Загальна військова повинність у Російській імперії була введена в межах військової реформи російського імператора Олександра II. Її введення розроблено під керівництвом військового міністра Дмитра Мілютіна.
Поразка у Кримській війні продемонструвала слабкість Російської імперії та дала сильний поштовх для розробки і втілення низки реформ періоду 1860-х — 1870-х років, які також відомі як «Великі реформи». Зокрема в цей період було проведено військову реформу. Одним з її основних елементів було запровадження загальної військової повинності, що докорінно реформувало систему комплектування російської імперської армії. Служба у війську стала обов'язком не окремої ізольованої групи населення в рамках рекрутського набору, а всього чоловічого населення, придатного для служби в збройних силах імперії.
Причини запровадження загальної військової повинності в Російській імперії Дослідники, які вивчають військову реформу Дмитра Мілютіна виділяють декілька основних причин запровадження загальної військової повинності: прагнення Дмитра Мілютіна змінити систему комплектування російської імперської армії з рекрутського набору на загальну військову повинність задля посилення армії за рахунок упровадження більш ефективних принципів комплектування, а також задля розв'язання суспільних суперечностей.Бескровный Л. Г. Русская армия и флот в XIX веке: Военно-экономический потенциал России. — М., 1973. — С. 84. бажання Мілютіна підвищити професіоналізм російської імперської армії, а запровадження військової повинності як основний елемент цих реформ.Петровский-Штерн Й. Евреи в русской армии. — М., 2003. — С.176–177. прагнення до раціоналізації праці й економії людських ресурсів, демонстрація переваг даної системи комплектування у зв'язку з перемогою Пруссії у війні з Францією в 1870 році.Свечин А. А. Эволюция военного искусства. — Ленинград, 1928. — Т. 2. — С. 338—341. бажання керівництва Військового міністерства досягти паритету з іншими європейськими державами в чисельності військ на випадок війни і зменшити витрати на утримання армії у мирний час.Зайончковский П. А. Военные реформы 1860—1870 гг. в России. — М., 1952. — С. 257—258. Радянський дослідник Петро Зайончковський вказує на значний вплив зовнішньополітичних факторів у питанні введення військової повинності. Той факт, що пропозиція про створення відповідної комісії для розробки і впровадження принципів загальної військової повинності була оголошена Олександром ІІ вже в листопаді 1870 року, а сама комісія почала діяти з січня 1871 року, пов'язується саме з перемогою Пруссії над Францією і створенням Німецької імперії.Зайончковский П. А. Военные реформы 1860—1870 гг. в России. — М., 1952. — С. 259—266.
Підготовка Статуту про загальну військову повинність Для розробки основних принципів нової системи комплектування російської армії була створена спеціальна комісія, яка розпочала свою роботу 5 січня 1871 року. Комісія складалася з високопосадовців Російської імперії і спеціально залучених представників різних відомств та окремих груп населення, що окремо запрошувалися для обговорення конкретних питань. Ці запрошені члени комісії мали право голосу при визначенні рішень комісії щодо тих питань, для обговорення яких їх залучили.Зайончковский П. А. Военные реформы 1860—1870 гг. в России. — М., 1952. — С. 307. Прикладом такого підходу є включення до складу комісії представників єврейської громади Санкт-Петербурга: доктор філософії Йосиф Зейберлінг, професор Даниїл Хвольсон і барон Горацій Гінцбург.Петровский-Штерн Й. Евреи в русской армии. — М., 2003. — С.177.
Результатом зусиль комісії став проект Статуту про військову повинність, який був переданий на розгляд Особливого комітету Державної ради в середині квітня 1873 року. Саме цей вищий орган влади в Російській імперії мав вирішити долю даного проекту реформи. Очолював його великий князь Костянтин Миколайович, а членами Особливого комітету були голови найважливіших департаментів і окремі члени Державної ради, зокрема, спадкоємець престолу великий князь Олександр Олександрович.Зайончковский П. А. Военные реформы 1860—1870 гг. в России. — М., 1952. — С. 320.
