Міше́ль Пікколі́ (; , Париж — 12 травня 2020, Сен-Фільбер-сюр-Риль, Ер) — французький актор театру, кіно і телебачення, кінорежисер, сценарист і продюсер, один із найвизначніших представників європейського авторського кінематографа другої половини XX — початку XXI століття. За майже сім десятиліть творчої діяльності виконав понад 170 ролей у кіно та співпрацював із провідними режисерами світового кінематографа, зокрема Луїсом Бунюелем, Жаном-Люком Годаром, Клодом Соте, Марко Феррері, Луї Маллем, Жаком Ріветтом, Клодом Шабролем, Коста-Гаврасом, Мануелем де Олівейрою та Нанні Моретті. Лауреат численних національних і міжнародних кінематографічних та театральних нагород, серед яких Приз Каннського кінофестивалю за найкращу чоловічу роль, «Срібний ведмідь» Берлінського міжнародного кінофестивалю, премія «Давид ді Донателло» та Премія «Європа — театру» за внесок у розвиток театрального мистецтва. Визнаний одним із найавторитетніших французьких характерних акторів, творчість якого справила значний вплив на розвиток європейського кінематографа й театру.
Біографія
Походження та початок кар'єри Народився у Парижі в сім'ї музикантів, вихідців з Італії. Батько Мішеля був професійним віолончелістом, мати — піаністкою. У 18-річному він закінчив курси драматичного мистецтва Андре Бауер-Тірона і Рене Симона, після чого грав на сценах низки паризьких театрів.
У 1945 році дебютував в кіно, знявшись у фільмі Крістіана-Жака «Чаклунство» (Sortileges). Перший успіх прийшов до Пікколі через десяток років практично непомітної кінокар'єри після участі у фільмі Луїса Бунюеля «Смерть у цьому саду». Після цього актор зіграв ще у п'яти стрічках режисера. Кінематографічне визнання Пікколі принесла участь у фільмі Жана-Люка Годара «Зневага» (1963) після чого почалася його справжня кінематографічна кар'єра.
Пішель Пікколі знявся у понад 180-ти фільмах. У 1977 році опублікував книгу мемуарів під назвою «Діалоги егоїста» ().
Театральна, режисерська та продюсерська діяльність Попри міжнародну славу кіноактора, Мішель Пікколі протягом усього життя вважав театр основою своєї професійної діяльності. Уже в ранніх постановках актор виконував ролі у п'єсах Жоржа Куртеліна, Луїджі Піранделло та Августа Стріндберга. Сам Пікколі неодноразово наголошував, що саме театр навчив його працювати з текстом, створювати психологічно переконливі образи та постійно переосмислювати роль актора.
Упродовж наступних десятиліть М. Пікколі не полишав театральної сцени навіть у періоди найбільшої популярності в кіно. Він співпрацював із режисерами Пітером Бруком, Люком Бонді, Патрісом Шеро та Клаусом Міхаелем Ґрюбером. До його сценічного репертуару входили твори Вільяма Шекспіра, Артура Шніцлера, Антона Чехова, Луїджі Піранделло та Бернара-Марі Кольтеса. Критики відзначали виняткову здатність актора однаково переконливо творчо працювати як у класичному, так і в модерному театрі.
У 1973 році Мішель Пікколі заснував власну кіновиробничу компанію, через яку реалізував низку незалежних кінопроєктів. Одним із таких перших став фільм «Themroc» режисера Клода Фаральдо — сатирична стрічка, у якій майже повністю відсутні звичайні діалоги, а персонажі спілкуються нечленороздільними звуками. Такий творчий експеримент став одним із найрадикальніших прикладів французького авторського кіно 1970-х років.
Наприкінці 1990-х років М. Пікколі звернувся до режисури. Його дебютна стрічка «Alors voilà» була відзначена Премією міжнародної кінокритики на Венеційському кінофестивалі. Пізніше він поставив ще декілька художніх фільмів, продовживши дослідження тем людської самотності, пам'яті та морального вибору.
У 2001 році Мішель Пікколі став лауреатом дев'ятої Премії «Європа — театру» (Europe Theatre Prize). У мотивації журі зазначалося, що він належить до тих небагатьох акторів, які однаково органічно існували як на театральній сцені, так і в кінематографі, не обмежуючись усталеним амплуа. Окремо підкреслювалися його здатність працювати в різних художніх стилях та широкий діапазон ролей — від Шекспіра й Чехова до Піранделло та Кольтеса.
Кінознавці характеризували Мішеля Пікколі як одного з найвизначніших представників європейського авторського кінематографа другої половини XX століття. На відміну від багатьох сучасників, він свідомо уникав ролі «зірки» масового кіно й віддавав перевагу співпраці з режисерами, які прагнули експериментувати з кіномовою та психологією персонажів. Саме тому його творчість пов'язана з такими режисерами, як Луїс Бунюель, Жан-Люк Годар, Марко Феррері, Клод Соте, Жак Ріветт, Луї Маль, Мануел де Олівейра, а також Нанні Моретті тощо.
