Протираке́тна оборо́на (ПРО) — сукупність розвідувальних, радіотехнічних та вогневих заходів, призначених для захисту охоронюваних об'єктів від ракетної зброї. Вона тісно пов'язана з протиповітряною обороною, тож часто здійснюється тими самими засобами.
Отже, протиракетна оборона — це поєднання озброєння та технологій, що використовується для виявлення, супроводу, перехоплення і знищення ракет противника.
Протиракетна оборона охоплює: протидію ракетній загрозі будь-якого виду і всі засоби стосовно цього (разом з установками ППО проти крилатих ракет, активним захистом танків, воєнною розвідкою тощо). Однак на побутовому рівні, говорячи про ПРО, зазвичай мають на увазі «стратегічну ПРО» — захист від балістичних ракет як складової стратегічних ядерних сил (МБР і БРПЧ).
Говорячи про протиракетну оборону, можна вирізнити самозахист від ракет, тактичну та стратегічну ПРО.
Протиракетна оборона спирається на складний набір сучасних давачів попередження, які виявляють цілі, зокрема ракети, й дозволяють їх перехопити. Ці давачі і ракети контролюються системами командування та керування, котрі визначають вищість загроз і забезпечують використання наявних систем зброї.
Сполучені Штати Америки, Російська Федерація, Китайська Народна республіка, Індія, Ізраїль і Франція, розробили такі системи протиповітряної оборони. У Сполучених Штатах до прикладу, відповідальність за протиракетну оборону спочатку несла армія США. Агентство протиракетної оборони США розробило морські системи та командно-штабні можливості, які надалі буде передано військово-морським і військово-повітряним силам для використання та підтримання безпеки.
Загальне Основними ракетними загрозами, від яких мали на меті захищати системи протиракетної оборони, допіру у світі були балістичні ракети, але останнім часом (2020-і) все більша увага приділяється також захисту від інших типів ракет.
На думку експертів, зокрема бригадного генерала Урмаса Роосімягі, котрий очолював дивізію протиповітряної оборони С-300 колишнього Радянського Союзу: «Питання протиповітряної оборони та протиракетної оборони були цілком занедбані протягом останніх 30 років», тож наголосив він, напевно радіолокаційна система протиповітряної оборони Польщі в той час не працювала, коли 15 листопада 2022 року (під час російської навали на Україну) в їхню територію влучила ракета і вбила двох людей.
Протиракетний захист, це продовження протиповітряної оборони, але звичайні системи ППО не зовсім придатні для збиття балістичних ракет, оскільки їхня швидкість і висота польоту набагато вища ніж у літаків (9 000 — 25 000 км/год, проти 2 500 км/год; 20...100 — 400 км, проти 15 км — стеля; для прикладу ракети українського ракетного комплексу Вільха, здіймаються вище 30 км), а до того-ж системи ПРО від боєголовок міжконтинентальних балістичних ракет які літають високо над атмосферою, погано підходять для протидії крилатим ракетам, котрі пересуваються зі швидкістю меншою 1000 км\год, близько до поверхні землі та часто змінюють напрямок руху чи спроможні повернути назад.
Балістичні ракети, спочатку розганяються ракетними двигунами, а потім летять за інерцією параболічною траєкторією вільного падіння до своїх цілей (сучасні балістичні ракети здатні маневрувати під час зниження). Вони розподіляються за найбільшою відстанню, котру здатні подолати, яка залежить від потужності ракетних двигунів (ракет) і ваги їхнього корисного навантаження або бойової частини. Щоби збільшити дальність польоту ракети, їхні ступені розташовують один за одним у спільній послідовній будові.
Існує чотири загальні різновиди балістичних ракет: Балістичні ракети малого радіусу дії, що можуть подолати менше 1 000 кілометрів (приблизно 620 миль); Балістичні ракети середньої дальності, що летять від 1 000 до 3 000 кілометрів (у межах 620—1860 миль); Балістичні ракети понад-середньої дальності, котрі долають від 3 000 до 5 500 кілометрів (близько 1860-3410 миль); Міжконтинентальні балістичні ракети (МБР), які пролітають понад 5 500 кілометрів.
