Jowett (Джо́ветт) — з 1904 року англійський виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Бредфорд. У 1945 році компанію купує Чарльз Клор, а в 1947 році — банк Lazard Brothers and Co. У 1954 році компанія припинила виробництво автомобілів.
Бенджамін і Вільям Джоветт Бенджамін і Вільям Джоветт на рубежі століть займалися продажем велосипедів в Бредфорді. Зібравши грошей, вони вирішили організувати власне підприємство. У 1901 році брати будують V2 двигун, який повинен був скласти у Великій Британії конкуренцію аналогічним моторам фірм De Dion або Aster, які використовувалися як на автомобілях, так і стаціонарно в промислових цілях.
Заснування компанії У 1904 році вони реєструють своє підприємство як Jowett Motor Manufacturing Company. У тому ж році вони будують 3-циліндровий рядний двигун. Він був об'ємом 950 кубів, мав повітряне охолодження і верхнє розташування клапанів, тобто був досить прогресивним для того часу.
Початок виробництва автомобілів
Через рік Бен і Вілл беруться за побудову першого свого автомобіля. У лютому 1906 року перший зразок був готовий, машина мала 2-циліндровий опозитний двигун водяного охолодження, об'ємом 816 кубиків і потужністю в 6 к.с.. Брати стверджували, що опозитний двигун більш збалансований, ніж рядні або V-подібні, причому демонстрували це наочно, ставлячи на пробку радіатора олівець при працюючому моторі. Коробка передач була триступеневою, і її корпус був відлитий в єдиний блок з блоком двигуна. Однак, не дивлячись на прогресивні елементи конструкції, в машині спостерігалися і явні анахронізми типу румпеля замість рульового колеса.
Оскільки це був легкий і простий автомобіль, то брати стали його рекламувати як перший в світі легкий автомобіль, що обходився всього в пенні на кілометр пробігу. Не дивлячись на те, що машина зацікавила покупців, був побудований ще всього-лише один екземпляр, для другого з братів. Справа в тому, що виробничі потужності фірми були скромні, а тут надійшло замовлення від Альфреда Ангаса Скотта на виробництво мотоциклів його конструкції. У той час було не рідкістю виробництво на своїх потужностях автомобілів або мотоциклів чужої марки, так і тут фірма Jowett стала будувати мотоцикли марки Scott, але це тривало всього 4 роки. Містер Скотт став на ноги і зміг побудувати власний «свічковий заводик».
Так що в 1910 році брати, які за цей час безболісно накатали на своїх автомобільчиках по 25 000 миль, причому не по ідеально гладких дорогах, а по тих, які були в ті часи, тобто ями, вибоїни, роздоріжжя під час дощу і т. д.. Причому конструкцію автомобіля не стали навіть переглядати, так позитивно вона себе зарекомендувала, навіть застарілий важіль управління залишили на місці. Але, усвідомлюючи, що наявних потужностей буде замало для нормального бізнесу, відкривається новий заводик в тому ж містечку, але за іншою адресою. До 1913 року було побудовано 12 автомобілів, в 1913 році вирішили все-таки осучаснити автомобіль: встановили нарешті просте кермо, а моторчик отримав додаткові 15 кубиків об'єму, тепер його об'єм становив 831 см3, а потужність — 10 сил.
Така машина коштувала 127 фунтів, для порівняння «Форд Т» коштував 135 фунтів стерлінгів.
Ці нововведення відразу підняли попит на ці дешеві машинки, і до початку Першої світової було вироблено ще 36 автомобілів. З початком війни фірма перепрофілювалася на виготовлення гільз для снарядів. У 1919 році фірма будує нові приміщення на пустирі в містечку Айдл, біля кінцевої зупинки трамваїв з Бредфорда. До травня 1920 року потужності були готові, і з них стали сходити автомобілі довоєнної конструкції. У червні фірма була перейменована в Jowett Cars Ltd.
Єдиною відмінністю від довоєнних машин було збільшення податкової потужності з 6.4 к.с. до 7 к.с., оскільки якраз на початку 1920 року змінилася податкова політика Великої Британії, і тепер треба було платити по фунту на рік з однієї кінської сили, тобто клієнтам доводилося б переплачувати за відсутні 0.6 к.с.. Для того, щоб збільшити потужність до 17 реальних сил, довелося і розточити двигун — до 907 кубів. Єдиним пропонованим кузовом був 2-місний відкритий Chummy, який з англійської перекладається як бричка.