Оглядач The Guardian Рональд Берган зазначав, що незалежно від обсягу ролі Пікколі наділяв своїх персонажів особливою внутрішньою гідністю, стриманою іронією та психологічною багатогранністю. Навіть епізодичні образи у його виконанні ставали самостійними художніми подіями завдяки вмінню передати суперечливість людського характеру без зовнішньої експресії.
Особисте життя та смерть Мішель Пікколі був тричі одружений та двічі розлучався. Вперше він одружився із Елеонорою Гірт. У шлюбі тоді народилася донька. Потім він був одружений одинадцять років зі співачкою Жульєтою Греко. Востаннє він оджружився із Людивін Клерк, разом із якою актор усиновив доньку та сина
Мішель Пікколі помер від ускладнень інсульту 12 травня 2020 року на 95-му році життя.
Нагороди — Каннський кінофестиваль — найкращий актор («Стрибок у порожнечу») — Берлінський міжнародний кінофестиваль «Срібний ведмідь найкращому актору» — найкращий актор («Дивна справа»; з С. Скарсгордом у «Простодушному вбивці») Премія Сезар: — Найкращий актор («Дивна справа») (номінація) — Найкращий актор («Діагональ слона») (номінація) — Найкращий актор («Мілу у травні») (номінація) — Найкращий актор («Чарівна пустунка») (номінація) — Венеційський кінофестиваль — Filmcritica «Bastone Bianco» Award — найкращий фільм («Alors voila») — European Film Award — найкращий актор («Я повертаюся додому») (номінація) — Спеціальна нагорода European Film Award за внесок у розвиток кіно — Премія «Давид ді Донателло» за найкращу чоловічу роль («У нас є Папа»).
Фільмографія
{|class="wikitable" width=100% cellpadding="2" style="padding: 2em 2em 2em 0; font-size: 94%;" ! Рік !! Назва українською !! Оригінальна назва !! Режисер !! Роль
|align="center"| || Чаклунство ||Sortilèges|| Крістіан Жак ||
|align="center"| || Світанок || Le Point du jour|| Луї Дакен ||
|align="center"| || Парфуми Дами в Чорному || Le Parfum de la dame en noir || Луї Дакен ||
|align="center"| || Адреса невідома ||...Sans laisser d'adresse|| Жан-Поль Ле Шануа ||епізод
|align="center"| || Долі (скетч "Жанна") ||Destinées ("Jeanne")|| Жан Деланнуа ||
|align="center"| || Заборона на перебування ||Interdit de séjour|| Моріс де Канонж ||
|align="center"| || Усе співає навколо мене ||Tout chante autour de moiI|| П'єр Гу ||
|align="center"| || Французький канкан ||French Cancan|| Жан Ренуар ||капітан Валоргей
|align="center"| || Великі маневри ||Les Grandes Manœuvres|| Рене Клер|| офіцер
|align="center"| || Марія-Антуанетта — королева Франції ||Marie-Antoinette|| Жан Деланнуа ||священик
|align="center"| || Погані знайомства ||Les Mauvaises Rencontres|| Александр Астрюк ||
|align="center"| || Ернст Тельман, лідер класу ||Ernst Thälmann – Führer seiner Klasse|| Курт Метціг ||Роже
|align="center"| || Смерть у цьому саду ||La Mort en ce jardin|| Луїс Бунюель ||Лізарді
|align="center"| || Салемські чаклунки ||Les Sorcières de Salem|| Реймон Руло ||Джеймс Патнем
|align="center"| || Мережа над містом ||Rafles sur la ville|| П'єр Шеналь ||
|align="center"| || Наталі ||Nathalie|| Крістіан Жак ||
|align="center"| || Жартівник ||Tabarin|| Рішар Поттьє ||Жак Форестьє
|align="center"| || Недільні друзі ||Les Copains du dimanche|| Анрі Енер ||директор авіаційного клубу
|align="center"| || Звір у засідці ||La Bête à l'affût|| П'єр Шеналь ||
|align="center"| || Висока плата ||La Dragée haute|| Жан Кершнер ||Уго Барсак
|align="center"| || Бал шпигунів ||Le Bal des espions|| Мішель Клеман ||Браян Кеннон
|align="center"| || Римські діви ||Les Vierges de Rome|| Вітторіо Коттафаві ||консул Публій Валерій Публікола
|align="center"| || Побачення ||Le Rendez-vous|| Жан Деланнуа ||Пауль