Ракети часто поділяють за видом пального: рідке або тверде. Ракети з твердим пальним потребують менше часу на технічне обслуговування та підготовку до запуску, ніж ракети з рідким пальним, оскільки тверде пальне йде з окисником разом, тоді як для ракет на рідкому пальному, їх мають тримати окремо до розгортання.
Станом на 2019 рік, тридцять одна країна світу володіла балістичними ракетами. З них лише 9 (Китай, Франція, Індія, Ізраїль, Північна Корея, Пакистан, Російська Федерація, Сполучене Королівство та Сполучені Штати) мають або підозрюються у володінні ядерною зброєю. Ці дев'ять держав та на додаток Іран, виготовили або випробували ракети з дальністю понад 1 000 кілометрів. КНР і РФ — єдині дві держави, які не є союзниками США і мають доведену здатність запускати з власних територій балістичні ракети, котрі наприклад можуть вразити континентальну частину Сполучених Штатів.
Крилаті ракети та гіперзвукові ракети — два додаткові різновиди ракетної зброї. На відміну від балістичних ракет, крилаті ракети залишаються в атмосфері протягом усього польоту. Крилаті ракети штовхаються реактивними двигунами і можуть запускатися з платформ наземного, повітряного чи морського розташування. Через постійну наявність в них пального вони маневреніші, ніж балістичні ракети, хоча й значно повільніші за балістичні відповідники.
Наразі (2010-і) розробляються два типи гіперзвукових ракет. Перший — гіперзвуковий планер (англ. HGV) що заноситься ракетами в космічний простір, а потім випускається для польоту до цілі у верхніх шарах атмосфери. На відміну від балістичних ракет, планер, летить на меншій висоті та може багаторазово змінювати намічену ціль і траєкторію під час польоту. Другий вид, це гіперзвукова крилата ракета, котра рухається протягом усього польоту за допомогою сучасних ракетних або високошвидкісних реактивних двигунів. Це — швидший різновид відомих крилатих ракет.
Різновиди протиракетної оборони Протиракетну оборону можна розподілити на категорії за різними показниками: тип/дальність перехоплення ракети, ділянка траєкторії, на якій відбувається перехоплення, і область перехоплення — всередині або поза атмосферою Землі:
Тип/дальність перехоплення ракети Типи/діапазони є: стратегічними, театру воєнних дій і тактичними. Кожному притаманні виняткові вимоги для перехоплення, і захисна система, здатна перехоплювати один тип ракети, часто не може перехопити інші. Однак іноді можливості частково збігаються.
Стратегічна ПРО Призначена для МБР дальньої дії, які рухаються зі швидкістю близько 7 км/с (25 200 км/год). Приклади задіяних на сьогодні (2020-і) систем: російська система A-135, яка захищає Москву, і система наземної оборони США, що боронить Сполучені Штати від ракет, випущених з Азії. Географічна область стратегічної оборони, може бути регіональною (російська система) або національною (система США).
ПРО театру воєнних дій Спрямована на ракети середньої дальності, які рухаються зі швидкістю близько 3 км/с (10 800 км/год) або менше. У цьому сенсі термін «театр» означає весь охоплений регіон військових операцій, зазвичай радіусом у декілька сотень кілометрів. Діапазон захисту ПРО театру воєнних дій, здебільшого перебуває у цих межах. Прикладами розгорнутої протиракетної оборони театру воєнних дій є: ізраїльська система Arrow, американська THAAD і російська С-400.
Тактична ПРО Націлюється на тактичні балістичні ракети малої дальності, які зазвичай рухаються зі швидкістю менше 1,5 км/с (5 400 км/год). Тактичні протиракетні системи (ПРО) мають невелику дальність дії, найчастіше 20–80 км. Приклади розгорнутих натепер тактичних ПРО: американська MIM-104 Patriot і радянська С-300В.
Ділянки траєкторії Балістичні ракети можуть бути перехоплені на трьох ділянках їхньої траєкторії: фаза здіймання, середній відрізок польоту або фаза зниження.
Фаза пришвидшення Перехоплення ракети під час спалаху її ракетних двигунів, зазвичай над територією запуску (наприклад, лазерне озброєння американського літака Boeing YAL-1 [програму скасовано]).
