Штаб Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі () — центральний штаб збройних сил НАТО в Європі. З 1967 року і до цього часу штаб розташований у містечку , що на півночі від бельгійського міста МонсSHAPE, 7010 Casteau Belgium , з 1951 до 1967 року — штаб-квартира розміщувалась у Парижі (поруч із Версалем).
Історія Інтегрована військова структура НАТО була створена тоді, коли постало питання щодо міцності в оборонній сфері Альянсу на території Європи, а передусім, від можливого вторгнення СРСР. Першим командиром в Європі став генерал армії США Дуайт Ейзенхауер, який керував висадкою союзників у Нормандії і командував військами Союзників проти Німеччини під час Другої світової війниNATO, History of SHAPE and Allied Command Operations, updated 14 March 2007. 19 грудня 1950 року Північноатлантична рада затвердила генерала Ейзенхауера, як першого верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі.
У тому ж грудні 1950 року було оголошено, що до щойно сформованих сил НАТО у Європі під командуванням генерала Ейзенхауера увійде 7-ма армія Сполучених Штатів, Рейнська армія з 2-ї піхотної, 7-ї і 11-ї бронетанкової дивізій, три французькі дивізії, що базуються в Німеччині, Австрії, Данії, Бельгії, незалежні норвезькі бригади в Західній Німеччині, а також американські і британські гарнізони, що перебувають в Австрії, Трієсті та БерлініBrian L. Davis, NATO Forces: An Illustrated Reference to their Organization and Insignia, Blandford Press, London, 1988, p.20.
У січні 1951 року Ейзенхауер прибув з невеликою групою проектувальників до Парижа і швидко приступив до своїх обов'язків. Його першочерговим завдання було створення спеціальної структури нового європейського командування силами НАТО в Європі. Група з планування працювала в готелі «Асторія», що в центрі Парижа.
Через чотири дні після прибуття Ейзенхауера в Париж, 5 січня 1951 року італійський міністр оборони оголосив, що три італійських дивізії повинні також бути обов'язково включені у ряди Атлантичної армії, і що ці підрозділи підпадають під особистий контроль Ейзенхауера.
Первісна структура штабу 2 квітня 1951 року генерал Ейзенхауер підписав указ про активізацію військ союзного командування в Європі і створення 4-х округів: центрального (AFCENT), північного (AFNORTH), південного (AFSOUTH) і середземноморського (AFMED).
До 1967 року сили Атлантичної армії у Європі складалися з союзних військ Північної Європи (зі штаб-квартирою в Осло), союзних військ Центральної Європи (штаб-квартира у Фонтенбло), союзних військ Південної Європи (штаб-квартири в Парижі/Неаполі) і Середземноморських військ зі штаб-квартирою на Мальті (у 1967 році розформована)Lord Ismay, NATO: The First Five Years 1949–54, Chart 9: Allied Command Europe July 1954.
Командирами у 1957 році були:
Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі — генерал Лауріс Норстад, США. Заступник верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі — фельдмаршал Монтгомері Аламейн, Велика Британія. Начальник штабу — генерал Куртланд Ван Шайлер, США. Командир союзних військ Північної Європи — генерал-лейтенант Сесіл Сагден, Велика Британія. Командир союзних військ Центральної Європи — генерал Жан-Етьєн Валуу, Франція. Командир союзних військ Південної Європи — адмірал Брістоль, США. Командир союзних військ Середземномор'я — адмірал сер Ральф Едвардс, Велика Британія.
Навчання Протягом 1952 року стратегічним командуванням проведено чотири види навчань для союзників ВПС Центральної Європи з метою досягнення переваги у повітрі над Центральною Європою, а також з метою забезпечити підтримку з повітря сухопутних військ союзних сил. Командував навчаннями генерал Лауріс Норстад — верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі (з 1956 по 1963 р.)«The NATO Exercises, Part 1» Flight (September 26, 1952) p. 402—404.«The NATO Exercises, Part II», Flight, p. 489—454.
Інші види тактичних навчань під умовно кодовою назвою «повітря-земля» були проведені спільно з французькою і американською арміями під командуванням Альфонса Жюена — маршала французької авіації. До цих навчань була залучена 150 000 армія, до якої увійшли збройні сили Великої Британії, Нідерландів, Бельгії та Канади.
