Володислав Лозинський, або ЛозінськийАлександрович В. Львівські малярі кінця XVI ст.  — С. 11. гербу Любич () (29 травня 1843, с. Опори, нині Дрогобицький район — 21 травня 1913, Львів) — польський історик, дослідник культури, мистецтвознавець, журналіст, публіцист, письменник (псевдоніми Wojtek ze Smolnicy, Władysław Lubicz), колекціонер творів мистецтва, науковий секретар Оссоленіуму, шляхтич, політик-консерватор. Посол Райхсрату Австро-Угорщини. Старший брат Броніслава Лозінського.

Біографія Народився в сім'ї дрібного шляхтича Валеріана Лозинського (; пом. 1890, спочатку державець і мандатор (зокрема, у Торгановичах — маєтку А. Созанського), після 1846 року поштмістр у Смільниці) і його дружини Юлії з Левицьких. Його братами були правник та історик Броніслав, письменник Валери (1837—1861), який помер внаслідок поранення на поєдинку, а кузинами історик Кароль Шайноха (1818—1861) і геолог Владислав Шайноха (1857—1928). Був одружений з Ядвигою Старорипінською (1844—1918).

Владислав Лозинський протягом 1862—1868 років навчався у Львівському університеті. Перші півроку вивчав право, а пізніше історію та філологію. Працював редактором ряду видань — «Dzwonek» (1864–1866), Gazeta Lwowska (головний редактор 1873—1883), «Dziennik Literacki», «Przegląd Powszechny», «Gwiazdka Cieszyńska». 1871 року влаштувався працювати в Закладі Оссолінських. Ставши невдовзі його першим науковим секретарем. Пропрацював на цій посаді до 1873 року. У 1889—1898 роках очолював Гроно консерваторів Східної Галичини. Був віце-президентом Історичного товариства, головою Товариства Шанувальників Мистецтв, членом Академії знань (з 1890) та Народознавчого товариства. Від 1900 — почесний доктор філософії Львівського університету. Входив до складу журі конкурсу на проект пам'ятника Анджею Потоцькому у Львові (1910)Rozstrzygnięcie konkursu ścisłego na projekt pomnika Andrzeja Potockiego we Lwowie // Architekt. — 1910. — № 6—7—8. — S. 126. . Обирався депутатом Райхсрату від округу Турка — Бориня, до палати сенаторів () від округу Перемишль — Городок. 1902 року став довічним членом Палати панів. Почесний громадянин Львова (1907).

Зібрав колекцію творів мистецтва, яка налічувала 1200 одиниць і містилась у палаці на вулиці Оссолінських (тепер вулиця Стефаника), 3. 1892 року зробив дар з 12 гравюр, 2 печаток цехів новоствореному історичному музею Львова. 1897 року видав каталог власної колекції. Ще за життя Лозинський власну колекцію картин та мистецьких пам'яток разом з будинком заповів громаді міста Львова. Наступного, 1914 року, у будинку урочисто відкрили Міську картинну галерею (нині — Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького).

Помер 21 травня 1913 року у Львові. Похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі, поле № 57. Дітей не мав. Спадкоємцями стали небіж Валерій Володислав Даніель Лозинський (син брата БроніславаKosiek Zdzisław Łoźiński Walery // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: PAU, 1973. — T. 18. — S. 459—460. ), дружина та сестри. Колекція творів, пов'язана з Польщею за заповітом перейшла гміні Львова. Твори закордонного мистецтва гміна викупила у спадкоємця 1914 року разом із палацом. 1929 року гміна видала каталог колекції. Сучасна вулиця Білозіра у Львові 1913 року була перейменована на його честь. Дружина загинула 1918 року у Львові під час листопадових боїв.

Праці Pierwsi Galicjanie: powieść z przeszłości. — Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1867. Złotnictwo lwowskie w dawnych wiekach: 1384—1640. — Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1889. Sztuka lwowska w XVI i XVII wieku: architektura i rzeźba, 1898 — найвідоміша праця серед творів В. Лозинського (видана також у 1901 році; рисунки і світлини до книги виконали Ян Тарчалович, Міхал Ковальчук, Юліан Макаревич, Ян Сас-Зубжицький та іншіPiśmiennictwo techniczne polskie. I. Architektura. // Przegląd techniczny. — 1908. — № 33. — S. 399. ) Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku (T. 1, 1903; T. 2, 1904). Życie polskie w dawnych wiekach, 1907. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. — Lwów: Gubrynowicz i Schmidt, 1890 — праця про історію родів львівських патрицій в епоху розквіту Львова (XVI-XVII ст.) (Lwów: Księgarnia H. Altenberga, 1902. — 434 s.) «Око пророка» — історична повість про Львів XVII століттяЦя повість стала джерелом плагіяту. Якийсь М. Ценевич у 1930—1940-х роках неодноразово видавав свою переробку «Ока пророка» то під назвою «Злощасний самоцвіт» то «Проклятий камінь» українською мовою.

Примітки

Джерела Ісаєвич Я. Д. Лозінський Владислав // Ісаєвич Я. Д. Лозінський Владислав // Лозінський (Łoziński) Володислав //

Kędzierski I. Ś. p. Władysław Łoziński a zabytki architektury XVI. i XVII. w. // Czasopismo Techniczne. — 1913. — № 21. — S. 249—252. Knot A. Łoźiński Władysław // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1973. — T. 18. — S. 460—463. Rudkowska M. Wyszedł z dworu: przeżycie i doświadczenie historyczne w twórczości Władysława Łozińskiego. — Warszawa : Wydawnictwo DiG, 2002. — S. 151. — ISBN 83-7181-257-4. Wilusz J. Władysław Łoźiński (1843—1913) // Sprawozdania Komisyi do Badania Historyi Sztuki w Polsce. — 1913. — T. 9, z. 1—4. — S. 475—480.

Посилання