Тео Теоколі (; справжнє ім'я Антоніо Теоколі; 25 лютого 1945 року, Таранто, Італія) — італійський комік, імітатор, кабаретист, актор, співак, телеведучий і театральний режисер.
Біографія Тео Теоколі народився в Таранто, куди його батька ненадовго перевели у справах роботи з Реджо-Калабрія. Незабаром після його народження сім'я знову повернулася до Реджо-Калабрія, де він ріс у районі Сбарре, до 5 років, коли сім'я назавжди оселилася в Мілані. З 1989 року Теоколі одружений з Еленою Факіні, має трьох доньок: Анну Адель Летицію (1989), Паолу (1991) та К'яру (1992).
Початок кар'єри Підлітком Тео виступав як співак рок-н-ролу у клубах Мілана, таких як «Santa Tecla», з його гуртом «I Demoniaci». У 1965 році він отримав контракт на запис з компанією «Dischi Ricordi», де записав свою дебютну пісню «Una mossa mistata», з якою з успіхом виступив на пісенному конкурсі «Caravella dei successi» в Барі того ж року. На конкурсі Тео познайомився знайомиться з Вільмою Гойк, з якою заручився. У 1966 році як вокаліст він приєднався до гурту «Quelli» (у майбутньому названий «Premiata Forneria Marconi»). У 1967 році Тео залишив «Quelli», досягши великого успіху з піснею «Una bambolina che fa no no no». Потім він прийняв пропозицію компанії звукозапису Адріано Челентано «Clan Celentano» про створення нового гурту «Teo e le vittime», з яким він записав кілька LP-платівок у 45 обертів.
Того ж 1967 року Тео взяв участь у Фестивалі неаполітанської пісні, де виконав з гуртом «Campanino» баладу «Carolina nun parte cchiù», а потім пісню «Le vitamine». Потім у 1969 році він приєднався до італійського складу музичної комедії «Волосся» разом з Карло Де Мехо, Ренато Дзеро, Лореданою Берте, Гленом Вайтом та Ронні Джонсом. Наступного року компанія звукозапису «RCA Italiana» видала альбом із піснями мюзиклу.
1970-ті—1990-ті роки: успіх на телебаченні У 1970-х роках Теоколі дебютував як стендап-комік у міланському клубі «Дербі» разом з іншими відомими коміками, такими як Массімо Больді, Кокі Понцоні та Ренато Поццетто, Джорджо Фалетті, Мауро Ді Франческо. На цьому заході Тео познайомився з музикантом Енцо Янначчі, який натхненний його історією, написав пісню «Il dritto» (Теоколі жив у шинку під номером 3, і опис персонажа у пісні відповідає тому, яким він був у молодості).
Цього часу Теоколі продовжив кар'єру співака, і 1976 року випустив сингл «E Sorridi…/Atropos», сторона-А платівки містила кавер пісні Кіта Керрадайна «I'm Easy» (з фільму «Нешвілл» Роберта Олтмена) з текстом італійською мовою, написаним Рікі Джанко.
Тео дебютував на телебаченні у 1973 році, другорядно беручи участь у програмі «Il poeta e il contadino», що транслювалася на каналі Rete 2, з комічним дуетом «Кокі та Ренато», але успіх його прийшов на передачі «Antennatre» разом з Массімо Больді у програмі «Non lo sapessi ma lo so nel» 1982-го. Тео завжди захоплювався спортом, й після участі у передачах «Drive In» та «Una rotonda sul mare», особливо футболу, будучи великим уболівальником «Мілана», у 1989 році він запропонував роль Пео Періколі (великого фаната футбольного клубу «Мілан») у програмі «Emilio».
У 1991 році разом з Джином Н'йоккі він бере участь у телешоу «Il gioco dei 9» і стає одним із головних героїв ситкому «Сусіди» на каналі Italia 1. З 2 грудня 1991-го до 6 січня 1992 року Тео був ведучим гумористичної передачі «Striscia la Notizie». З 9 лютого по 3 травня 1992 року він, разом з Джином Н'йоккі, вів передачу «Scherzi a parte» на Italia 1. Починаючи з сезону 1992—1993 років і до 1995-го Тео був ведучим передачі «Mai dire gol», після чого його замінив Клаудіо Ліппі. У 1996 році він разом із Джином Н'йоккі та Симоною Вентурою вів телешоу «Il Boom» на Canale 5. Цього часу Теоколі знову зображав своїх спортивних персонажів на передачі «EuroPeo» на Italia 1 з нагоди чемпіонату Європи з футболу.
