«Нехай квітне аспідистра» () — соціально-психологічний роман англійського письменника Джорджа Орвелла, який був вперше опублікований у 1936 році. Головна тема — романтичне прагнення невизнаного поета-інтелектуала Гордона Комстока подолати поклоніння «богу грошей» і статусу, а також похмуре життя, яке є результатом цього культу. Дія відбувається в Лондоні 1930-х років.
У романі розповідається про процес соціального відчуження 30-річного чоловіка Гордона Комстока, який віддає перевагу низькооплачуваній роботі помічника (асистента продавця) в невеликій книжковій крамниці, ніж роботі піарника у важливій фірмі з хорошою зарплатою. Його ідеали проти всесвіту грошей і завзятий бунт проти буржуазного суспільства поступово призводять його до маргіналізації в усіх аспектах життя, включаючи особисте, оскільки «без хорошої роботи» він не може одружитися на своїй дівчині Розмарі. Навіть його спроби стати поетом зазнають краху через неможливість займатися творчістю без мінімальних фінансових ресурсів. Оруелл написав книгу в 1934 і 1935 роках, коли він жив у різних місцях поблизу Хемпстеда в Лондоні, і спирався на свій досвід у ці та кілька попередніх років. Роман містить численні автобіографічні посилання. Джордж Орвелл вважав свою працю в лондонській букіністичній крамниці найцікавішою з усіх своїх випадкових заробітків, а спостереження з неї лягли в основу роману «Нехай квітне аспідистра», а також в основу оповідання 1936 року «Спогади книгаря». (стор.: 301)
Сюжет Гордон Комсток «оголосив війну» тому, що він бачить як «головну залежність» від грошей, залишивши багатообіцяючу роботу копірайтера в рекламній компанії під назвою «Новий Альбіон», в якій він демонструє неабияку вправність, і замість цього влаштувався на низькооплачувану роботу, нібито для того, щоб він міг писати вірші. Комсток походив із бідного середнього класу. Успадковане багатство респектабельної родини було розтрачено (це стосується відносного достатку, пов'язаного із діяльністю діда). Його дрібнобуржуазна родина зберігала вигляд величі й змушена була йти на багато жертв, щоб оплачувати навчання. Його вчителі вважали його бунтарем, який мав мало шансів досягти успіху в житті. У школі Комсток захоплювався революційними комуністичними ідеями. Він виступив проти Церкви, Британської імперії, патріотизму, армії, елітарних шкіл-інтернатів і капіталізму. У дорослому віці його ненависть до суспільства тільки посилилася, гроші були релігією, бізнес був шахрайством, реклама — наймерзеннішою аферою. Той, хто мав дохід понад 500 фунтів стерлінгів, був його ворогом. Гордон обурюється тим, що змушений працювати, щоб заробляти на життя. «Війна» та поезія не йдуть добре, і під впливом стресу від «самовільного вигнання» з багатства Гордон стає абсурдним, дріб'язковим і глибоко невротичним.
За символ згоди з законами грошей, статусу і «звичайного життя» він приймає аспідистру, яка завжди стоїть на підвіконні у звичайних людей. Але подружжя і очікуване поповнення сімейства змушують Комстока примиритися з цією домашньою рослиною.
Аспідистра — азійська конвалія, безстебельна, витривала, довгоживуча рослина, яку в Англії використовували як кімнатну рослину, і яка може виростати до вражаючих, навіть громіздких розмірів. Може витримувати довгий час без поливу. Аспідистри можуть витримувати глибоку тінь, занедбаність, сухий ґрунт, прохолоду, високу температуру та забруднене повітря в приміщенні. Через це рослина отримала жартівливу назву «чавунник». Aspidistra elatior це один із кількох видів Aspidistra, які можна успішно вирощувати на відкритому повітрі в тіні в помірному кліматі, є популярною кімнатною рослиною. Рослина була особливо популярна у пізню вікторіанську епоху в Британії, значною мірою тому, що могла переносити не тільки слабке сонячне світло, але й погану якість повітря в приміщенні, яка була результатом використання масляних ламп, а пізніше — газових ламп. Вона була настільки поширеною, що стала «символом нудної респектабельності середнього класу»,Оксфордський словник англійської мови, 1933. aspidistra або задухи суспільства середнього класу. У романі Джорджа Оруелла рослина символізує потребу середнього класу підтримувати респектабельність, за словами Гордона Комстока, головного героя роману. У ХХ столітті після появи електричного освітлення аспідистри втратили прихильність, але їх використання було настільки поширеним серед середнього класу, що вони стали жартами в мюзик-холі,Field, Xenia (1966). Indoor Plants. Hamlyn. з'являючись у таких піснях, як «Найбільша аспідистра в світі», запис якого зробила Грейсі Філдс.
