Премія Леонтьєва за розширення меж економічної думки (англ. Leontief Prize for Advancing the Frontiers of Economic Thought) — наукова премія в галузі економіки, заснована 2000 року Інститутом глобального розвитку і довкілля (Global Development and Environment Institute, GDAE) Університету Тафтса на честь економіста Василя Леонтьєва. Премією відзначали економістів за визначний внесок в економічну теорію, що стосується актуальних проблем суспільства та сприяє формуванню справедливого й сталого суспільства.

Василь Леонтьєв був членом зовнішньої консультативної ради GDAE з 1993 року до своєї смерті 1999 року. У 1973 році він отримав Премію Шведського державного банку з економічних наук пам'яті Альфреда Нобеля «за розвиток методу „витрати — випуск“ та його застосування до важливих економічних проблем».

Першими лауреатами премії 2000 року стали Амартія Сен і Джон Кеннет Гелбрейт. За офіційним переліком лауреатів, у 2000–2018 роках премією було відзначено 34 лауреатів.

Історія та концепція GDAE заснував премію після смерті Леонтьєва (5 лютого 1999) як відзнаку економістам, чиї дослідження продовжують близький інституту підхід до економічної науки. В описі премії особливо наголошується на поєднанні економічної теорії з дослідженням реальних суспільних проблем. Сам Леонтьєв виступав за баланс між теоретичним та емпіричним аналізом і розглядав практичну корисність економічної науки як одну з її головних цілей.

Премія, як правило, присуджувалася двом економістам одночасно; серед її лауреатів були дослідники економічного розвитку, нерівності, поведінкової економіки, екологічної економіки, глобалізації, гендеру та державної економічної політики.

Критерії За визначенням організаторів, премія покликана відзначати праці, які:

роблять визначний внесок в економічну теорію; стосуються реальних і актуальних економічних та суспільних проблем; сприяють формуванню більш справедливих і сталих суспільств.

У ранніх описах GDAE також наголошувалося на поєднанні теоретичних та емпіричних досліджень для ширшого розуміння соціальних і екологічних процесів.

Лауреати премії Премію зазвичай присуджували двом економістам одночасно. Серед її лауреатів — дослідники економічного розвитку, нерівності, поведінкової та екологічної економіки, глобалізації, гендерної економіки й державної політики. Офіційний перелік лауреатів охоплює період з 2000 до 2018 року.

2000 — Амартія Сен і Джон Кеннет Гелбрейт. 2001 — Герман Дейлі і Пол Стрітен. 2002 — Еліс Амсден і Дані Родрік. 2004 — Роберт Френк і Ненсі Фолбре. 2005 — Ха-Джун Чанг і Річард Р. Нельсон. 2006 — Джульєт Шор і Семюел Боулз. 2007 — Стівен ДеКаніо і Джомо Кваме Сундарам. 2008 — Хосе Антоніо Окампо і Роберт Вейд. 2010 — Біна Агарвал і Деніел Канеман. 2011 — Ніколас Стерн і Мартін Вайцман. 2012 — Майкл Ліптон і К. Пітер Тіммер. 2013 — Альберт О. Гіршман і Френсіс Стюарт. 2014 — Ангус Дітон і Джеймс К. Ґелбрейт. 2015 — Дункан Фолі і Ленс Тейлор. 2016 — Аміт Бхадурі і Даян Елсон. 2017 — Джеймс Бойс і Жоан Мартінес-Альєр. 2018 — Маріана Маццукато і Бранко Миланович.

У 2003 році премію не присуджували. В офіційному переліку також відсутній окремий запис за 2009 рік; Біна Агарвал і Деніел Канеман зазначені як лауреати 2010 року.

Тематика відзначених досліджень Тематика робіт лауреатів охоплювала широкий спектр економічних і суспільних проблем. Амартію Сена відзначили за внесок у економіку добробуту, дослідження бідності, нерівності та людського розвитку, а Джона Кеннета Гелбрейта — за аналіз ролі великих корпорацій, споживання та розподілу економічної влади.

У наступні роки премією відзначали дослідження економічного розвитку, глобалізації та державної політики. Зокрема, Ха-Джун Чанг отримав премію за праці про роль держави в економічному розвитку та взаємозв'язок між глобалізацією і розвитком, а Річард Нельсон — за дослідження технологічних інновацій та еволюційних економічних змін.

Серед лауреатів були також представники поведінкової економіки. Деніела Канемана відзначили за дослідження добробуту та взаємозв'язку між доходами й суб'єктивним відчуттям задоволеності життям. Біна Агарвал представила дослідження сталого сільського господарства, продовольчої безпеки та становища жінок у сільському господарстві країн, що розвиваються.

Важливе місце серед відзначених робіт посідала екологічна економіка. Стівена ДеКаніо нагородили за дослідження економічної політики щодо зміни клімату, а Жоана Мартінеса-Альєра — за праці з екологічної економіки та дослідження конфліктів, пов'язаних із розподілом природних ресурсів і наслідків забруднення довкілля.

У 2018 році премію отримали Маріана Маццукато та Бранко Миланович. Маццукато було відзначено за дослідження ролі держави у створенні інновацій та формуванні ринків, Милановича — за дослідження глобальної нерівності доходів і змін у світовому розподілі доходів.

Після 2018 року Останніми лауреатами, наведеними в офіційному переліку премії, є Маріана Маццукато та Бранко Миланович, які отримали її 2018 року. Пізніші лауреати на офіційному сайті премії не зазначені.

Архів премії та матеріали про її лауреатів нині розміщені на сайті Economics in Context Initiative (ECI) при Global Development Policy Center Бостонського університету. ECI розвиває роботу Інституту глобального розвитку і довкілля Університету Тафтса та фактично замінила його програму теорії й економічної освіти; сам GDAE продовжує діяльність в Університеті Тафтса.

Примітки