У 1997 році Тео почав працювати на каналі Rai 1, разом з Венді Віндхем, він вар'єте «Faccia tosta». У тому ж році він став одним із головних персонажів передачі «Fantastica italiana». Після деякої участі у недільній передачі «Quelli che il calcio», яку вів Фабіо Фаціо, і разом з ним, він став постійним гостем у її сезонах 1998—1999 та 1999—2000 років, зображуючи веселі персонажами, зокрема імітуючи таких осіб, як Чезаре Мальдіні та Пеппіно Пріско. У лютому 1999 року разом із Фабіо Фаціо та Ор'єттою Берті Тео стає ведучим «Sanremo Notte», передачі, яка висвітлювала події 49-го пісенного фестиваю в Санремо. У жовтні 1999 року він був постійним гостем Адріано Челентано у програмі «Francamente me ne infischio» і того ж року отримав премію «Телевізійна режисура» за найкращий чоловічий персонаж року.
2000—2020 роки У 2000 році Теоколі разом із Фабіо Фаціо та Лучано Паваротті вів 50-й сезон фестивалю в Санремо. Повернувшись на телерадіокорпорацію «Mediaset» він почав виступати у вар'єте «Italiani». Потім Теоколі вів лише один епізод передачі «Paperissima» з Наталією Естрадою, яку залишив через розбіжності з колегами. Теоколі був ведучим двох випусків передачі «Scherzi a parte» з Массімо Больді, у одному епізоді взяла участь ведуча-початківиця Мішель Хунцікер, а у другому — Мануела Аркурі та Анна Марія Барбера. Також Теоколі вів шоу «Il Teo — Sono tornato normale» з Альбою Пар'єтті, що мало незначний успіх; разом з Робертою Капуа представляв літнє шоу «Sei un mito!». На запрошення директора Rai 1 Фабріціо Дель Ноче, він мав вести передачу «Affari tuoi», але компанія «Endemol», продюсер програми, вирішив, що він не підходить для неї, віддавши перевагу Пупо.
Потім на RAI Теоколі брав участь у програмі «Che tempo che fa», що транслюється в суботу ввечері на Rai 3, телешоу Адріано Челентано «Rockpolitik» на Rai 1 і на «Domenica Sportiva» на Rai 2 під час сезону 2006—2007 років під керуванням Якопо Вольпі, й протягом сезонів 2007—2008, 2008—2009 та 2009—2010 років під керуванням Массімо Де Луки. Навесні 2007 року одне з його телешоу на Rai 1 так і потрапило в ефір, після чого він взяв участь у програмі «Colpo di genio», що вела Симона Вентура, але проект не отримав очікуваного успіху та й закрився лише після двох серій.
У 2008 році Теоколі представив свою пісню «Carta d'identita», виконану з Тоні Далларою, на фестивалі в Санремо, після свого виключення із журі вони виконали її у двохвилинному міні-шоу на радіо «Fiorello Viva». У червні 2008 року Тео брав участь у передачі «Notti Europee» Якопо Вольпі з нагоди чемпіонату Європи з футболу 2008 року. Цього часу Теоколі вів активну театральну діяльність й гастролював з виставою «Teo Teocoli show — Non ero previsto in palinsesto». З жовтня 2009 року він став експертом та спортивним коментатором компанії «Betfair Italia». На фестивалі в Санремо Теоколі виконав в дуеті з Алексією та Маріо Лаведзі пісню «Biancaneve».
У 2014 році Тео приєднався до складу учасників шоу талантів Міллі Карлуччі «Танці з зірками», яке велося у парі з Наталією Тітовою, але після трьох епізодів через фізичні проблеми завершив телевізійні виступи. З 28 листопада 2015 року він знову з'явився на телебаченні, на Rai 3, з програмою «Teo in the box», італійською версією шоу «Host in the box», за продюсуванням «Endemol». 31 грудня 2016 року разом з Амадеусом Тео вів програму «L'anno checome» на Rai 1 у прямому ефірі з Потенци. В листопаді 2021 року він знову повернувся на телебачення, виступаючи у ролі свого відомого персонажа Феліче Чаччамо у передачі «Zelig», що виходила у прайм-тайм.