Переваги Яскравий, гарячий вихлоп ракети полегшує виявлення і прицілювання. Приманки не можуть бути використані під час фази здіймання. На даному відрізку ракета повна пального, що робить її дуже вразливою для вибухових боєголовок.
Недоліки Важко географічно розташувати перехоплювачі для враження ракет у фазі розгону (не завжди можливо, без польоту над ворожою територією). Малий час для перехоплення (переважно близько 180 секунд).
Середній етап Перехоплення ракети в космосі після того, як пальне ворожої ракети вигоріло (приклад: американський наземний захист середньої ланки (GMD), китайські ракети серії SC-19 і DN, ізраїльська ракета Arrow 3).
Переваги Довший час для ухвалення рішення/перехоплення (тривалість вільного польоту в космічному просторі до повторного входу в атмосферу, може становити кілька хвилин, для МБР — до 20 хвилин). Дуже велике географічне захисне охоплення; ймовірно — континентальне.
Вади Потрібні великі, важкі проти-балістичні ракети і складний потужний радар, який часто має доповнюватися космічними давачами. Треба мати справу з можливими космічними оманами/приманками.
Прикінцева фаза
Перехоплення ракети після її повернення до атмосфери (приклади: американська система протиракетної оборони Aegis, китайська HQ-29, американська THAAD, американська Sprint, російська газель ABM-3).
Переваги Досить меншої, та легшої проти-балістичної ракети. Під час повторного входу не працюють приманки. Потрібен невеликий, менш складний радар.
Вади Дуже короткий час перехоплення, можливо, менше 30 секунд. Менше захисне географічне охоплення. Можливе покриття зони ураження небезпечними матеріалами у разі вибуху ядерної боєголовки.
Місце перехоплення відносно атмосфери Протиракетна оборона може здійснюватися як усередині (внутрішньо-атмосферна), так і ззовні (позаатмосферна) атмосфери Землі. Траєкторія більшості балістичних ракет проходить як усередині, так і поза атмосферою Землі, і вони можуть бути перехоплені в будь-якому місці. Є переваги і вади будь-якого способу перехоплення. Деякі ракети, такі як THAAD, можуть перехоплювати як всередині, так і поза атмосферою Землі, даючи дві можливості перехоплення.
У межах атмосфери Внутрішньо-атмосферні протиракети, здебільшого, мають меншу дальність (наприклад, американська MIM-104 Patriot Indian Advanced Air Defense).
Переваги Менші за розмірами і легші. Зручніше переміщати та розгортати. Внутрішньо-атмосферне перехоплення означає, що приманки типу повітряних куль не працюватимуть.
Недоліки Обмежена площа захисту. Невеликий час прийняття рішення та відстеження миті входження боєголовки.
Позаатмосферне перехоплення Позаатмосферні протиракети, найчастіше, мають дальший радіус дії (наприклад, американська GMD, наземного захисту середньої ланки).
Переваги Більше часу для прийняття рішень і відстеження. Потрібно менше ракет для захисту більшої площі.
Вади Потрібні великі/важчі ракети. Важче транспортувати та встановлювати, порівняно з меншими ракетами. Треба мати справу з приманками.
Боєголовка
Ракети-перехоплювачі використовують або ядерний заряд, або власну кінетичну енергію, чи інший заряд вибухової речовини.
Наприклад, американські позаатмосферні твердопаливні триступеневі ракети-перехоплювачі LIM-49A Spartan та ABM-1 Galosh, розроблені в роки холодної війни, несли мегатонну термоядерну боєголовку з підвищеним виходом наджорсткого рентгенівського випромінення. У Російській Федерації зберегли та осучаснили свої установки протиракетної оборони (А-135) навколо Москви; ракета 53Т6 (код НАТО: SH-08/ABM-3A GAZELLE), що перебуває на озброєнні з 1995 року, оснащена ядерною бойовою частиною потужністю 10 кт. Ці ракети були оновлені 2017 року і замість них, використовують неядерні кінетичні перехоплювачі для, як заявлено, зупинення будь-яких МБР котрі загрожують.