Ву́лиця Ігоря Білозіра — вулиця в Галицькому районі міста Львова. Сполучає вулицю Івана Франка з проспектом Шевченка та вулицею Князя Романа. Прилучається вулиця Ярослава Стецька.

Історія Вулиця утворилася під час «глобального» впорядкування Львова на початку «ери» місцевого самоврядування. Парцеляція та розпродаж колишніх земель пана Крижанівського (за записами Львівського магістрату 1875 року він був власником цих земель, до складу яких входила і територія нинішньої вулиці Ігоря Білозіра) була завершена у 1910 році. Вулиця сформувалася на рівній території з чітко промальованою регуляційною лінією. У 1913 році вулиця була названа на честь польського історика, публіциста та письменника Владислава Лозинського. Тоді то була просто вузька стежка для піших прогулянок, що сполучала вулиці Академічну, Баторія та Кохановського між собою.

На початку німецької окупації Львова, у вересні 1941 року була перейменована на Тюльпенштрассе, а у липні 1944 року їй була повернена довоєнна, але вже уточнена назва вулиця Лозинського. У грудні 1944 року перейменовано на вулицю Герцена, на честь російського публіциста Олександра Герцена.

Вулиця Герцена входила до переліку з 53-х вулиць Львівської МТГ, які під час процесу дерусифікації заплановано перейменувати. В онлайн-голосуванні, яке тривало з 8 по 21 червня 2022 року на сайті Львівської міської ради, найбільше респондентів проголосувало за пропозицію перейменування вулиці на пошану Левка Лук'яненка — українського політичного та громадського діяча, учасника національного визвольного руху. Втім, рішенням Львівської міської ради від 18 серпня 2022 року вулицю було перейменовано на пошану українського композитора, лідера ВІА «Ватра» Ігоря Білозіра.

Забудова Вулиця Ігоря Білозіра забудована переважно чиншовими кам'яницями у стилі еклектики та модерну, а також присутні історизм, конструктивізм. Більшість будинків внесена до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення.

№ 4 —  — чотириповерховий житловий будинок. У міжвоєнний період в будинку містилося ательє дамських капелюшків пані Чапліцької.

№ 5 — чотириповерховий житловий будинок зведений у 1938—1939 роках за проєктом архітектора Фердинанда Касслера для Владислава Лянґа. У дизайні застосована уся палітра прийомів тогочасної європейської архітектури: стрічкові вікна, вікна-ілюмінатори та інші елементи перегукуються із архітектурними постулатами Ле Корбюзьє. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 2078-м. У 2021 році в межах програми «100 років модернізму у Львові» Бюро спадщини ознакувало будинок інформаційною табличкою.

№ 6 — чотириповерхова чиншова кам'яниця споруджена 1911 року за проєктом львівського архітектора Івана Багенського за участі будівничого Войцеха Дембінського для Ф. Костюка у стилі пізнього модерну з використанням форм готики. В будинку зберігся вітраж сходової шахти «Карпатський пейзаж» початку XX століття. У 1910-х роках цю адресу мала приватна музична школа Л. Святковської та Ф. ЩепановськоїKsięga adresowa Król. stoł. miasta Lwowa: Rocznik dziewiętnasty, 1916… — S. 397. . Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 732-м.

№ 7 — чотириповерхова будівля колишнього польського академічного дому «Лозинець», яка розташована на розі сучасних вулиць Білозіра та Стецька, споруджена у 1906 році за проєктом архітектора Альфреда Захаревича у закопанському стилі. У цьому будинку польське студентство розпочало свою мобілізацію для оборони Львова — звідси, 31 жовтня 1918 року, вийшов перший підрозділ оборонців Львова під командуванням підхорунжого Анджея Баттаглії, студента університету, який загинув при обороні Львова. Про ці події сповіщала пропам'ятна таблиця з текстом: «AKADEMICY — OBROŃCY LWOWA. 1918—1928». До наших часів не збереглася. У міжвоєнний період одне з приміщень польського Академічного дому «Лозинець» було головним осідком Академічної читальні — першого польського студентського наукового товариства, заснованого 1867 року у Львові. Нині в будинку міститься гуртожиток № 1 Львівського національного університету імені Івана Франка.

№ 8 — будинок Кароля Кугля та Людвіки Ляндес, збудований у 1932—1933 роках за спільним проєктом архітекторів Юзефа Йоахіма Тіша та Максимільяна-Майєра Когута. Зруйнований під час другої світової війни. На його місці у 2008—2011 роках був споруджений готельний комплекс «Нобіліс», який займає місце буд. № 7 по вул. Фредра та розташованого за ним, на паралельній вулиці, буд. № 8 по вул. Білозіра.

Окрасою будинку є годинник закоханих, що встановлений у 2011 році на балконі другого поверху готелю «Нобіліс» від вулиці Білозіра. Відомий годинникар Олексій Бурнаєв виготовив цей кований часомір з музичним супроводом. Дійство, коли кавалер торкається струн гітари і починає звучати мелодія Франсіса Ле з фільму «Історія кохання», а дама закриває обличчя віялом і в кінці дарує троянду залицяльнику, щодня о 12:00. Під українську популярну мелодію Ніч яка місячна можна побачити це ж саме дійство, щодня о 18:00.

№ 9 — житловий чотириповерховий будинок. Нині одне з приміщень займає банківська установа. Внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1586-м.

Примітки

Джерела

Księga adresowa Stoł. miasta Lwowa: rocznik dziewiętnasty, 1916. — Lwów: Franciszek Reicman, 1915. — 440 s. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie // Wydanie drugie. — Lwów-Warszawa: Ksiąźnica Atlas, 1925. — 275 s.: 102 il. z planem miasta

Посилання