Leyland (Лейленд) — з 1896 року англійський виробник автомобілів та автобусів. Штаб-квартира розташована в місті Лейленд. У 1923 році компанія припинила виробництво легкових автомобілів. У 1968 році був створений концерн British Leyland Motor Corporation.
Джеймс Самнер Джеймс Самнер народився в 1860 році в сім'ї коваля Річарда Самнера, який жив у містечку Лейланд. Хлопчик навчився ковальській справі і став працювати в сімейному підприємстві. У 1888 році він переробив свій триколісний велосипед на парову тягу.
У віці 32 років він успадкував батьківський бізнес. Ставши господарем компанії J.Sumner, він вирішив модернізувати виробничу лінію і став випускати чавунну продукцію у вигляді виливків, вагою до півтонни, і латунних виробів, вагою до півтори центнера. Через два роки він будує паровий вантажний віз для місцевої бавовнообробної фірми John Stanning and Son. В Англії тоді був в силі закон «червоного прапора», і прапороносцем цього механізму став молодший брат Джеймса — Вільям. Крім самохідного воза Самнер оснастив паровим 2-циліндровим двигуном і газонокосарку, яку став випускати серійно. У 1895 році Самнер будує триколісний паровий локомобіль для Вільяма Теодора Карра — магната, що займався кондитерським бізнесом. Його компанія — Carr and Co, випускала на той момент 128 сортів бісквіту, але до автомобілів відношення не мала.
У 1896 році Самнер спільно з Генрі Спар'єром і його синами Генрі II і Джорді, які мали нафтопереробний бізнес, купує підприємство T. Coulthard and Co. Це було підприємство, яке існувало з 1815 року, основним видом діяльності було виготовлення ткацького обладнання, але в 1895 році фірма стала експериментувати у галузі парових самохідних транспортних засобів. Незабаром бізнесмени ставлять цей вид справи на потік і починають продавати свої парові вантажівки під маркою T. Coulthard.
Заснування компанії. Початок виробництва автомобілів
У цьому ж році колишня ливарна компанія J.Sumner перейменовується в Lancashire Steam Motor Co, тепер у Джеймса з'явилися співвласники його бізнесу, це був все той же клан Спар'єрів. Тоді ж починається серійне виробництво парових вантажівок, що розвивали потужність у 14 к.с. і брали на борт 300 кг. Через рік колишній прапороносець Вільям Самнер стає інженером у фірмі брата і починає також брати участь у конструюванні вантажних транспортних засобів. У 1901 році фірма стала експортувати свою продукцію за межі країни, а сама вона розширила свій штат співробітників з 20 осіб до 150. Інше підприємство ділків — T. Coulthard and Co розвивалося самостійно, в інженерах там значилися інші люди: Брайтмор і Бейлі, який в 1910 році приєднається до конструкторського бюро фірми Rolls-Royce, а поки ці панове конструювали важкі парові вантажівки, здатні піднімати по 4—5 тонн вантажу.
До 1904 року Lancashire випускав до 40 вантажівок і автобусів на рік, в цей же час будується перша експериментальна вантажівка фірми з ДВЗ, 2-циліндровий мотор розвивав 16 к.с., машина отримала дивне прізвисько — «The Pig», тобто «Свиня». Проте конкретна модель в серію не пішла, зате незабаром з'явилася серійна вантажна машина Туре Y. Поступово виробництво продукції, що випускалася, з бензиновими двигунами зрівнялося за обсягом з випуском паровиків. У 1907 році фірма повністю переходить на виробництво транспортних засобів з бензиновими двигунами, попутно назва Lancashire Steam Motor Co змінюється на Leyland Motors, реорганізована фірма викуповує незалежну компанію T. Coulthard and Co, яка тепер входить до складу LM. T. Coulthard and Co теж припинила виробництво парових двигунів і автомобілів і стала займатися виробництвом деталей для ДВЗ. Це підприємство закінчило свою життєдіяльність у 1917 році.
