Хворо́ба котя́чих подря́пин (син. хвороба котячої подряпини, хвороба від котячих подряпин, феліно́з, доброякісний лімфоретикульо́з, підгострий регіонарний лімфаденіт, гарячка від котячої подряпини, , ) — зооноз, який спричинюють бартонели внаслідок контактної передачі від заражених котів. У типових випадках перебігає у вигляді доброякісного лімфаденіту, рідше з появою тривалої гарячки, ураження печінки, головного мозку, тяжких проявів у людей з імунодефіцитом.
Історія відкриття збудника Вважають, що першим зробив опис стану, який пов'язаний із хворобою котячих подряпин, французький невролог й офтальмолог А. Паріні у 1889 році, коли він зафіксував передачу від кота до хворої людини захворювання, що перебігало з гарячкою разом із фолікулярним кон'юнктивітом та одностороннім регіонарним привушним лімфаденітомParinaud H. Conjunctivite infectieuse transmise par les animaux. Ann d'Oculistique1889;101 :252-253. Надалі, у медичній літературі це стали називати окулогландулярним синдромом Паріні. Тепер відомо, що подібні випадки частіше спричиняються саме хворобою котячих подряпин, хоча такі прояви при ній взагалі то зустрічаються досить рідкоGrando D, Sullivan LJ, Flexman JP, Watson MW, Andrew JH. Bartonella henselae associated with Parinaud's oculoglandular syndrome. Clin Infect Dis.1999;28 (5):1156-1158. Однак такий клінічний синдром може формуватися й через ураження вірусом герпесу I типу, збудниками туляремії та ін. 1950 року французький педіатр Р. Дебре детально описав типові прояви хвороби котячих подряпин, пов'язавши її виникнення з пошкодженнями шкіри людини, які були нанесені котами, та давши їй сучасну назвуDebre R, Lamy M, Jammet M, Costil L, Mozzicona P. La maladie des griffes de chat. Bull Mem Soc Med Hop Paris.1950;66 :76-79.
Питання про збудника, який породжує захворювання, тривало дискутувалося. Спочатку хворобу котячих подряпин вважали одним із можливих проявів туляремії, згодом, оскільки виділити збудник від хворих не вдавалося, висувалися найрізноманітніші версії — що хвороба спричинена гіпотетичним вірусом, потім — що збудник хвороби належить до хламідійSpoonemore К.J. Cat scratch Disease [Electronic resource] / К.J. Spoonemore, J. McKenzie, G.J. Raugi // eMedicine — Medical Reference. — Updated: Apr. 4, 2008. — Mode of access: http://emedicine.medscape.com/article/1051992-overview . У 1983 р. в США при дослідженні хворих із хворобою котячих подряпин у стінці кровоносних судин, розташованих поблизу уражених лімфатичних вузлів, поза зоною некрозу, в кон'юнктивальних гранульомах, а також у пунктатах з печінки та селезінки методом сріблення за Вортін-Старрі () були виявлені плеоморфні дрібні бактеріїWear DJ, Margileth AM, Hadfield TL, Fischer GW, Schlagel CJ, King FM. Cat-scratch disease: a bacterial infection. Science.1983;221 (4618):1403- 1405. Саме ці мікроорганізми спочатку були об'явлені причиною хвороби котячої подряпини і отримали назву Afipia felisAfipia — створена назва по перших буквах науково-дослідного інституту, де відбулися дослідження(Armed Forces Institute of Pathology), з доданням до благозвучності ia, — котяча,Florin TA, Zaoutis TE, Zaoutis LB (2008). «Beyond cat scratch disease: widening spectrum of Bartonella henselae infection». Pediatrics 121 (5): e1413-25. doi:10.1542/peds.2007-1897. Тривалий час вважалося, що саме так це і є, однак у хворих людей не виявляли жодних антитіл до цього збудника. Й тільки в 1990 році Р. Регнері із співавторами з крові котів виділив збудникаТоді його назвали Rochalimaea henselae,Regnery RL, Olson JG, Perkins BA, Bibb W. Serological response to «Rochalimaea henselae» antigen in suspected cat-scratch disease. Lancet.1992;339 (8807):1443- 1445,До речі, обидва мікроорганізми A. felis і B. henselae належать до одного підкласу α2-протеобактерій, мають однаковий вигляд при мікроскопії й однаково забарвлюються за Вортін-Старрі, що може й призводило до того часу до можливих помилок при обстеженні., який у 1992 р. був знайдений й у лімфатичних вузлах хворої людиниPerkins BA, Swaminathan B, Jackson LA et al. Case 22-1992: pathogenesis of cat-scratch disease. N Engl J Med.1992;327(22):1599-1601. 