, група схильна ідентифікувати своїх критиків як ворогів. Обвинувачення у змові з боку основної наукової спільноти («офіційної науки»), уряду або освітніх установ з метою придушення псевдонаукової інформації. Люди, які висувають такі звинувачення, часто порівнюють себе з Галілео Галілеєм та його переслідуванням Римо-католицькою церквою; це порівняння широко відоме як гамбіт Галілея. Нападки на мотиви, особистість, моральність або компетентність критиків, а не на їхні аргументи (див. ad hominem).

Використання оманливих формулювань Вигадування наукоподібних термінів, щоб переконати нефахівців повірити в твердження, які можуть бути неправдивими або безглуздими. Наприклад, давня містифікація та науковий жарт називає воду за її формальною назвою «монооксид дигідрогену» і описує її як основний компонент більшості отрут, щоб показати, як легко можна ввести в оману широку громадськість. Своєрідне використання усталених термінів, що демонструє необізнаність у цій дисципліні.

Наука і псевдонаука Серед основних відмінностей псевдонауки від науки — некритичне використання нових неперевірених методів, сумнівних і часто помилкових даних і відомостей, а також заперечення можливості спростування, тоді як наука заснована на фактах (перевірених відомостях), методах, що верифікуються, і постійно розвиваються, розлучаючись зі спростованими теоріями й пропонуючи нові.

У своїй промові у Каліфорнійському технологічному інституті, яка пізніше під заголовком «науковий карго-культ» увійшла до книги «Та ви жартуєте, містере Фейнман!», фізик Річард Фейнман порівняв псевдонауку із карго-культом. У своїй промові Фейнман зауважив, що аборигени літакошанувальники відтворюють вигляд аеродрому, аж до навушників з «антенами» з бамбукових паличок, але «літаки не сідають». Фейнман стверджував, що деякі вчені часто проводять дослідження, що мають всі зовнішні атрибути справжньої науки, але насправді складають псевдонауку, не гідну ані підтримки, ані поваги.

Боротьба проти «офіційної науки» Розробники невизнаних науковим співтовариством теорій нерідко позиціюють себе як «борці із закостенілою офіційною наукою». При цьому вони стверджують, що представники «офіційної науки», наприклад, члени комісії з боротьби із псевдонаукою, відстоюють групові інтереси (кругова порука), політично ангажовані, не бажають визнавати свої помилки та, як наслідок, відстоюють «застарілі» уявлення на шкоду новій істині, яку несе саме їхня теорія.

Саме використання терміна «офіційна наука» найчастіше являє собою риторичний прийом, характерний саме для мови авторів і прихильників псевдонаукових теорій. По-перше, дане словосполучення дозволяє їм говорити про свою діяльність як про науку, тільки «неофіційну» або «альтернативну», а, по-друге, воно підміняє питання про логічну та експериментальну перевірку наукової теорії питанням про бюрократичне оформлення для неї «офіційного» статусу. Дискусія про наукову доброякісність теорії навмисно підміняється боротьбою за політичний вплив її автора (всередині наукової спільноти або в суспільстві в цілому).

Автори та прихильники псевдонаукових теорій можуть призводити реальні чи удавані такими приклади, коли вчені або філософи, висували революційні для свого часу теорії, піддавалися осміянню з боку сучасників і навіть переслідувалися владою. Найчастіше згадуються імена Галілео Галілея, Миколая Коперника і Джордано Бруно. У Росії прихильники псевдонаукових теорій нерідко апелюють до гонінь на передові концепції в СРСР, наприклад на генетику. Такі риторичні прийоми дозволяють поставити професійних критиків псевдонаукової теорії в один ряд з громадськими інститутами, такими як Свята інквізиція, ідеологічний відділ ЦК КПРС; або з такими особистостями, як ті, що з ряду причин стали одіозними: Ольга Лепешинська, Трохим Лисенко.