У свою чергу союзні війська Північної Європи взяли участь у навчаннях наземних маневрів під командуванням генерала Річарда Нельсона. Маневри проводилися на схід від річки Рейн в британській і американській зонах окупованої НімеччиниTime, September 29, 1952«NATO Ships Enter Baltic Sea» — Sydney Morning Herald, p. 2.
Усі навчання були інійційовані вищим керівництвом Штабу ОЗС НАТО в Європі з метою попередити можливе вторгнення радянський військ. Під час навчань була створена стратегія «повітря-земля», яку пізніше, у 1954 році, проголосив тодішній верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі — генерал Альфред Грюнтер, зокрема він сказав:
У 1957 році генерал Лауріс Норстад, зазначив, що радянські війська і країни Варшавського договору переважають силами, тому закликав до збільшення військового контингенту НАТО у Центральній Європі. У тому ж році союзним командуванням ОЗС в Європі були проведені: операція «Counter Punch», яка розтягнулася по всьому європейському континенту, серія багатосторонніх військово-морських навчань «Strikeback», які були зосереджені на східній частині північноєвропейського флангу НАТО і метою яких було імітування тотального радянського нападу, операція «Deep Water», в якій взяли участь штурмові сили НАТО, що розтягнулися вздовж південного флангу НАТО в Середземному морі . Також з метою поліпшення бойової готовності Альянсу були запроваджені щорічні осінні навчання FALLEXJohn Clearwater. Canadian Nuclear Weapons: The Untold Story of Canada's Cold War Arsenal, p. 121.
Перенесення штаб-квартири
З 1951 по 1967 рік штаб-квартира об'єднаного командування ОЗС НАТО в Європі знаходилась у Парижі. Але через вихід Франції з інтегрованої військової структури НАТО постало питання щодо перенесення усіх стратегічних об'єктів НАТО (в тому числі штаб-квартири командування ОЗС НАТО) з території Французької РеспублікиNATO, Original SHAPE relocation article, verified August 2008.
Образа Франції на військову структуру НАТО назрівала роками. Французький уряд послідовно дорікав, що командування силами НАТО постійно переходить від рук Великої Британії до рук США і навпаки. Французький вплив на структуру вгасав, а тому у лютому 1966 році Президент Франції Шарль де Голль заявив, що враховуючи зміну світового порядка, його країна виходить з Альянсу. Французька влада після виходу офіційна заявила, що всі об'єкти НАТО і союзних військ Центральної Європи повинні залишити територію Франції якнайшвидше, але не пізніше квітня 1967 року.
Після голосливої заяви Франції допомогу Альянсу запропонував бельгійський урядSee also L. James Binder, Lemnitzer: A Soldier For His Time, який погодився надати місце для штаб-квартири ОЗС НАТО в Європі та інших важливих стратегічних об'єктів Альянсу. Генерал Ліман Лемніцер, тодішній верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі, сподівався, що штаб буде розташований поряд з штаб-квартирою НАТО, як це і було в Парижі, але бельгійська влада заявила, що штаб повинен бути розташований на відстані не менше ніж 50 кілометрів від Брюсселя. Було запропоновано містечко-табір Касто, що у 2 км від Монса. У вересні 1966 року Альянс погодився на пропозицію Бельгії і 31 березня 1967 року відбулася офіційна церемонія відкриття нової штаб-квартири стратегічного командування ОЗС НАТО в Європі.
Процес виходу Франції з військового блоку запустив механізм реформ в середині ОЗС НАТО. Насамперед, постали військові труднощі у південному окрузі. І, як наслідок, 5 червня 1967 року були розформовані союзні війська Середземномор'яFranco Veltri, AFSOUTH 1951—2004: Over Fifty Years Working for Peace and Stability , AFSOUTH, April 2004.
