Жан Нікола́ Артю́р Рембо́ (; ; 20 жовтня 1854, Шарлевіль-Мезьєр — 10 листопада 1891, Марсель) — французький поет-символіст. Поезія Рембо мала великий вплив на світову літературу та мистецтво. Рембо вважається попередником сюрреалізму. Всю свою поезію Рембо написав у юності, практично закінчивши літературну діяльність до 21 року.
Життєпис
Дитинство й шкільні роки
Народився 20 жовтня 1854 року в містечку Шарлевіль-Мезьєр у родині військового. Батько майбутнього поета, Фредерік Рембо, був капітаном піхоти, мати, Марі-Катрін-Віталі Кюїф, походила із заможної селянської родини. Батьки бачилися досить рідко, лише під час коротких відпусток батька, який залишився на військовій службі й після одруження. Старшим братом Артюра був Фредерік (нар. 1853 року). Тож Артюр був другою дитиною в родині. Третя дитина померла у віці кількох тижнів. Потім народилося ще двоє дівчаток: Віталі (нар. 1858) та Ізабель (нар. 1860). Після народження Ізабель, батько залишив сім'ю. Відтоді вихованням Артюра в строгому, консервативному дусі займалася мати. Початкову освіту Рембо здобув у місцевій школі Росса́. А 1865 року вступив до шарлевільського ліцею, де проявив себе як зразковий учень. У школі Артюр неодноразово був відзначений преміями за свої твори. Він легко складав вірші й діалоги латиною. У липні 1869 року Рембо взяв участь у академічному конкурсі, де він з легкістю здобув першу премію за латинський вірш, написаний про ЮгуртуJean-Jacques Lefrère, Arthur Rimbaud, Fayard, 2001, p.24. У цей час Рембо здружився з однолітком Ернестом Делае, з яким вів інтенсивне листуванняLettres d'Arthur Rimbaud à Ernest Delahaye на сайті mag4.net.
1870 року Артюр Рембо здружився зі своїм вчителем риторики Жоржем Ізамбаром, який був всього на шість років старшим за нього. Жорж Ізамбар часто розмовляв з Рембо на літературні теми, радив і позичав йому книжки зі своєї бібліотеки. Поява «підозрілих» книжок викликала обурення консервативної матері Рембо, яка влаштувала скандал через роман Віктора Гюго «Знедолені», який йому позичив Жорж Ізамбар. Того ж 1870 року Рембо опублікував свої перші вірші «Новорічні подарунки сиріт» в журналі «La Revue pour tous». У цей час Рембо орієнтувався на літературу парнасців та їхній альманах «Le Parnasse contemporain» («Сучасний Парнас»). 24 травня 1870 року, тобто у п'ятнадцятирічному віці, Рембо написав листа лідерові парнасців Теодору де Банвілю, в якому висловив бажання неодмінно приєднатися до цього літературного угруповання й опублікувати свої вірші в другому томі їхнього альманаху. До листа Рембо додав три вірші («Офелія», «Відчуття» та «Сонце і плоть»). Банвіль дав Рембо відповідь, але надіслані вірші не були ним надруковані. Проте Рембо і далі мріяв про Париж та шукав можливостей вирушити до столиці, щоб пізнати вільного, самостійного життя у великому місті.
Перші втечі
Під час шкільних канікул 1870 року Рембо скористався нагодою, коли мати втратила пильністьЦя сцена описана у вірші Рембо «Спогад»., і 29 серпня, за декілька днів до битви під Седаном, потай вирушив до Парижа. Проте перебування в столиці було коротким і не надто привабливим. На Північному вокзалі Рембо, що їхав без дійсного квитка, натрапив на контролерів, які без зайвих церемоній доправили його до паризької в'язниці Мазас. З тюремної камери Рембо написав листа до свого друга Ізамбара з проханням розплатитися за його борг. Ізамбар одразу не лише оплатив борг, але й вислав гроші на дорогу до Дуе, де запропонував погостювати якийсь час у нього вдома. Рембо прибув до Дуе 8 вересня й залишався в Ізамбара три тижні, оскільки побоювався повертатися до матері в ШарлевільGeorges Izambard, Rimbaud tel que je l'ai connu, Mercure de France, 1963, chapitre XIII, p. 111..