Більш менш широко відомо про фірму стало в 1921 році, коли фірма вперше виставилася на Лондонському автомобільному шоу, до цього «Джоветт» був локальним виробником автомобілів, що не мав дистриб'юторів по країні. Щоб закріпити в підсвідомості своїх потенційних клієнтів назву бренду, фірма починає брати участь у всіляких спортивних заходах, типу хто швидше заїде на пагорб.
Надійний автомобіль, мотор якого мав хорошу тягу на низьких оборотах, позитивно показував себе на подібних заїздах, що позначалося і на збуті. Крім того, в 1922 році починається виробництво вантажної версії автомобільчика, які отримують приставку Bradford в назві.
1923 рік приносить ряд інновацій для фірми. Так машини отримують котушку запалювання і електричний стартер, але найголовніше — з'являється довгобазий варіант (+50 см), який називається Jowett Long 7HP. Довга база дозволила будувати 4-місні машини, що теж не могло не позначитися позитивно на продажах.
У 1924 році 4-місний кузов отримує і коротка версія, але там в задньому ряду ледве-ледве поміщаються тільки діти, цього року в середньому випускається по 15 машин на тиждень. Через рік автомобілі обох варіантів отримують і закриті кузови типу седан, а довгобаза модель доповнює свій ряд 2-місним кузовом, тепер з воріт заводу виїжджає по 65-70 машин на тиждень. Всі кузови будувалися із застосуванням алюмінію, щоб знизити вагу автомобіля, і виготовлялися власними силами.
У 1925 році Френк Грей, колишній член парламенту від Оксфорда, кидає виклик всім британським автомобільним виробникам. Він бажає отримати автомобілі, які безпроблемно перетнули б Африку від берегів Атлантики до Червоного моря. Машини треба надати безкоштовно, але у випадку, якщо вони доїдуть до Хартума, то Грей компенсує їх ціну. На виклик відгукнулася тільки одна-єдина фірма -«Джоветт».
У Лагос було доставлено дві машини, на одній належало їхати самому Грею, на другій — його супутнику в цій пригоді — Джеку Сойєру, який був сусідом парламентарія і розбирався в техніці, так що він виступив в ролі механіка. Коли репортери запитали братів, чи дійсно вони впевнені, що їхні машини доїдуть до фінішу, вони відповіли, що почекаємо і подивимося. Ці слова були по прибуттю в Лагос написані і на машини, які, до речі, ніхто не заводив з того моменту, як вони з'їхали зі стапелів заводу.
Це були звичайні автомобілі, на шасі яких встановили кузов типу пікап. Також машини оснастили фаркопом, щоб ті могли тягнути за собою причіп, оскільки до цього ніхто не робив подібних подорожей на автомобілях, так що довелося провіант і запас палива везти з собою. Так, наприклад, протягом 2500 км від Майдугарі до Ель-Обейд не було жодної бензоколонки, пересуватися доводилося по пісках, проте 16 липня, рівно через 60 днів після старту, в Лагосі шукачі пригод прибули на двох автомобілях в Массауа, подолавши понад 6000 км. Грей настільки був вражений автомобілем, що не тільки виплатив його вартість, а й написав рекламну брошуру до нього.
Тим часом старший з братів — Бен, керував експериментальним відділом фірми, під його керівництвом йшли роботи по впровадженню гальм на всі колеса. Проте всі досліди закінчуються безуспішно, тоді «Джоветт» наймає інженера Пула, який працював до цього в Clyno і на Singer. Ним конструюється система, яка поводиться стабільно і надійно, автомобіль, оснащений нею, демонструється восени 1928 року на Лондонській виставці, крім того, машина, показана на виставці, була одягнена в новомодний кузов типу седан, виготовлений з тканини.
Люкс-варіанти з кузовом седан мають власні назви типу Black Prince, Silverdale або Grey Knight, вони відрізняються кількістю вікон і оформленням обробки кузова.