Зімітовані особи
Сальваторе Адамо Джанні Аньєллі
Луїс Арагонес Джорджо Армані Маріо Балотеллі Роберто Болле Чезаре Кадео Франко Каліфано Лоріс Капіроссі Франко Карраро Адріано Челентано Рей Чарльз Джанні Клерічі Білл Клінтон Феделе Конфалоньєрі Армандо Коссутта Мауріціо Костанцо Енріко Чучча Гектор Купер Тоні Даллара Авреліо Де Лаурентіс П'єро Фаззіно Вітторіо Фельтрі Данієль Фонсека Джанфранко Фунарі Адріано Галльяні Галк Гоган Златан Ібрагімович Мігель Індурейн Джованотті Чезаре Мальдіні Карло Мадзоне Массімо Моратті Макс Пеццалі Мішель Платіні Джузеппе Пріско Альваро Рекоба Кіт Річардс Чіно Річчі Роналдінью Валентіно Россі Франко Сенсі Ріно Томмасі Ерсіліо Тоніні Клаудія Вінчігверра Крістіан В'єрі
Персонажі, зімітовані Теоколі Феліче Чаччамо: неаполітанський спортивний журналіст. Вперше він з'явився в 1990 році на передачі «Paperissima» і став одним із основних персонажів програми «Mai dire Gol». Персонаж мав руде волосся, він був в окулярах у стилі 1960-х років й одягненим у занадто тісний синій піджак. Чаччамо спеціально носив краватку, яка мала однаковий колі з Неаполітанською затокою через неправильне використання хроматичного ключа. Персонаж промовляв крилату фразу «Поверни м'яч, поверни м'яч» й розповідав міфи про Бруно Пезаолу, Коррадо Ферлаїно та Джузеппе Брусколотті. Абелардо Норкіс: іспанський співак, гітарист, без руки, втраченій під час сварки з хлопчиком з Толедо (як це пояснювалося на передачі «Che tempo che fa» 2011 року, яку вів Фабіо Фаціо). Персонаж грав на гітарі, використовуючи фальшиву руку і виконуючи безперервне баре (який він називав каскадом нот). Теоколі кілька разів зображав Норкіса, виступаючи у супроводі Оссаріо (Армандо Челсо) й виконуючи їхнє аранжування каталонської пісні «Don Toribio Carambola» ПеретаIo ballo da solo, autobiografia di Teo Teocoli, 2010, Ed. Mondadori, pag 76.
Дискографія
Сингли 1965: Una mossa sbagliata/Mi son svegliato (Dischi Ricordi, SRL 10.401) 1966: Una bambolina che fa no no no/Non ci sarò (Dischi Ricordi, SRL 10.443; з i Quelli) 1967: Carolina nu parte cchiù/Scapricciatello (Clan Celentano, ACC 24060) 1967: Le vitamine/Scapricciatello (Clan Celentano, ACC 24062) 1976: E sorridi.../Atropos (Blu Records, BLR 503) 1984: Gitana/Il guazzabuglio (CGD 10568) 1989: Por un beso me mareo/ Macho Camicho's band (Alpharecord, AR 3011) 1990: Te-O'/Te-O' (versione strumentale) (Five Record, FM 13268)
Альбом 1970: Hair — versione italiana (RCA Italiana, PSL 10479; з Лореданою Берте і Ренато Дзеро)
Фільмографія
«Паоло і Франческа» («Paolo e Francesca»), режисер Джанні Вернуччо (1971) «Суддя і неповнолітній» («Il giudice e la minorenne»), режисер Франко Нуччі (1974) «Господар і робітник» («Il padrone e l'operaio»), режисер Стено (1975) «Зламана Італія» («L'Italia s'è rotta»), режисер Стено (1976) «Як я викрадаю твою дитину» («Come ti rapisco il pupo»), режисер Лучо Де Каро (1976) «Десантники» («Sturmtruppen»), режисер Сальваторе Сампері (1976) «Орендар нагорі» («L'inquilina del piano di sopra»), режисер Фердінандо Бальді (1977) «Дурень» («Il balordo»), режисер Піно Пассалаква (1978), мінісеріал «Саксофон» («Saxofone»), режисер Ренато Поццетто (1978) «Солоденька» («Liquirizia»), режисер Сальваторе Сампері (1979) «Дурний м'яч» («L'imbranato»), режисери Маріо Кастеллаччі і П'єр Франческо Пінджіторе (1979) «Привіт марсіанин» («Ciao marziano»), режисер П'єр Франческо Пінджіторе (1980) «Звіряче свято» («Una vacanza bestiale»), режисер Карло Ванціна (1981) «Шляхетний з коханкою під ліжком» («L'onorevole con l'amante sotto il letto»), режисер Маріано Лауренті (1981) «Спагетті опівночі» («Spaghetti a mezzanotte»), режисер Серджо Мартіно (1981) «Ми дякуємо регіону Апулія за надання нам міланців» («Si ringrazia la regione Puglia per averci fornito i milanesi»), режисер Маріано Лауренті (1982) «Винятковий... справді» («Eccezzziunale… veramente»), режисер Карло Ванціна (1982) «Десантники 2 — всі на фронт» («Sturmtruppen 2 — Tutti al fronte»), режисер Сальваторе Сампері (1982) «Дієго 100%» («Diego 100 %»), телесеріал (1985) «Універмаг» («Grandi magazzini»), режисери Кастеллано і Піполо (1986) «Святкова професія» («Professione vacanze»), режисер Вітторіо Де Сісті (1986) теле-мінісеріал, епізод 3: («Un complicato intrigo di camere, donne e dritti» («Складна інтрига палат, жінок та натуралів»)) «Мої перші 40 років» («I miei primi 40 anni»), режисер Карло Ванціна (1987) «Героїчна місія — Пожежники 2» («Missione eroica — I pompieri 2»), режисер Джорджо Капітані (1987)