1993 року, після вивчення будови його рибосомної РНК, цей мікроорганізм був зарахований до бартонел та отримав сучасну назву Bartonella henselae (на честь Дайян Генсел, яка виокремила багато штамів у пацієнтів в Оклахомі). Тоді ж у хворих на хворобу котячих подряпин людей були знайдені антитіла до цієї бартонели в досить великих титрахNadal D. Serology to Bartonella (Rochalimaea) henselae may replace traditional diagnostic criteria for cat-scratch disease [Text] / D. Nadal, R. Zbinden // Eur. J. Pediatr. — 1995. — N 154. — P. 906—908.. ПЛР із застосуванням специфічних праймерів до Bartonella spp. і A. felis у хворих із хворобою котячої подряпини встановила, що в 96 % випадків у них виявлялася ДНК Bartonella, тоді як ДНК A. felis не виявлялася в жодному разіEtiology of cat scratch disease: comparison of polymerase chain reaction detection of Bartonella (formerly Rochalimaea) and Afipia felis DNA with serology and skin tests [Text]/ A.M.C. Bergmans, J. W. Groothedde, J.F.P. Schetlekens [et al.]//J. Infect. Dis. — 1995. — N 171. — P. 916—923.. Схожі дані, яки підтвердили ключову роль саме B. henselae в розвитку хвороби котячої подряпини, були отримані і в подальших імунологічних дослідженняхPitfalls and fallacies of cat scratch disease serology: evaluation of Bartonella henselae-based indirect fluorescence assay and enzyme-linked immunoassay [Text] / A.M.C. Bergmans, M.F. Peeters, J.F.P. Schellekens [et al.] // J. Clin. Microbiol. −1997. — N 35. — P. 1931—1937.,Zeaiter Z, Fournier PE, Raoult D. Genomic variation of Bartonella henselae strains detected in lymph nodes of patients with cat scratch disease. J Clin Microbiol.2002;40 (3):1023-1030. А в 1994 р. Джілл Кларрідж із співавторами виділила з крові хворого в Техасі та від його кота нову бартонелу, яка спричиняла у людей хворобу з передачею від котячихClarridge JE, Raich TJ, Pirwani D, Simon B, Tsai L, Rodriguez-Barradas MC, Regnery R, Zollo A, Jones DC, Rambo C, 1995. Strategy to detect and identify Bartonella species in routine clinical laboratory yields Bartonella henselae from human immunodeficiency virus-positive patient and unique Bartonella strain from his cat. J Clin Microbiol 33: 2107—2113., яку на честь першовідкривача назвали Bartonella clarridgeiaeLAWSON (P.A.) and COLLINS (M.D.): Description of Bartonella clarridgeiae sp. nov. isolated from the cat of a patient with Bartonella henselae septicemia. Med. Microbiol. Lett., 1996, 5, 64-73.
Актуальність Захворювання поширене практично всюди, де є домашні та бродячі, повторно здичавілі коти, які можуть обмінюватися збудниками з природно дикими котячими. Зважуючи на те, що у 2020-х роках у світі є приблизно 500 млн домашніх котів, цієї «тварини-компаньона» людей, то поширеність хвороби котячих подряпин має бути значною. Є країни, де домашніх котів практично немає — Перу, Габон, але є держави зі значною кількістю котів: в Австралії 9 з 10 родин мають котів, у США в середньому в кожній третій сім'ї є ця домашня тварина. Тому в цих країнах вважають хворобу котячих подряпин найчастішою бартонельозною хворобою, що приводить до необхідності надання медичної допомоги. У США щорічно через неї звертаються амбулаторно по лікарську допомогу 22-25 тисяч хворих, а 2-2,5 тисячі потребують стаціонарного лікуванняJackson LA, Perkins BA, Wenger JD. Cat scratch disesae in the United States: an analysis of three national databases. Am J Public Health.1993;83 (12):1707-1711. Взагалі, світова статистика кількості випадків цієї хвороби невідома, але експерти ВООЗ вважають її дуже значною. А з моменту виявлення факту того, що бартонельози взагалі, а хвороба котячих подряпин зокрема, часто призводить до тяжких випадків у імунодепресивних пацієнтів, цікавість до неї в медичній спільноті значно зріс. Вважають, що хвороба котячих подряпин це тільки «верхівка айсберга бартонельозних інфекцій, які передаються від котів»Reynolds MG, Holman RC, Curns AT, O'Reilly M, McQuiston JH, Steiner CA. Epidemiology of cat-scratch disease hospitalizations among children in the United States. Pediatr Infect Dis J.2005;24 (8):700-704.