Іншою новинкою цього року була спортивна версія базової моделі, мотор розташовувався ближче до водія, це було зроблено для того, щоб вкоротити кардан. Однак, не дивлячись на те, що технічні характеристики мотора не змінилися, змінилася конструкція мотора, головку блоку зробили знімною, машину було вирішено виставити на 12-годинний заїзд в Брукландс, для встановлення рекорду для автомобілів робочим об'ємом до 1 л. Хол і Грімлі показали середню швидкість в 88 км/год, це з урахуванням того, що їм довелося міняти 3 прокладки, які були пробиті. Однак, не дивлячись на те, що всього було продано 15 подібних машин, і на виниклі проблеми з прокладками, було вирішено з 1929 року серійно випускати ці мотори на всі моделі.
Крім знімних головок і гальм на всіх колесах, машини 1929 року побачили і 2-кольорову розмальовку своїх кузовів. Виробництво машин зросло до 95 примірників на тиждень, але тут обрушився фондовий ринок. Брати знижують ціну на свої автомобілі, виробництво найдоступнішої версії з короткою базою і 2-місним кузовом Chummy, яка оснащена гальмами тільки задніх коліс, не виправдовується, що не дивно, ця машина не користується попитом, і незабаром її знімають з виробництва, таким чином, машина, що протрималася практично без змін 20 років у виробництві, йде на заслужений спокій.
Загальне виробництво автомобіля потихеньку падає, і в березні 1930 року встановлюється на рекордно низькій позначці, проте, не дивлячись на мляві продажі, йдуть роботи над новими моделями і варіантами кузовів. До 1931 модельному ряду роблять більш обтічну решітку радіатора, виготовлену з нержавіючої сталі. Однак 2 вересня 1930 року на території підприємства спалахнула пожежа, в цьому сум'ятті вдалося врятувати близько двадцяти автомобілів нового дизайну, через місяць шість машин, які змогли привезти, в порядок були виставлені в Лондоні на автошоу Olympia. До листопада територія потихеньку відновлюється, і вже є можливість випускати по 2-3 вантажівки на тиждень, проте виробництво легкових машин не відновлювалося до березня 1931 року, а вже через 3 місяці завод штампував до 65 машин на тиждень, вийшовши практично на колишній рівень.
Машини 1931 року позбулися «тканинних» кузовів, вони тепер виготовляються тільки з металу (хоча каркас кузова все одно виготовляють з дерева). Седани стали базовими моделями, причому варіант Long Saloon на замовлення може мати складаний тентовий люк, за спеціальним замовленням клієнтам могли виготовити і 2- або 4-місний відкритий автомобіль, але їх кількість була мізерною, що робить їх зараз тільки ціннішими. Також пропонуються так звані «лімітед едішн» седанів типу Kingfisher і Black Bird, які відрізняються кольором кузова і деякими елементами декору.
Через рік з'являється ще одна модель на базі 7/17 — седан Kestrel. Ця машина отримує більш обтічний кузов з похилим радіатором, серед технічних інновацій — 4-ступенева коробка передач і 12-вольтова електросистема, останню отримають всі машини цієї марки.
Через півроку на базі «Кестрел» починають випускати спортивну версію, яка була оснащена 2-ма карбюраторами (по карбюратору на циліндр) і спортивним двомісним відкритим кузовом — Weasel. Варіант з більш традиційним оформленням передньої частини і 3-ступінчастою трансмісією також отримує відкриту версію — Flying Fox.
У 1934 році було вирішено встановлювати 4-ступінчасті коробки передач на всі автомобілі, модельний ряд протримався без змін до початку 1936 року, вже в середині 1935 року фірма випускала до 95 автомобілів на тиждень. А тим часом на околицях Бредфорда в темний час доби стали з'являтися три автомобілі, які мали невідому для тієї місцевості назву на решітці — La Roche. Під капотом цих автомобілів були 4-циліндрові 1.2 л мотори з преселективною коробкою передач фірми Wilson. Незабаром машини зникли з поля зору, а через рік фірма Jowett показала публіці нову модель.
Нова модель 10НР мала під капотом той же 4-циліндровий мотор, об'ємом 1.2 л і потужністю 31 к.с., що і таємничі автомобілі марки La Roche, які на ділі виявилися прототипами нової моделі. Новинка комплектувалася тільки двома кузовами, і обидва були седанами, більш класичний називався Jupiter, а більш дорогий і обтічний — Jason.