Особливий комітет обговорив проект реформи і доробив його, доповнивши своїми правками. Це обговорення викликало певні дискусії з ряду питань, зокрема щодо виконання військової повинності євреями.
Євреї та загальна військова повинність У ході роботи над проектом статуту відбулося обговорення багатьох спірних питань, що викликали серйозні дискусії і показали наявність сильних протиріч між членами комісії. Зокрема, багато дискусій викликали два питання, які безпосередньо стосувалися служби євреїв у війську. Перше — це питання про надання євреям права добровільно вступати у військо на правах «охотників», друге стосувалося надання євреям права отримувати офіцерські чини. Ці два питання були тісно пов'язані, оскільки передбачалося, що в охотники будуть записуватися освічені молоді люди, які після проходження скороченого терміну служби ставатимуть офіцерами запасу. Незважаючи на тісний зв'язок між цими двома питаннями, комісія дійшла згоди лише щодо одного з них, і євреям було дозволено вступати на службу охотниками без особливих обмежень. За це проголосувало 30 членів комісії, а проти такого рішення було 20 голосів. Питання про надання права євреям ставати офіцерами не було чітко вирішене. Проти надання такого права проголосували 24 члени комісії разом з головою, а за його надання — 25. У такій ситуації вирішальним виявився голос голови комісії, і тому думка про недопущення євреїв до офіцерського корпусу перемогла.
Ще одним заходом, що зрівнював призовників-євреїв з іншими призовниками, було рішення про те, що вони мають служити не в окремих частинах, а разом з усіма у складі звичайних військових частин. Водночас, комісією було прийнято рішення запропонувати спеціальні заходи задля запобігання ухилення від внесення до призовних списків осіб, що досягли 21-річного віку, а також неявки на призовні комісії. По-перше, протягом перших п'яти наборів могли бути призвані не лише військовозобов'язані-євреї, що в рік набору досягли призивного віку, а й віком до 30 років включно — в тому випадку, якщо в конкретній призивній дільниці відсоток призваних євреїв не буде відповідати відсотку євреїв у складі місцевого населення. По-друге, жеребкування щодо визначення тих, хто буде призваний до війська, відбувається спільно для представників усіх конфесій, але тих, хто ухилився від жеребкування з числа євреїв, мали заміщувати євреї, з числа християн — християни, а з числа мусульман — мусульмани.Зайончковский П. А. Военные реформы 1860—1870 гг. в России. — М., 1952. — С. 313. Також проект статуту про військову повинність, розроблений комісією, передбачав звільнення від неї духовенства лише християнських деномінацій.Зайончковский П. А. Военные реформы 1860—1870 гг. в России. — М., 1952. — С. 319. Таким чином, представники духовенства інших віровчень мали проходити службу на загальних підставах.
В результаті обговорень спеціальна комісія в своєму проекті військової реформи запропонувала встановити особливі правила призову на військову службу євреїв. Ця пропозиція була піддана критиці головою Особливого комітету і частиною його членів. В результаті внесенні до проекту військової реформи пропозиції комісії щодо особливих правил несення військової повинності євреями були відкинуті.Зайончковский П. А. Военные реформы 1860—1870 гг. в России. — М., 1952. — С. 323—324.
Законодавче й відомче унормування загального військового обов'язку
З 1874 року і до Першої світової війни призов на службу військовозобов'язаних в Російській імперії відбувався відповідно до Маніфесту про запровадження загальної військової повинності від 1 січня 1874 року.Полное Собрание Законов Российской Империи (Далі — ПСЗРИ). Собр. 2-е. Том 49. Отд-е. 1-е. — С. 1. Саме комплектування армії імперії відбувалося на основі Статуту про військову повинність, прийнятого того ж дня, який безпосередньо регламентував призов новобранців, періоди служби, відбір придатних до служби та інші технічні питання. Для запровадження загальної військової повинності був створений спеціальний орган — Особливий комітет у справах з військової повинності при Державній раді, за зразком аналогічного органу, що відповідав за втілення Селянської реформи.Зайончковский П. А. Военные реформы 1860—1870 гг. в России. — М., 1952. — С. 331. Сам статут складався з 224 основних статей, розбитих на 14 глав. Тут були інструкції на більшість можливих випадків, пов'язаних з призовом, що демонструє намагання передбачити й регламентувати усі можливі ситуації.
