Верховний головнокомандувач ОЗС в Атлантиці (SACLANT) був одним з двох вищих командувачів Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Іншим був Верховний головнокомандувач ОЗС в Європі (SACEUR). SACLANT керував Об'єднаним командуванням ОЗС в Атлантиці, що було розташовано в Норфолку (штат Вірджинія). Усе командування зазвичай також називалося «SACLANT».
Історія
Незабаром після свого утворення ACLANT разом з Об'єднаним командуванням ОЗС в Європі провів великі навчання «Мейнбрейс». Протягом Холодної війни SACLANT провів багато інших навчань, такі як операція «Мерінер» в 1953 році та операція «Страйкбек» в 1957-му, а також серії військово-морських навчань «Нозерн веддінг» та «Оушен сафарі» протягом 1970-х і 1980-х років. Командування також відігравало вирішальну роль у щорічних навчаннях REFORGER, що проводилися з 1970-х років. Після закінчення Холодної війни статус та розмір командування було зменшено, а багато підлеглих йому штаб-квартир по всьому атлантичному регіону втратили свій статус та фінансування НАТО. Тим не менш, основна структура зберігалася до Празького саміту в Чехії 2002 року.
Авіаносні повітряні ударні операції в Норвезькому морі — вперше проведені під час операції «Страйкбек» — відповідно до морської стратегії ВМС США, стали наріжним каменем прямого захисту північного флангу НАТО. Морська стратегія була опублікована в 1984 році, відстоювалась міністром ВМС Джоном Леманом і керівником військово-морськими операціями адміралом Джеймсом Уоткінсом при адміністрації Рейгана і практикувалась у військово-морських навчаннях НАТО, таких як «Оушен сафарі» (1985) та «Нозерн веддінг» (1986).
У статті 2008 року генерал у відставці Бернард Трейнор відзначав успіх цієї морської стратегії:
Йдучи на негайний наступ на крайній півночі і змушуючи росіян оборонятися в своїх рідних водах, морська стратегія служила не тільки для захисту Скандинавії, але і для пом'якшення проблеми морських шляхів зв'язку. Ймовірність своєчасного зміцнення НАТО з боку США тепер була більше, ніж благочестивою надією. З виникненням наступальної стратегії в 1980-х роках одночасні різкі досягнення в американських технологіях, особливо в C4ISR і системах озброєння, які швидко компенсували радянську чисельну і матеріальну перевагу в Європі, збудили зміну в мисленні. Ніхто інший, як начальник Генерального штабу СРСР, маршал Микола Огарков, попереджав, що американська перевага переміщала «співвідношення сил» на користь НАТО. Він назвав це явище «військово-технічною революцією». До кінця десятиліття військова загроза з боку Радянського Союзу стала історією, а разом з нею і Холодна війнаПро «співвідношення сил» див. Major Richard E. Porter, USAF. «Correlation of Forces: Revolutionary Legacy» Air University Review, March-April 1977.
Командування ОЗС в Атлантиці було розформовано 19 червня 2003 року. Як його наступника було створено Командування з трансформації ОЗС (ACT). Це нове командування НАТО очолює Верховний головнокомандувач ОЗС з трансформації (SACT). До 2009 року цю посаду займали американські чотиризіркові адмірали або генерали, які суміщали посаду з керуванням Командуванням об'єднаними силами США (COMUSJFCOM), а колишні військові місії SACLANT увійшли в Об'єднане командування операцій НАТО (ACO).
Роль
Завданням командування було:
захищати морські шляхи зв'язку НАТО; підтримувати десантні і наземні операції; захищати розгортання ядерних систем стримування морського базування.
Зона відповідальності командування простягалася від Північного полюса до тропіка Рака та від східного узбережжя Північної Америки до західного узбережжя Африки і Європи, в тому числі Португалії, але за винятком Ла-Маншу, Британських островів і Канарських островів.
Структура
У вищому командуванні ACLANT були такі посади:
Верховний головнокомандувач ОЗС (SACLANT) — відповідав за всі військові місії Альянсу в зоні відповідальності ACLANT. Посаду займав американський адмірал або генерал, який також служив головокомандувачем Атлантичного командування США — одного з об'єднаних командувань Міністерства оборони США. Заступник Верховного головнокомандувача ОЗС (DSACLANT) — перший заступник SACLANT, посаду займав британський адмірал. У перші часи це був командувач Північноамериканської і Вест-Індської станції Королівського флоту. Начальник штабу (COFS) — керував штатом штабу SACLANT.