Етіологія
Нині існують вагомі підтвердження того, що хворобу котячих подряпин спричинюють два види бактерій з роду Bartonella, родини Bartonellaceae — B. henselae і В. clarridgeiae. Перша спричинює більшість випадків цієї інфекції. Це грамнегативні бактерії, які мають форму паличок, факультативні внутрішньоклітинні паразити, рухомі, спор і капсул не утворюють, анаероби, малочутливі до дезінфекційних засобів. Їх важко вирощувати на штучних поживних середовищах. Поза організмом людини і гризунів культивування може здійснюватися в котячих блохах, а також на твердих і напіврідких поживних середовищах, збагачених 5-10 % крові людини або тварин при температурі від 35 до 37°С, з 5-10 % вуглекислого газу і 40 % вологістюА. В. Бондаренко, С. І. Похил, О. В. Бондаренко та ін. Бактеріологічний метод діагностики бартонельозної інфекції. Лабораторная диагностика. — 2007. — № 2 (40). — С. 51-56.. Виділення бартонел значно полегшується, якщо використовувати лінії ендотеліальних клітин, а також лізис-центрифугування крові. Мікроорганізми не проявляють гемолітичних властивостей, інертні до вуглеводів. Ідентифікація виділеного збудника проводиться з використанням специфічних антисироваток, визначенням профілю жирних кислот клітинної стінки або молекулярно-генетичним методом. Бартонел можна виявити в тканинах за допомогою методу імпрегнації сріблом, при цьому вони розташовуються у вигляді розгалужених ланцюжків поблизу колагенових волокон, кровоносних судин, ділянок некрозу. Для Bartonella henselae описані не до кінця прояснені властивості у вигляді дії на лейкоцити людини із зниженням їхньої оксидативної функції, спонукання проліферації ендотелію. Бартонели хвороби котячої подряпини здатні стимулювати виділення деяких прозапальних цитокінів й мають токсичні ліпополісахариди, а також фактори, які пригнічують імунну відповідь.
Епідеміологічні особливості
Джерело та резервуар інфекції Джерелом й резервуаром інфекції є дрібні представники родини котячих, серед яких за близькістю до людини найперше місце посідає домашня кішка. Серед котячих інфекція передається за допомогою їхніх бліх Ctenocephalides felis. Було встановлено, що за відсутності бліх інфікування здорових котячих не відбувається, але є можливість інфікування котячих шляхом внутрішньошкірної інокуляції (як правило, при вилизуванні шерсті) інфікованих випорожнень бліх. B. henselae виявляється в кишці бліх протягом 9 днів після інфікування, що свідчить про її розмноження і персистенцію в організмі бліх — тобто того, що блохи є головним резервуаром й джерелом цієї інфекції. Блохи протягом свого життєвого циклу харчуються багато разів і нерозбірливі відносно свого хазяїна, який їх прогодовує. Внаслідок цього вони по черзі присмоктуються до котячих й легко заражаються бартонеламиChomel BB, Abbott RC, Kasten KA, et al. Experimental transmission of Bartonella henselae by the cat flea. J Clin Microbiol.1996;34 (8):1952-1956. Встановлено, що резервуаром B. henselae можуть бути й собаки, проте достовірно підтверджених випадків зараження від них людей доки не описаноSolano-Gallego L, Bradley J, Hegarty B, Sigmon B, Breitschwerdt E. Bartonella henselae IgG antibodies are prevalent in dogs from southeastern USA. Vet Res.2004;35 (5):585-595. Останніми роками молекулярно-генетичними методами було продемонстровано, що ДНК B. henselae може виявлятися в іксодових кліщах видів Ixodes persulcatus і Dermacentor reticulatus, хоча їхня роль як вектора передачі збудника хвороби котячої подряпини не вивченаY.O. Sanogo, Z. Zeaiter, G. Caruso et al. Bartonella henselae in Ixodes ricinus ticks (Acari: Ixodida) removed from humans, Belluno province, Italy. Emerg. Infect. Dis. — 2003. — N 9. — P. 329—332..