Про загальність військової повинності говориться у першому пункті першої глави уставу:
. Ці прогресивні ідеї, задекларовані статутом, суперечили реаліям Російської імперії. Армія не потребувала такої великої кількості призовників, яку могла дати військова повинність. Військова реформа Олександра ІІ, яку втілював у життя граф Д. О. Мілютін, мала на меті створення сучасної армії, меншої за чисельністю за мирного часу і здатної розгорнутися у велику армію в разі війни. Статут писався саме для забезпечення призовниками цієї армії, тому в ньому й приділено даному питанню багато уваги. Були також передбачені відстрочки й звільнення від служби, і навіть з тих, хто не мав пільг і повинен був призиватися, не всі потрапляли до війська. Призовники обиралися жеребкуванням із загальної кількості чоловіків, які підлягали призову. Вони за жеребкуванням поповнювали постійні війська: сухопутні сили й флот. Інші, які не потрапили за жеребкуванням до постійних військ, зараховувалися до державного ополчення, яке скликалося у випадку війни й відігравало суто допоміжну роль.ПСЗРИ. Собр. 2-е. Том 49. Отд-е. 1-е. — С. 4 — 7.
Відповідно до Статуту державне ополчення було особливою частиною збройних сил Російської імперії. Воно мало скликатися лише під час війни для вирішення другорядних і допоміжних завдань та для посилення і поповнення постійних військ. Скликання ополчення мало вивільнити постійні війська для вирішення воєнних завдань, для яких підрозділи з ополченців не підходили. Після закінчення війни, або зникненні потреби в ньому, ополчення розпускалосяПСЗРИ. Собр. 2-е. Том 49. Отд-е. 1-е. — С.7.. Принцип розподілу за жеребкуванням при наборі у військо не був чимось кардинально новим для населення Російської імперії. Ще в 1836 році глава п'ятого відділення Власної Його Імператорської Величності Канцелярії, генерал від інфантерії П. Д. Кисельов запропонував перейти на визначення рекрутів шляхом жеребкування, і така система була впроваджена хоча й значно пізніше, в 1854 році, та лише для державних селян і міщанБескровный Л. Г. Русская армия и флот в XIX веке: Военно-экономический потенциал России. — М., 1973. — С. 75..
Термін служби, за Статутом 1874 року становив, для піхоти і пішої артилерії шість років дійсної служби та дев'ять років у запасі. На флоті термін дійсної служби становив сім років три роки у запасі. Це стосувалося більшості призовників. Існували категорії військовозобов'язаних, які служили на дещо інших умовах, що було пов'язано з рівнем їхньої освіти та добровільним вступом на військову службу. Вище наведені терміни служби стосувалися лише мирного часу, а під час війни термін служби не регламентувався. Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття до Статуту були внесені певні зміни, в тому числі щодо термінів дійсної служби. Останні правки були внесені у 1912 році. Зокрема, призову стали підлягати молоді чоловіки, яким виповнилося 20 років до першого січня того року, коли відбувався призов. До того призивали у віці 21 року, і ця зміна дала армії дещо більше призовників, але принципово ситуація не змінилася, оскільки призов відбувався з 1 жовтня по 1 листопада, і зрозуміло, що більшість призовників приходила на службу у віці 21 рокуПСЗРИ. Собр. 3-е. Том 32. Отд-е. 1-е. — С. 806—807..