Взяття Галича (27—28 червня 1915) — військова наступальна операція австро-угорських військ у проміжку Великого відступу Російської імператорської армії (РІА) під час Першої світової війни, яка була здійснена підрозділами Українських січових стрільців (УСС), що звільнили історичний центр української державницької традиції — місто Галич, від російської окупації, яка тривала з осені 1914 року.

Подія стала одним із найвідоміших епізодів бойового шляху УСС і набула значного символічного значення для українського національного руху. Галич, що в середньовіччі був столицею Галицького князівства та одним із центрів Галицько-Волинської держави, сприймався як осередок історичної пам'яті та державницької традиції, тому його зайняття українськими підрозділами мало виразне символічне значення для місцевого населення.

У стрілецьких спогадах і тогочасній публіцистиці вступ до Галича трактувався як морально-політичний успіх українського військового формування, що діяло в складі австро-угорської армії. Особливого значення події надало встановлення українського національного прапора на міській ратуші, що стало одним із ранніх проявів публічного використання української національної символіки в умовах війни.

У подальшій історичній пам'яті взяття Галича розглядається як один зі знакових епізодів участі українських формувань у бойових діях Першої світової війни та як важливий символ формування модерної української військової традиції.

Передумови У роки Першої світової війни Галич був важливим транспортним та стратегічним вузлом на річці Дністер. Російська армія захопила місто у вересні 1914 року під час свого Галицького наступу. Для австро-угорського командування звільнення Галича було насамперед військовою необхідністю, водночас для українських вояків легіону УСС, першої української національної формації XX ст., воно мало також символічне та історичне значення. 2 травня 1915 року військо Австро-Угорщини за підтримки німецької 11-ї армії генерал-фельдмаршала Августа фон Макензена розпочало Горлицький наступ, під час якого союзні сили прорвали оборону російської 3-ї армії на ділянці фронту близько 35 кілометрів у районі містечка Горлиці. 3 червня 1915 року німецька дивізія корпусу генерала Фелікса фон Ботмера звільнила Стрий.

Українські січові стрільці діяли як передові підрозділи 129-ї та 130-ї бригад корпусу генерала Петера фон Гофмана 55-ї піхотної дивізії генерала Ігнація Фляйшмана, яка 3 червня розгорнула наступ на Калуш, а після прориву російської оборони на лінії Завадка⁣ — ⁣Голинь⁣ — ⁣Кропивник повернула на Галич.

Під час наступу на Галич II курінь УСС здійснив маршовий перехід від Болехова через Тростянець, Завадку, Верхню, Слобідку та Сапогів до Крилоса. I курінь вирушив з Лісович через Чолгани та Креховичі, далі обійшов Калуш і через Комарів вийшов до Вікторова, зайнявши позиції у Вікторівських лісах. За свідченнями сучасників, у першій половині червня 1915 року стрілецькі підрозділи швидким маршем пройшли територією Жидачівського та Калуського повітів і близько 10 червня зупинилися біля Вікторова. Розвідувальні стежі Легіону УСС просунулися у напрямку Тязева, наблизившись до околиць Станиславова.

Визволення Галича

Підготовка до штурму У середині червня 55-та Австро-Угорська дивізія (у складі якої діяли УСС) підійшла до Галича. Неподалік села Вікторів розташовувалися сильні укріплення російських військ. Деякий час тут велися серйозні позиційні бої, але через загальний відступ російської армії ці позиції були полишені. 22 червня 1915 року 2-га армія фельдмаршала Едуарда фон Бем-Ермолі опанувала Львів і продовжила наступальні дії. Південна армія генерала Александра фон Лінзінгена просунулася до річки Гнила Липа. У цей час 131-ша бригада, у складі якої діяла чота УСС під проводом Остапа Коберського, переправилася на лівий берег Дністра й створила загрозу для тилу російського мостового плацдарму, що змусило російські частини 11-ї армії Дмитра Щербачова залишити укріплені позиції та відступити, переправляючись через Дністер чотирма мостами.

Штурм Слідом за відступаючим противником переправився I курінь УСС Григорія Коссака і II курінь УСС Василя Дідушка. 27 червня Українські Січові Стрільці першими увійшли до Галича, що стало завершенням їхнього маршу після боїв у районі Вікторова. Сотник Дмитро Вітовський, як пише Осип Думін, «обняв команду міста, установив посадника й видав розпорядження по організації міської міліції». Доказом піднесеного стану українських легіонерів став жовто-блакитний прапор, який був вивішений над міською ратушею в Галичі поряд із Габсбурзької монархії замість російського триколору. Цей вчинок Вітовського викликав велике занепокоєння серед вищого командування цісарсько-королівського війська. Прем'єр-міністр Транслейтанії Іштван Тиса жадав пояснень у штабі австрійського командування. Справа закінчилася погрозою Вітовському зі сторони вищого командування щодо позбавлення його старшинського ступеня у випадку повторення.

Вранці 29 червня 1915 року сотні 2-го куреня УСС під командуванням Василя Дідушка продовжили просування на схід. Підрозділи вирушили з Галича в напрямку Семиківців і Межигірців для розвідки російських позицій. Переправа через Дністер відбувалася через пошкоджений міст: під час відступу російські війська підірвали його середню секцію, тому стрільці переходили річку за допомогою тимчасово прокладених дошок. Поблизу Семиківців курінь зустрівся з підрозділом під проводом Осипа Будзиновського, після чого УСС зайняли позиції на правому березі Гнилої Липи. Наступного дня, 30 червня, на світанку курінь Дідушка разом з іншими підрозділами 130-ї бригади корпусу Гофмана здійснив штурм і багнетною атакою опанував переправу через Гнилу Липу, відтіснивши російське військо до річки Золота Липа. Ці бої стали завершальним етапом протистояння за Галич. На думку Роберта Еріка, Галич після визволення залишився одним із найбільш постраждалих містечок Галичини в Першу світову війну.