Комсток живе без розкошів в Лондоні у кімнатці, яка не є самостійною житловою одиницею, і яку він може собі дозволити, працюючи в маленькій книгарні шотландця Маккеччі. Він з перервами працює над довгою поемою, яку планує назвати «Лондонські насолоди», а тим часом на полиці припадають пилом примірники його єдиного опублікованого твору — тоненької збірки віршів «Миші». Він одночасно задоволений своїм убогим існуванням і зневажливо ставиться до нього. Він живе без фінансових амбіцій чи потреби в «хорошій роботі», але його житлові умови некомфортні, а робота нудна.
Комсток обсесивно "одержимий" тим, що він бачить, як гроші («Грошовий Бог», як він його називає) проникають у соціальні відносини, і впевнений, що жінки вважали б його привабливішим, якби він був більш заможним. На початку роману він відчуває, що його дівчина, Розмарі Ватерлоу, з якою він познайомився в Нью-Альбіоні і яка продовжує там працювати, незадоволена ним через його бідність. Прикладом його фінансової скрути є випадок, коли він відчайдушно хоче випити пива в місцевому пабі, але в нього закінчилися гроші, і він соромиться попросити напій у свого сусіда по кімнаті, Флаксмана.
Намагаючись майже аскетично відкинути рабство грошей, втекти від світу грошей, він хоче бути письменником, жити своїми віршами, стати успішним і заробляти значні кошти інтелектуальною працею, бо лише так він залишиться відносно вільним від влади капіталу. Його поетична збірка, якої було продано 153 примірники, тепер була включена до непроданих книг. Політична революційна діяльність Гордона обмежувалася кількома місяцями роботи в редакції газети «Більшовик», яка пропагувала ідеї соціалізму і вільної любові.
Один з останніх друзів Комстока, Філіп Равелстон, марксист, який видає журнал під назвою «Антихрист», в принципі погоджується з Комстоком, але сам живе в достатку. Це викликає напруження, коли стають очевидними практичні злидні життя Комстока.
Гордон і Розмарі мало часу проводять разом — вона працює допізна і живе в гуртожитку, а його «"погана"-господиня» забороняє своїх квартирантів відвідувати жінкам. Одного вечора, вирушивши на південь і роздумуючи про «цей жіночий бізнес» загалом і про Розмарі зокрема, Гордон випадково бачить Розмарі на вуличному ринку. Розмарі відмовляється займатися з ним сексом, але хоче провести з ним неділю на природі, біля буків Бернема. На прощання, коли він їде трамваєм до свого помешкання, він щасливий і відчуває, що вони якось домовилися, що Розмарі буде його коханкою. Однак те, що планувалося як приємний вихідний день далекий від лондонського бруду, обертається катастрофою, коли вони, хоч і голодні, вирішують пройти повз «досить непривабливий» паб, а потім, не знайшовши іншого пабу, змушені з'їсти неапетитний обід у фешенебельному готелі за завищеними цінами. Гордону доводиться сплатити рахунок усіма грошима, які він відклав на їхню подорож, і він хвилюється, що доведеться позичити гроші у Розмарі. Знову на природі, вони збираються вперше зайнятися сексом, коли вона силоміць відштовхує його, бо він не збирався користуватися контрацептивами. Він кричить на неї: «Знову гроші, бачиш! ... Ти кажеш, що "не можеш" мати дитину. ... Ти маєш на увазі, що не наважуєшся, тому що ти втратиш роботу, а я не маю грошей, і ми всі будемо голодувати».
Відправивши вірш до американського видання, Гордон несподівано отримує від них чек на десять фунтів, чималу для нього на той час суму. Половину він має намір відкласти для своєї сестри Джулії, яка завжди давала йому гроші та підтримувала. Він пригощає Розмарі та Ревелстона вечерею: все починається добре, але псується, коли Гордон, напідпитку, намагається примусити Розмарі до себе. Вона гнівно докоряє йому і йде. Гордон продовжує пиячити, тягне Равелстона з собою до пари повій, а наступного ранку опиняється без гроша в кишені і в поліцейській камері. Його мучить почуття провини через те, що він не може повернути сестрі гроші, які вона йому винна, бо його п'ятифунтову банкноту віддала або вкрала одна з повій.