Поступово компанія росла, відкриваючи дочірні підприємства в інших містах Англії, зокрема в Ліверпулі і в Лондоні. У 1913 році в компанію на місце головного конструктора приходить уродженець Уельсу — Джон Годфрі Паррі-Томас. Через рік фірма була реорганізована в компанію з обмеженою відповідальністю — Leyland Motors Ltd, тепер на неї працювало вже 1500 чоловік, до серпня 1914 року було побудовано майже 2100 вантажівок, з початком військових дій компанія побудувала за місяць ще майже 260 автомобілів для військового відомства Великої Британії. З цього моменту основним замовником продукції стають військові, в 1917 році в компанію приходить 22-річний інженер на ім'я Рід Рейлтон, який пізніше дозволить використовувати своє легендарне ім'я автомобільній марці «Railton». На той момент на підприємстві працювало вже 3000 працівників. Паррі-Томасу і Ріду Рейлтону доручається проєктування легкового автомобіля вищого класу, який став би гідним конкурентом Rolls-Royce 40/50HP, які більше відомий під ім'ям Silver Ghost.
У 1919 році у відставку йде 59-річний Джеймс Самнер, а через рік на автосалоні в лондонській «Олімпії» була анонсована перша легкова машина марки Leyland. Машина, що отримала назву Eight, мала рядний 8-циліндровий двигун, об'ємом 6.9 л і потужністю 115 к.с. («Срібний Дух» при моторі в 7.4 л розвивав усього 75 к.с.). Мотор був оснащений верхнім розподілвалом, бічними клапанами і напівсферичними камерами згоряння. Підвіска була оснащена консольними чвертьеліптичними ресорами, гальма, які задіювали задні колеса, були обладнані вакуумним підсилювачем, у машині було три великих резервуара: один — для палива, другий — для змащення двигуна і трансмісії, а третій — для змащення шасі.
Leyland Eight став першим британським автомобілем з рядною вісімкою, відразу після своєї прем'єри, яка викликала сенсацію, ця найдорожча машина, яка виготовлялася у Великій Британії, отримала прізвисько «Олімпійський Лев». Крім автомобілів із заводськими кузовами, пропонувався цей автомобіль і у вигляді голих шасі, на які контори типу Vanden Plas або Windover пропонували свою більш вишукану продукцію. Незабаром модельний ряд складався з двох варіантів бази, і до 6.9 л мотора додався 7.2 л з двома карбюраторами, який розвивав 145 к.с., з ним важкий автомобіль розганявся до 120 км/год. Паррі-Томас особисто випробовував автомобілі, перш, ніж їх передати замовнику, до цієї швидкості.
Такі дорогі машини могли собі дозволити тільки дуже заможні люди, за весь час виробництва, а випускали машину до 1923 року, було виготовлено всього від 14 до 18 примірників, дані розходяться. Це був один з рідкісних автомобілів, проте його ім'я вписане в історію.
У серпні 1922 року ірландський видатний політик, який зіграв не останню роль у становленні незалежності Ірландії, — генерал Майкл Коллінз, поїхав укладати мир з сепаратистами-ірландцями, які мешкали в його рідних краях — Вест Корку. На прохання Черчилля Ген МакКрірі позичив Коллінзу свій Leyland Eight жовтого кольору. Генерала в поїздці супроводжували бійці його загонів. Конвой, крім Leyland Eight, складався з мотоцикліста, вантажівки Crossley Tender і броньовика. Побувавши в рідних місцях, де генерал народився, конвой вирушив у Макрум, по дорозі їм траплялися барикади, які розчищав у тому числі і сам генерал. Незабаром конвой потрапив у засідку, першим обстріляли мотоцикліста, що їхав попереду, але він не постраждав, ад'ютант Коллінза наказав тиснути на повний газ водієві Leyland Eight, однак генерал наказав зупинити автомобіль і дати відсіч повстанцям, зав'язалася перестрілка, після чого бандити ретирувалися. Перерахувавши особовий склад, який не постраждав у цьому бою, не дорахувалися самого головнокомандувача ірландської армії, його виявили біля броньовика з простреленою розривною кулею головою, Коллінз був живий. Проте по дорозі легковий автомобіль загруз у багнюці, і вже тіло генерала довезли до безпечного місця на вантажівці Crossley. Для Ірландії це була трагедія, автомобіль, який і так було виготовлено менше двох десятків, був знищений місцевими жителями, уцілів тільки годинник з панелі приладів.