У цей час прусське військо підійшло до Парижа й 19 вересня 1870 року оточило місто. У зв'язку з небезпекою для столиці та під впливом поразки під Седаном антимілітаристичні настрої Рембо змінилися на протилежне й він разом зі своїм вчилетем Жоржем Ізамбаром вирішив записатися до Національної гвардії, та, незважаючи на бурхливі протести, Рембо одержав відмову, оскільки був неповнолітнім. У цей час Рембо запізнався з поетом Полем Демені, який був старим другом Ізамбара. Демені був одним з керівників невеличкого видавництва «La Librairie artistique» («Мистецька книгарня»), в якому опублікував власну поетичну збірку, тож Рембо розраховував і собі видатися в нього. З цією метою він переписав для Демені близько 15 своїх віршів. Ізамбар вирішив попередити матір Артюра Рембо Віталі Рембо, що її син наразі перебуває в нього, на що одержав відповідь з вимогою негайно вислати його додому в ШарлевільЛист матері за 24 вересня 1870 року.. Ізамбар вирішив супроводити Рембо додому, сподіваючись зм'якшити його матір. Проте Віталі Рембо зустріла сина ляпасами, а Ізамбара закидами, тож останній мав буквально тікати з дому Рембо, незважаючи на зливуGeorges Izambard, Rimbaud tel que je l'ai connu, Mercure de France, 1963, chapitre IV, p.33-34..
6 жовтня 1870 року Рембо знову втік з дому. Оскільки Париж був у облозі, він мусив обрати інший маршрут і вирушив до бельгійського Шарлеруа, про прибуття до якого згадав у своєму сонеті «У „Зеленому шинку“». Рембо вирішив стати журналістом й без успіху намагався одержати місце в місцевій газеті «Journal de Charleroi». Згодом Рембо виїхав до Брюсселя, де сподівався застати Ізамбара, а потім повернувся до Дуе. 1 листопада 1870 року Ізамбар на категоричну вимогу матері доправив Рембо додому в супроводі жандармів. Тим часом Рембо передав Полеві Демене сім нових віршів й просив спалити ті вірші, які передав йому раніше. Проте Демене не знищив зшиток Рембо, який зараз відомий як «збірка Дуе» або «збірка Демене»Збірка Дуе 17 років лежала забутою в бібліотеці Демене. Пізніше вона змінила декілька власників, а з 1985 року зберігається у відділі рукописів Британської бібліотеки в Лондоні..
25 листопада 1870 року Рембо вдалося опублікувати в газеті «Le Progrès des Ardennes» свій сатиричний твір «Мрія Бісмарка» під псевдонімом Жан БодріВірш було віднайдено у квітні 2008 року Жаном-Жаком Лефевром, спеціалістом з творчості Рембо. Докази щодо автентичності цього вірша наведено Лефевром и його статті в газеті Ле-Монд за 22 травня 2008 року. Вірш Мрія Бісмарка був опублікований 2009 року в новому повному виданні творів Рембо в Бібліотеці Плеяди..
З кінця жовтня 1870 року поведінка Рембо стала відверто провокативною: він пиячив, вживав лайку, складав вірші про випорожнення, крав книжки з місцевої книгарні, відмовився від охайної зовнішності, відпустив довге волосся, що на той час здавалося дуже викличним.
У зв'язку з військовими діями канікули для відвідувачів коледжу були продовжені з жовтня 1870 до квітня 1871 року. Чим скористався Рембо й по закінченні облоги Парижа знову втік з дому в лютому 1871 року. У Парижі він познайомився з майбутніми лідерами Паризької комуни Жулем Валлесом та Еженом Вермершем. За деякими свідченнями, Рембо повернувся до Шарлевіля ще до початку Паризької комуни, проте для відтворення точного перебігу подій наразі бракує документівТак існує протилежне свідчення Ернеста Делае, який у своїх мемуарах Souvenirs familiers à propos de Rimbaud, Verlaine et Germain Nouveau, éditions Albert Messein 1925, переповідає епізод з Рембо в Віллер-Котре, коли той повертався пішки з Парижа до Шарлевіля після перебування в столиці під час Паризької комуни.. У будь-якому разі трагічні події комуни справили на Рембо глибоке враження, що знайшло відображення в деяких його поезіях.