|align="center"| || Східці подружнього життя ||Climats|| Стелліо Лоренці ||Франсуа Круазан
|align="center"| || Стукач ||Le Doulos|| Жан-П'єр Мельвіль ||Нуттеччо
|align="center"| || День і час ||Le Jour et l'Heure|| Рене Клеман ||Антуан
|align="center"| || Зневага ||Le Mépris|| Жан-Люк Годар ||Поль Жаваль
|align="center"| || Щоденник покоївки ||Le Journal d'une femme de chambre|| Луїс Бунюель ||месьє Монтей
|align="center"| || Марі Сонце ||Marie Soleil|| Антуан Бурсельє ||Рауль
|align="center"| || Про любов ||De l'amour|| Жан Орель ||Рауль
|align="center"| || Останній удар ||Le Coup de grâce|| Жан Кейроль ||Капрі / Бруно
|align="center"| || Шанс і любов ||La Chance et l’Amour'''|| Шарль Л. Біч ||
|align="center"| || Леді Л ||Lady L|| Пітер Устінов ||Lecoeur
|align="center"| || Вбивця у спальному вагоні ||Compartiment tueurs|| Коста-Гаврас ||Рене Кабур
|align="center"| || Хитрощі Диявола ||Les Ruses du diable|| Поль Веккіалі || антиквар
|align="center"| || Створіння ||Les Créatures|| Аньєс Варда ||Едгар Пікколі
|align="center"| || Здобич ||La Curée|| Роже Вадим ||Александр Саккар
|align="center"| || Злодійка ||La Voleuse|| Жан Шапо ||Вернер Кройц
|align="center"| || Чи горить Париж? ||Paris brûle-t-il?|| Рене Клеман ||Едвард Пізані
|align="center"| || Війна скінчилася ||La guerre est finie|| Ален Рене ||інспектор митниці
|align="center"| || Дівчата з Рошфора ||Les Demoiselles de Rochefort|| Жак Демі ||Сімон Даме
|align="center"| || Денна красуня ||Belle de jour|| Луїс Бунюель ||Анрі Юссон
|align="center"| || Одна людина зайва ||Un homme de trop|| Коста-Гаврас || зайва людина
|align="center"| || Бенжамен, або Щоденник незайманого ||Benjamin ou les Mémoires d'un puceau|| Мішель Девіль ||граф Філіп
|align="center"| || Діаболік ||Diabolik|| Маріо Бава ||
|align="center"| || Любов моя, любов моя ||Mon amour, mon amour|| Надін Трентіньян ||
|align="center"| || Капітуляція ||La Chamade|| Ален Кавальє ||Шарль
|align="center"| || Топаз ||Topaz|| Альфред Хічкок ||Жак Гранвіль
|align="center"| || Діллінджер мертвий ||Dillinger e morto|| Марко Феррері ||Глаучо
|align="center"| || Молочний шлях ||La Voie lactée|| Луїс Бунюель ||маркіз
|align="center"| || Запрошена ||L'invitata|| Вітторіо де Сіка ||Франсуа
|align="center"| || Життєві дрібниці ||Les Choses de la vie|| Клод Соте ||Філіп Бежар
|align="center"| || Нашестя ||L'Invasion|| Ів Аллегре ||Марчелло
|align="center"| || Макс і бляхарі ||Max et les Ferrailleurs|| Клод Соте ||Макс Фелікс
|align="center"| || Аудієнція ||L'udienza|| Марко Феррері ||
|align="center"| || Втеча ||La Poudre d'escampette|| Філіп де Брока ||Валентин
|align="center"| || Жахлива декада ||La Décade prodigieuse|| Клод Шаброль ||Поль Режі́
|align="center"| || Сука («Ліза») ||La cagna|| Марко Феррері ||друг Джорджіо
|align="center"| || Скромна чарівність буржуазії ||Le Charme discret de la bourgeoisie||Луїс Бунюель ||міністр
|align="center"| || Викрадення у Парижі ||L'Attentat|| Ів Буассе ||полковник Кассар
|align="center"| || Жінка у синьому ||La Femme en bleu|| Мішель Девіль ||П'єр
|align="center"| || Криваве весілля ||Les Noces rouges|| Клод Шаброль ||П'єр Маурі
|align="center"| || Дикий Захід ||Le Far West|| Жак Брель ||
|align="center"| || Темрок ||Themroc|| Клод Фаральдо ||Темрок
|align="center"| || Велике жрання ||La Grande Bouffe|| Марко Феррері ||Мішель
|align="center"| || Не чіпайте білу жінку! ||Touche pas à la femme blanche|| Марко Феррері ||Буффало-Білл
|align="center"| || У натуральну величину ||Grandeur nature|| Луїс Берланга ||Мішель
|align="center"| || Пекельне тріо ||Le Trio infernal|| Франсіс Жіро ||Жорж Сорре