Штаб-квартира SACLANT була розташована в Норфолку (штат Вірджинія) поруч з штаб-квартирою Атлантичного флоту США.
Об'єднане командування в Східній Атлантиці
Головнокомандувач в Східній Атлантиці (CINCEASTLANT) від імені Верховного головнокомандувача в Атлантиці (SACLANT) ніс відповідальність за управління і використання Постійних військово-морських сил в Атлантиці (STANAVFORLANT). Посаду CINCEASTLANT займав британський чотиризірковий адмірал на базі Норсвуд (Велика Британія), який також служив головнокомандувачем Флоту метрополії (згодом головком Західного флоту, а пізніше CINCFLEET)Офіційна інформація НАТО на GlobalSecurity.org..
EASTLANT було розділено на наступні підзониIISS Military Balance 1981-82, p.26:
Авіація ВМС у Східній Атлантиці Північна підзона Авіація ВМС у північній підзоні Центральна підзона Авіація ВМС у центральній підзоні Підводний флот у Східній Атлантиці Командувач острову Ісландія Командувач островів Фарери
Об'єднане командування у Західній Атлантиці
Головнокомандувач в Західній Атлантиці (CINCWESTLANT) був відповідальний за:
безпечний транзит підкріплення та поставок з Північної Америки до Європи для підтримки повного спектра сил НАТО в будь-якій точці в зоні відповідальності НАТО чи поза нею; підтримку спільних багатонаціональних навчань у мирний час та заходів програми «Партнерства заради миру», а також за оперативний контроль та надання підтримки силам НАТО, приписаних до штаб-квартири.
Посаду CINCWESTLANT займав американський чотиризірковий адмірал на базі в Норфолку, який також був головнокомандувачем Атлантичного флоту США (CINCLANTFLT). До 1994 року WESTLANT було розділено на наступні підзони:
Підводний флот у Західній Атлантиці Океанічна підзона Канадська атлантична підзона Командувач островів Бермуди Командувач островів АзориКонтр-адмірал португальського флоту. Library of Congress Country Study: Portugal: Navy, January 1993, accessed 21 June 2008
З 1994 по 2003 рік WESTLANT було розділено наступним чиномNATO's Sixteen Nations, Special Issue, 1998, p.15:
Підводний флот (SubWestLant) Океанічна підзона Канадська атлантична підзона Командувач острову Ґренландія
Об'єднане командування у Південній Атлантиці
Головнокомандувач у Південній Атлантиці (CINCSOUTHLANT) відповідав за військові переміщення і морські операції по всьому південно-східному кордону між Європейським об'єднаним командуванням (ACE) та Об'єднаним командуванням у Атлантиці (ACLANT). Посаду CINCSOUTHLANT займав португальський тризірковий адмірал на базі в Лісабоні (Португалія). Перед цим ця посада називалася головнокомандувач в Іберійській Атлантиці (CINCIBERLANT). Зараз це Об'єднане командування Лісабон.
Ударний флот в Атлантиці
Ударний флот в Атлантиці (STRIKFLTLANT) був головним підлеглим морським командуванням SACLANT. Його головною задачею було стримувати агресію шляхом підтримання морської переваги в атлантичному регіоні та забезпечення цілісності морських шляхів зв'язку НАТО. Головною ударною силою було Авіаносне ударне з'єднання (певно, спеціальна група 401), що складалося з 1-ї та 2-ї авіаносних ударних груп. Судячи з усього, Авіаносне ударне з'єднання мало американське ядро на основі 4-ї авіаносної групи, а 2-га авіаносна ударна група мала британське ядро та пізніше стала 2-ю протичовновою групоюProceedings, August 2001, 'Commanding NATO operations from the sea'. Коли HMS Ark Royal брав участь у навчаннях «Роял найт» близько 1972 року, він був центральним елементом 2-ї авіаносної ударної групи і був флагманом спеціальної групи 401.2Rowland White, Phoenix Squadron, Bantam Press, 2009, 99..
