Веркор (Жан Марсель Брюллер () *26 лютого 1902 — †10 червня 1991) — французький письменник, художник-ілюстратор. Псевдонім «Веркор» отримав в час німецької окупації Франції, коли діяв в підпіллі.
Життєпис Жан Марсель Брюллер народився 26 лютого 1902 року в Парижі. У 1923 році закінчив École Breguet, отримав диплом інженера-електротехніка, проте обрав кар'єру художника-ілюстратора.
У період німецької окупації Франції, влітку 1941 року, Брюллер написав повість «Мовчання моря», присвячену поету Сен-Поль-Ру.
Народився в Парижі в родині видавця Людовика Брюллера і Ернестіни Бурбон. У 1923 році він закінчив École Brequet, отримав диплом інженера-електротехніка, однак надав перевагу кар'єрі художника-ілюстратора та гравера. З 1921 року і до початку Другої світової війни випускає ряд альбомів з малюнками і естампами на злободенні теми, співпрацює як ілюстратор з журналами «Le Rire», «Paris-Flirt», «Frou-Frou», «Fantasio», «La Quinzaine critique», «Marianne», «Annales» та рядом інших, ілюструє твори Андре Моруа, Кіплінга, Сильвестра де Сасі. В деяких альбомах малюнки супроводжувалися досить розлогими текстами, які стали першою пробою пера майбутнього письменника. У 1932 році він стає головним редактором журналу «Allo Paris». З 1935 року співпрацює з тижневиком Народного фронту «Vendredi».
З початком Другої світової війни, в 1939 році, Брюллера призвали до резервного батальйону, демобілізований він був після перемир'я в 1940 році. У період окупації Франції, влітку 1941 року, Брюллер написав присвячену загиблому поетові Сен-Поль Ру повість «Мовчання моря» («Silence de la mer»), яка мала бути опублікована в підпільному журналі П'єра де Лескюра «La Pensée libre», однак здійсненню цього проекту завадив обшук, влаштований гестапо. Тоді де Лескюр і Брюллер прийняли рішення створити власне видавництво. 20 лютого 1942 року вони спільно заснували в Парижі підпільне видавництво «Мінюї» (Les Éditions de Minuit), що стало рупором французького Опору. Логотип видавництва був розроблений Брюллером. «Мовчання моря», віддруковане тиражем 250 примірників, стало першою публікацією видавництва, і першим же твором Брюллера, підписаним псевдонімом «Веркор» (за назвою лісистого передгір'я Альп, де діяв Рух Опору) і сприйнятий сучасниками як маніфест нескореної Франції.
З 1942 по 1944 р. в «Мінюї» було опубліковано 27 книг, у тому числі повість Веркора «Хід із зіркою», «Військовий льотчик» Антуана Сент-Екзюпері, твори Франсуа Моріака, Луї Арагона, Ельзи Тріоле, Поля Елюара. Після звільнення Франції видавництво продовжило свою роботу, а Жан Марсель Брюллер залишався на посту головного редактора до 1948 року.
Пацифіст за своїми переконаннями, після війни Веркор вів активну громадську діяльність, ставши членом Національної та Світової рад світу. У 1952 році Брюллер був обраний на пост голови Національного комітету письменників Франції, проте в 1956 р, обурений придушенням повстання в Угорщині, подав у відставку (як наслідок з'явилася його збірка есе «Заяву про звільнення», або «П. П. К.»). У лютому 1957 року Веркор опублікував есе «Чому я йду» («Pour Prendre Congé»), і оголосив про свою відмову від громадської діяльності, хоча надалі все ж виступав з критикою воєн в Алжирі та В'єтнамі.
Помер 10 червня 1991 року Парижі.
Вплив У 1999 році мережа книгарень Франції «FNAC» і французька газета «Монд» провели опитування серед читачів, в ході якого пропонувалося назвати найкращі книги XX століття. «Silence de la mer» опинилася в цьому списку під номером 42.
У 1949 році на основі своєї повісті Веркор написав однойменну п'єсу.
Творчий доробок
Романи «Люди чи тварини?» (, 1952) «Гнів» (, 1956) «Сільва» (, 1961) «Квота, або Прихильники достатку» (, 1966) в співавторстві з Коронель «Пліт „Медузи“» (, 1969) «Як брат» (, 1973) «Ніжний крах» (, 1974) «Коні часу» (, 1977) «Анверский тигр» (, 1986)
Повісті і оповідання «Мовчання моря» (, 1942) «Хода із зіркою» (, 1943) «Зброю ночі» (, 1946) Збірник новел — «Друкарня „Верден“» (,1947) Збірник новел — «Очі і світло» (, 1948) «Могутність дня» (, 1951) Трилогія — «На цьому березі» (, 1958—1960); «Битва мовчання» (, 1967); «Вовчий капкан» (, 1979);
Есе Більш-менш людина (, 1950) Видумки француза в Китаї (, 1956) П. П. К. Чому я йду (, 1957) У що я вірю (, 1975) Анна Болейн (, 1985);
П'єси Мовчання моря (, 1949) Зоопарк або вбивця філантроп (, 1963) Залізо та оксамит (, 1969) Театр (, 1978);
Переклади Гамлет (1965) Цар Едіп (1967) Макбет (1978)
Примітки
Посилання
Веркор у Бібліотеці Конгресу, з 94 записами бібліотечного каталогу