Дмитро Гаврилович Левицький (, Одеса (за іншими даними — Подільська губернія) — , Сталіно) — український гірничий інженер, начальник Центральної Макіївської гірничорятувальної станції.

Біографія Навчався у Рішельєвській гімназії та Новоросійському університеті в Одесі. Після закінчення Санкт-Петербурзького гірничого інституту (1901) працював на Одеському металургійному заводі, Перекопських соляних промислах, рудниках Берестовському, Катерининському, Рутченківському, Григор'ївському та Риковському у Донбасі.

У 1902—1907 роках був позаштатним викладачем електротехніки Катеринославського вищого гірничого училища.

Під час керівництва шахтою № 4-біс у Юзівці 18 червня 1908 року сталася найбільша в історії Донбасу аварія — вибух, що забрав життя 150 осіб, ще 120 померли у лікарні. Завдяки повазі серед гірників і Катерининського гірничо-промислового товариства Левицького офіційно не визнали винним.

У 1908 році призначений начальником першої в Російській імперії гірничорятувальної станції у Макіївці, якою керував до 1915 року. У 1909—1910 роках організував Рутченківську, Голубівську, Грушевську та Криндачівську гірничорятувальні станції.

Науково-виробнича діяльність

Досліджував вибухонебезпечність вугільного пилу та метаноповітряних сумішей, започаткував роботи з конструювання вітчизняного гірничорятувального обладнання. Під його керівництвом у 1911 році було створено перший вітчизняний респіратор «Макіївка», у якому видихувана вуглекислота виморожувалась рідким киснем. Левицький особисто випробував цей респіратор у середовищі з високою концентрацією метану та відсутністю кисню.

Після вибуху на шахті № 2 «Криворіжжя» у 1912 році (24 жертви) за його участі було побудовано приміщення та житлові будинки для Криворізького рятувального пункту, придбано респіратори.

Подальша діяльність У 1916 році Д. Г. Левицький за віком залишив гірничорятувальну службу. З 1917 року працював в управліннях вугільної промисловості у Харкові. У 1917—1931 роках — у Бюро безпеки робіт «Донвугілля». З 1931 року — науковий співробітник Сталінської філії Всесоюзного науково-дослідного вугільного інституту.

Помер 23 листопада 1935 року (імовірно — м. Сталіно). Після смерті Левицького залишилося близько 40 неопублікованих праць з питань безпеки у гірничій справі.

Увічнення пам'яті У Донецьку встановлено пам'ятний знак на честь Дмитра Гавриловича Левицького та названо його ім'ям одну з вулиць.

Примітки

Джерела

Энциклопедия горной механики. т. 1. А-Л. Донецк: Донбасс, 2008. — 330 с.