Командувачем Ударного флоту (COMSTRIKFLTLANT) був віце-адмірал ВМС США на базі в Норфолку, який також був командувачем 2-го флоту США. Командування STRIKFLTLANT розформували під час церемонії на USS Iwo Jima (LHD-7) 24 червня 2005 року. Воно було замінено Центром багатонаціональних об'єднаних операцій морського десанту, який розташували в штаб-квартирі 2-го флоту.
Підводне об'єднане командування в Атлантиці
Командувач Підводним об'єднаним командуванням в Атлантиці (COMSUBACLANT) був головним радником SACLANT з питань підводних човнів і підводних засобів війни. Посаду COMSUBACLANT займав американський тризірковий адмірал на базі в Норфолку, який також був командувачем підводним флотом Атлантичного флоту (COMSUBLANT). Йому підпорядковувались командувач підводними човнами у Західній Атлантиці (COMSUBWESTLANT) і командувач підводними човнами в Східній Атлантиці (COMSUBEASTLANT). Посаду COMSUBEASTLANT займав флагман підводного флоту британського ВМФUK MOD, Northwood Headquarters. У 1978 році штаб-квартира флагмана підводного флоту була переміщена з HMS Dolphin у Госпорті на базу Норсвуд на північному заході Лондона.
Постійне військово-морське з'єднання в Атлантиці
Постійне військово-морське з'єднання в Атлантиці (STANAVFORLANT) було постійною мирною багатонаціональною ескадрою, що складалася з есмінців, крейсерів і фрегатів з флотів різних країн НАТО. З моменту свого створення в 1967 році STANAVFORLANT функціонувало, проводило тренування та навчання як група, забезпечуючи щоденну перевірку поточних морських методик, тактики та ефективності НАТО, а також брало участь в спільних і національних військово-морських навчаннях, покликаних сприяти готовності і здатності до взаємодії. 1 січня 2005 року STANAVFORLANT було перейменовано на 1-шу постійну військово-морську групу сил реагування НАТО.
Командувачі
Список Верховних головнокомандувачів в Атлантиці
Дата Ім'я Приналежність 1 30 січня 1952 ‒ 12 квітня 1954 Адмірал Лінде Маккормік USN 2 12 квітня 1954 ‒ 29 лютого 1960 Адмірал Джеральд Райт USN 3 29 лютого 1960 ‒ 30 квітня 1963 Адмірал Роберт Деннісон USN 4 30 квітня 1963 ‒ 30 квітня 1965 Адмірал Гарольд Пейдж Сміт USN 5 30 квітня 1965 ‒ 17 червня 1967 Адмірал Томас Мурер USN 6 17 червня 1967 ‒ 30 вересня 1970 Адмірал Ефрем Холмс USN 7 30 вересня 1970 ‒ 31 жовтня 1972 Адмірал Чарльз Дункан USN 8 31 жовтня 1972 ‒ 30 травня 1975 Адмірал Ральф Казінс USN 9 30 травня 1975 ‒ 30 вересня 1978 Адмірал Айзек Кідд-молодший USN 10 30 вересня 1978 ‒ 30 вересня 1982 Адмірал Гаррі Трейн II USN 11 30 вересня 1982 ‒ 27 листопада 1985 Адмірал Візлі Макдональд USN 12 27 листопада 1985 ‒ 22 листопада 1988 Адмірал Лі Баггетт-молодший USN 13 22 листопада 1988 ‒ 18 травня 1990 Адмірал Френк Келсо II USN 14 18 травня 1990 ‒ 13 липня 1992 Адмірал Ліон Едні USN 15 13 липня 1992 ‒ 31 жовтня 1994 Адмірал Пол Девід Міллер USN 16 31 жовтня 1994 ‒ 24 вересня 1997 Генерал Джон Шихан USMC 17 24 вересня 1997 ‒ 5 вересня 2000 Адмірал Гарольд Геман-молодший USN 18 5 вересня 2000 ‒ 2 жовтня 2002 Генерал Вільям Кернан USA (в. о.) Жовтень 2002 ‒ 19 червня 2003 Адмірал сер Іен Форбс RN
Список заступників Верховного головнокомандувача в Атлантиці
Другим за званням в командуванні був заступник Верховного головнокомандувача в Атлантиці: