Брюссельська сесія Ради НАТО — міжнародний саміт представників держав-членів Північноатлантичного договору, проходив 2—4 грудня 1970 року у Брюсселі. Сесія НАТО в Брюсселі прийняла план нарощування військового потенціалу країн-учасниць НАТО, відомий як «План АД-70».
Головні питання На Брюссельській сесії Ради НАТО було узгоджено план нарощування військового потенціалу країн — членів НАТО з метою забезпечення необхідного рівня обороноздатності — програмний документ Північноатлантичного альянсу, який визначав основні напрямки його діяльності на десятиліття, що почалося. Зокрема, на сесії Ради був прийнятий відомий військовий план АД-70, що передбачав значне збільшення чисельності і оснащення збройних сил країн НАТО на 1973–1976 роки. Згідно з «Програмою укріплення європейської оборони» планувалося протягом п'яти наступних років витратити понад 1 млрд доларів, у тому числі 420 млн спрямувати на розвиток військової інфраструктури. Інша частина суми була спрямована на вдосконалення системи зв'язку Альянсу .
Завдання НАТО у воєнній галузі передбачали:
укріплення потенціалу звичайних збройних сил, усунення кількісних недоліків в Об'єднаних збройних силах НАТО; підтримання постійних стратегічних і тактичних ядерних сил як доповнення до звичайних сил; продовження консультацій з визначення чіткої ролі тактичної ядерної зброї.
За свідченням президента США Р. Ніксона, учасники Північноатлантичного альянсу при цьому виходили з трьох варіантів стратегії, які передбачали: упор на розвиток і використання тільки звичайних сил; застосування на ранніх стадіях конфлікту ядерної зброї; гнучку стратегію, що не зумовлювала і не нав'язувала якийсь конкретний вид реагування. Стратегія отримала назву «реалістичного стримування».
Одне з положень плану свідчилоNATO Final Communiques. Vol. 1. 1949–1974. NATO Servece. Brussels. P. 249–253:
В цілому, офіційної стратегією блоку залишалося «гнучке реагування». Однак завдання НАТО у військовій області формулювалися з урахуванням вимоги більшої «гнучкості» в разі збройного конфлікту з соціалістичними країнами.
Наслідки
У рамках програми американські союзники забезпечували приблизно 90% особливого складу сухопутних сил, 75% військово-повітряних сил і 80% військово-морських сил, які у випадку військового конфлікту переходили у розпорядження Верховного головнокомандувача Об'єднаними збройними силами НАТО в Європі.
1970 року було прийнято Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, Декларацію про принципи міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва між державами згідно зі Статутом ООН.
Примітки