У травні 1871 року він написав два листи, так звані «листи ясновидця» («lettres du voyant»),Rimbaud: Les Lettres du voyant, (Textes Fondateurs), Daniel Leuwers, Ellipses Marketing , 1998 один — до Ізамбара, а інший — до Демені. Ці листи містили в собі програму подальшої поетичної творчості Рембо. Поет описав у них свій метод досягнення поетичного трансцендентного стану або сили ясновидця шляхом тривалого, потужного й раціонального розладу всіх відчуттів. Рембо вважав, що має виявити силу, незважаючи на неминучі власні страждання, оскільки він народжений поетом і має визнати себе як поета.
У Парижі
З поетом Полем Верленом Артюра Рембо познайомив Шарль Бретань, проте достеменно не відомо, коли між Рембо й Верленом зав'язалося листування. Сам Верлен стверджував, що одержав від Рембо лише декілька листів та зокрема дві його поезії, «Перше причастя» та «Зачаровані». У серпні 1871 року Рембо написав пародійний вірш «Що поетові кажуть про квіти», в якому висловив критику щодо поетики парнасців та Теодора Банвіля. Врешті Поль Верлен надіслав Рембо лист, в якому запрошував до себе в ПарижЦитата з листа: " Venez chère grande âme, on vous appelle, on vous attend ! " (досл.: Приїздіть, дорога велика душе, вас запрошують, вас чекають!). Рембо, незважаючи на свої успіхи в навчанні, вирішив покинути коледж і виїхав до Парижа, куди прибув 15 вересня 1871 року.
30 вересня 1871 року Рембо познайомився з представниками літературного угруповання «Vilains Bonshommes» (прибл. переклад: «лихі добродії»), до якого входили найпримітніші поети того часу. У Парижі Рембо якийсь час жив у свого нового друга Верлена, проте не без сварок з його дружиною, та «кочував» по квартирах інших письменниківClaude Jeancolas, Rimbaud, Flammarion, 1999, p.335.
20 жовтня Рембо виповнилося лише 17 років, та, за свідченнями критиків і літературознавців, вже в цьому віці він досяг вершин поетичної майстерності. Ще в Шарлевілі ним були створені такі шедеври, як «П'яний корабель» та «Перше причастя».
Провокативна й епатажна поведінка Рембо вилилася в березні 1872 року у справжній скандал. Під час обіду з письменниками угруповання «Vilains Bonshommes» Рембо в п'яному стані поранив мечем-тростиною (Canne-épée) відомого фотографа Етьєна Каржа. Поль Верлен, намагаючись згладити скандал й заодно врятувати свій власний шлюб, пообіцяв вивезти Рембо з Парижа. Рембо на якийсь час повернувся до Шарлевіля, а потім знову ненадовго прибув до Парижа.
Мандри з Верленом
Та вже 7 липня 1872 року Рембо покинув Париж, цього разу — разом з Верленом. При цьому Поль Верлен залишив свою сім'ю і дітей. Ця подорож стала початком інтимного зв'язку між Рембо та Верленом. Вони вели надзвичайно розкутий спосіб життя, віддаючись еротичним розвагам, бродяжництву, вживанню абсенту й гашишу. Якийсь час вони жили у Лондоні, а потім поїхали до Брюсселя.
Бурхливе життя з Верленом закінчилося так званою «брюссельською драмою»Так називають цю подію сучасники та дослідники Рембо.. У липні 1873 року обоє перебували в Лондоні. Несподівано Верлен оголосив, що хоче залишити Рембо й повернутися до своєї дружини. Мовляв він ухвалив рішення, що застрелиться, якщо дружина відмовиться його прийняти. Він повернувся до Брюсселя й поселився в одному з готелів. Рембо виїхав навздогін, переконаний, що Верлен неспроможний покінчити життя самогубством. Коли Рембо після розмови вже збирався піти геть з готелю, Верлен, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, двічі вистрілив у свого колишнього коханця, завдавши йому незначного поранення в руку. Верлена арештувала поліція й той потрапив до в'язниці. Згодом Рембо відмовився від скарги в суд, проте Верлена вже було засуджено на два роки ув'язнення.