Структура у 1970-ті, 1980-ті, 1990-ті роки
Союзні війська Північної Європи Союзні війська Північної Норвегії Союзні війська Південної Норвегії Союзні війська Балтії Сухопутні війська Шлезвіг-Гольштейн та Ютландії Союзні сухопутні війська Данії Союзні ВПС Данії Союзні ВМС Данії ВПС Великої Британії Allied Command Europe Mobile Forces Сили раннього повітряного попередження
Союзні війська Центральної Європи Північна група військ Центральна група військ Allied ВПС Allied Tactical Air Force Allied Tactical Air Force
Союзні війська Південної Європи Сухопутні війська Південної Європи Сухопутні війська Південно-Східної Європи Allied ВПС Військово-морські сили Південної Європи ВПС Середземномор'я Підводний флот Середземномор'я Командування Західного Середземномор'я Командування Центрального Середземномор'я Командування Східного Середземномор'я Командування Північно-Східного Середземномор'я
Сучасна структура У 2003 році була розроблена нова структура стратегічного командування силами НАТО у Європі. Було створено 3 штаби союзного командування операціями : Allied Joint Force Command Brunssum (штаб-квартира в Брунсумі, Нідерланди): Allied Air Command Allied Maritime Command Allied Force Command Heidelberg Allied Joint Force Command Lisbon (штаб-квартира в Лісабоні, Португалія): Allied Joint Force Command Naples (штаб-квартира в Неаполі, Італія): Allied Air Command İzmir Allied Maritime Command Naples Allied Force Command Madrid
У проміжку між 2003 і 2006 роками була створена ще одна категорія сил «Rapid Deployable», головним завданням яких було поліпшити гнучкість сухопутних військ. Вони складалися з 6-ти корпусів: британський корпус в Глостері; нідерландський корпус в Мюнстері; італійський корпус неподалік Мілана; турецький корпус неподалік Стамбула ; іспанський корпус в Валенсії; грецький корпус у Салоніках.
Як третій ешелон сил швидкого реагування зі штаб-квартирою в Щецині (Польща) було створено багатонаціональний корпус.
У 2013 році командні пункти Гейдельберга та Мадрида були закриті, враховуючи їх непотрібність, та через скорочення фінансування об'єднаного командування НАТО в Європі.
На сьогодні союзне командування операцій має такий вигляд:
Allied Joint Force Command Brunssum (Нідерланди) Allied Joint Force Command Naples (Італія)
За цими двома основними оперативними штабами закріплені складові командні пункти — Allied Air Command at Ramstein, Allied Land Command at Izmir та Allied Maritime Command at Northwood .
Верховні головнокомандувачі ОЗС НАТО в Європі Ім'я Зображення Країна походження Початок повноважень Кінець повноважень1. Генерал армії Дуайт Ейзенхауер США 2 квітня 1951 30 травня 19522. Генерал Метью Ріджвей США 30 травня 1952 11 липня 19533. Генерал Альфред Грюнтер США 11 липня 1953 20 листопада 19564. Генерал Лауріс Норстад США 20 листопада 1956 1 січня 19635. Генерал Ліман Лемніцер США 1 січня 1963 1 липня 19696. Генерал Ендрю Гудпастер США 1 липня 1969 15 грудня 19747. Генерал Александр Гейг США 15 грудня 1974 1 липня 19798. Генерал Бернард Роджерс США 1 липня 1979 26 червня 19879. Генерал Джон Галвін США 26 червня 1987 23 червня 199210. Генерал Джон Шалікашвілі США 23 червня 1992 22 жовтня 199311. Генерал Джордж Джоулвен США 22 жовтня 1993 11 липня 199712. Генерал Уеслі Кларк США 11 липня 1997 3 травня 200013. Генерал Джозеф Ральстон США 3 травня 2000 17 січня 200314. Генерал Джеймс Логан Джонс США 17 січня 2003 7 грудня 200615. Генерал Банц Кредок США 7 грудня 2006 2 липня 200916. Адмірал Джеймс Ставрідіс США 2 липня 2009 13 травня 201317. Генерал Філіп Брідлав США 13 травня 2013 4 травня 201618. Генерал Кертіс Скапаротті США 4 травня 2016 травень 201919. Генерал Тод Волтерс США травень 2019 4 липня 202219. Генерал Крістофер Каволі США 4 липня 2022 на посаді
Заступники верховних головноковандувачів НАТО в Європі