Після штурму Після завершення бойових дій у районі Галича влітку 1915 року місто опинилося в зоні швидкої стабілізації фронту, що відбулася внаслідок загального відступу російської армії з більшої частини Галичини. Вступ австро-угорських та німецьких військ, які розвивали успіх після прориву на лінії Тарнів⁣ — ⁣Горлиці, означав не лише зміну контролю над територією, але й початок фіксації наслідків війни візуальними засобами. У цей період до Галича прибули підрозділи військової пресової служби , які супроводжували наступальні війська. Їхньою метою було документування стану щойно зайнятих територій, що фактично формувало офіційний візуальний наратив про «повернення» Галичини під контроль Центральних держав. Зйомки, виконані у липні 1915 року, зафіксували місто в перші тижні після бойових дій.

Фотографічні матеріали цього періоду демонструють наслідки військових операцій, зокрема зруйновану інфраструктуру, включаючи пошкоджені мости через Дністер, вирви від артилерійських обстрілів та елементи зруйнованої фортифікаційної системи. Особливе місце займають знімки військових поховань, які підкреслюють масштаб втрат і характер бойових дій у регіоні. Окрему групу становлять зображення міського простору Галича, включно з руїнами замку та загальними панорамами міста з боку історичного центру та ринкової площі. Ці світлини не лише фіксують фізичний стан забудови, але й підкреслюють історичну тяглість простору, який після війни поставав як місце багатошарової пам'яті. Поряд із руйнацією фіксуються й сцени повсякденного життя місцевого населення, що дозволяє простежити поступове відновлення цивільного середовища після бойових дій. Водночас присутність таких сюжетів у військовій фотографії має вибірковий характер і підпорядкована загальній логіці репрезентації «нормалізації» ситуації. Значну увагу в матеріалах привертає зображення Караїмського цвинтара, яке виступає непрямим свідченням довоєнної мультикультурності Галича та Галичини загалом. Такі елементи дозволяють реконструювати соціальну структуру регіону до війни, хоча й через оптику зовнішнього військового спостерігача.

Відзначені герої Окрім участі УСС в штурмі Галича, серед українців були герої й з інших військових формацій. До прикладу, рядовий Іван Присняжнюк, військовослужбовець 36-го піхотного полку ландверу, відзначився під час бою поблизу Галича. Під час штурму він захопив у противника кулемет і вразив російського офіцера у званні майора та кількох солдатів. За проявлену відвагу Присняжнюк був нагороджений срібною медаллю «За хоробрість», а від командування — золотим годинником. У подальших боях він зазнав тяжкого поранення і згодом був звільнений зі служби за станом здоров'я.

Оцінки Степан Ріпецький як очевидець бою, уже будучи в діаспорі з приводу цих подій писав: «Був це день великого піднесення національно-державних почувань Стрілецтва, коли воно, як нове українське військо, ста­нуло у своєму поході на місцях старої княжої слави».

Згідно зі спогадами Луки Луціва, стрільці сприйняли здобуття міста як символічне повернення на землю давньої княжої традиції. Описуючи як командування над містом узяв сотник Дмитро Вітовський, який ініціював на ратуші заміну російської символіки на українську згадував, що цей крок викликав значний емоційний підйом серед вояцтва. Схожу оцінку надав Микола Лазарович вказуючи, що, цей вчинок Вітовського маніфестував окремішність українських інтересів.

Військові втрати УСС За даними Осипа Думіна, під час бою за місто було поранено 19 стрільців. Двоє з них потрапили у полон, а ще один згодом помер від отриманих ран: стрільці Атаманюк Юрко, Ґолдій Федь (), Дещук (або Децук) Юрко ( 23 липня 1915, Будапешт), Дідич Іван, Кікинчук (або Кікничук) Іван, десятник Луцький Михайло, стрілець Медвідчук Антін, підхорунжий Опока Микола (), стрільці Панчак Володимир, Пашник Лесь, Перетятко Роман, підхорунжий Сіяк Іван, десятник Стефанишин Володимир, стрілець Стовпюк Степан, десятник Стрільчук Людвик, стрільці Ткачук Хома, Турок Михайло, Шиндерик Франц, вістун Яворський Хома. За даними другої редакції «Історія українського війська» втрати УСС в боях коло Галича становило 10 вбитих, 30 ранених, 27 полонених.

Російські втрати За спогадами учасника подій, під час бою за Тустань і Семиківці 30 червня 1915 року, що розгортався на галицькому напрямку, російські війська зазнали втрат у кількості близько 2500 осіб, з яких близько 600 потрапили в полон. Наприкінці дня бойові дії в районі Галича припинилися, після чого австро-угорські війська закріпилися на зайнятих позиціях, а особовий склад отримав відпочинок і забезпечення харчуванням.

Пам'ять Підхорунжий УСС Роман Купчинський написав та опублікував свої спогади з пережитого під назвою «На Галич! (або До Галича!)» (1915). Того ж року були опубліковані спогади Івана Балюка «Під Галичем».

Навесні 2020 року аматорський театр-студія «Жива історія» (керівник Тетяна Зарецька) розпочав роботу над історичним художньо-документальним фільмом «За Галич ішли на багнети!..». Метою проєкту стало відтворення та популяризація героїчних сторінок історії Галича і України. Для створення стрічки використано свідчення сучасників та очевидців подій 1915 року, а також автентичні історичні локації в самому Галичі та його околицях. Історичним консультантом фільму був історик та реконструктор Петро Ганцюк. Прем'єра фільму відбулася у 2023 році в рамках відзначення «Року княжого Галича».

Примітки

Джерела

Українською

Російською