У 1921 році Джон Годфрі Паррі-Томас, який до цього займався тільки проєктуванням вантажівок, не рахуючи 8-циліндрового легковика, захопився гонками. Він знайомиться з графом Луї Зборовським, який був досить успішним гонщиком, його батько — граф Вільям Еліот Морріс Зборовський, теж був відомим гонщиком на зорі становлення автомобілів, він загинув в гонках Ла Тюрбо, виступаючи на автомобілі марки Mercedes, коли його синові було всього вісім. Луї Зборовський був покровителем марки Aston Martin, сам не раз виступав на автомобілях Bugatti і Miller, і за дивним збігом обставин він, як і його батько, загинув за кермом автомобіля марки Mercedes. У 1924 році німецька фірма запросила гонщика в свою команду, і він, виступаючи на Гран-прі Італії, влетів на повному ходу в дерево.
Паррі-Томас в 1924 році викуповує у фірми Leyland, яку він покинув заради побудови гоночних автомобілів, шасі непроданих легкових автомобілів. Створивши фірму Thomas Inventions Development Co, інженер будує на їх базі гоночні варіанти, які він назвав Leyland-Thomas Eight. Двигун був розточений до 8 літрів і форсований до 200 к.с., що дозволяло розігнатися на прямій до 210 км/год. Паррі-Томас настільки захопився гонками, що навіть оселився на трасі Брукландс, знявши там котедж. Паррі-Томас загинув безглуздою і моторошною смертю в 1927 році, встановлюючи черговий рекорд швидкості на гоночному автомобілі, який він купив колись у свого покійного друга графа Зборовського. Взимку 1927 року Сігрейв розігнав свій болід до 275 км на годину, в лютому Кембелл на своєму Bluebird I перевищує планку в 280 км на годину, тому валлієць збирає свої речі і в березні приїжджає в Пендін Сендс, де вирішує поставити новий рекорд швидкості на своєму Babs-Thomas, перевищивши швидкість, встановлену Кембеллом, не витримав ланцюг, що приводив у дію задній міст, обірвавшись, він розбиває череп гонщику, машина втрачає управління, відлітає в байраки і спалахує. Поки маршали добігли до машини, тіло Паррі-Томаса, яке було пристебнуте до сидіння, наполовину обгоріло, щоб дістати його, довелося ламати кістки ніг, після цієї страшної аварії гоночний апарат було вирішено закопати на місці трагедії.
Автомобілі Leyland у складі компанії British Leyland Motor Corporation Leyland Motors Ltd, припинивши виробництво своїх фешенебельних легковиків, продовжила виробництво продукції, яка користувалася величезним попитом, тобто вантажівок, омнібусів і автобусів. Британська фірма Trojan з Кройдона скористалася потужностями фірми з Лейленду для виробництва автомобілів своєї марки. У 1931 році фірма побудувала свій перший дизельний двигун з безпосереднім уприскуванням палива, з початком Другої світової війни підприємство стало поставляти британській армії танки Matilda, Covenanter і Churchill. У 1951 році починається скупка підприємств: першим потрапив у сферу впливу шотландський виробник вантажівок (а колись — і легкових автомобілів) — Albion Motor Co. Через 4 роки фірма купує компанію Scammell Lorries Ltd, у 1958 році третє покоління Спар'єрів, які стояли біля керма концерну, купує у держави танкобудівний завод у Лейленді, який також переходить під крило Leyland Motors Ltd під назвою Spurrier Works. У 1960 році під фірму з Лейленду лягає Standard-Triumph International, тепер компанія давала роботу 19 000 працівникам і випускала всі види наземного транспорту, крім залізничного. У 1963 році фірма змінює назву на Leyland Motor Corporation Ltd, до 1968 року поглинаються Bristol Commercial Vehicles, Eastern Coach Works, Rover, Alvis і Aveling-Barford, всього входило 27 підприємств до складу концерну, коли Leyland Motor Corporation Ltd об'єднується з British Motor Holdings і утворюється British Leyland Motor Corporation.