Радянська рок-музика, також радянський рок-н-рол, радянський рок, радянський біг-біт — рок-музика з текстом пісень в радянський період і в радянському розумінні слова, яка зародилася в СРСР в другій половині XX століття під впливом світової, насамперед західної, музики, і охоплює творчість рок-виконавців ряду країн-членів союзу. Поскільки існувала офіційна радянська естрада, до 1980-88 років радянська рок-музика носила назву радянська андеграундна музична культура, представникам якої дозволяли виступати в закритих аудиторіях, в усіляких наукових інститутах або в місцевих будинках культури, Ленінградських рок-клубах, квартирниках але, звичайно, без трансляції, — у вузькому колі.Естрадний спів і шоу-бізнес: навч.-метод. посіб. / В. М.Откидач. - Вінниця : Нова книга, 2013. - 368 с. - ISBN 978-966-382-423-9 (стор.:11-12)Наш человек (80 лет со дня рождения Владимира Высоцкого) 25 Январь 2018 Борис Парамонов www.svoboda.org

Переважна більшість творів виконувалась російською мовою, проте були не лише російськомовні виконавці.

Історія У період війни і в післявоєнний час у моді був джаз, а не рок. Зародження рок-н-ролу в Радянському Союзі відбувалось ледь помітно у 1960-х роках (період "Хрущовської відлиги") — не відокремлюючись у самостійний естрадний напрям. Спочатку радянські рок-виконавці лише займалися наслідуванням західних рок-н-рольщиків, які в свою чергу взяли приклад із чорношкірих музикантів, які винайшли цю музику ранішеАртемий Троицкий. Back in the USSR: история рок-музыки в СССР. — Амфора, 2007 — С.261. Тому радянський рок у музично-стилістичному плані був несамостійним, наслідувальним через штучно створений довкола нього культурний вакуум. Порівняно з іншими країнами світу, процес еволюції рок-культури в молодіжному середовищі Радянського Союзу відбувався з великим запізненням. Проте радянському року не виповнилося й п'яти років, як він став виявляти ознаки відмінності. На думку багатьох музичних критиків, «золотий вік» радянської рок-музики припадає на 1980-ті роки (особливо еру перебудови), коли радянські підпільні рок-групи отримали можливість випускати свої записи офіційно. Початок 1990-х років вважають кінцем "класичної" радянської рок епохи. Він ознаменувався смертю Віктора Цоя в 1990 році, та розпадом Радянського Союзу в 1991 році.

Головним фактом перших років історії радянської молодої рок-музики було її повне офіційне невизнання. Спочатку таких понять, як "рок", Ленінградський рок-клуб, рок-гурт, рок-клуб, рок-рух не існувало,100 знаменитых символов советской эпохи / А. Ю. Хорошевский. - Харьков: Фолио, 2006. - 510 с. - (Серия "100 знаменитых"). - ISBN 966-03-3385-4 натомість існувала радянська естрада. "Нову музику" називали "біг-біт", "біт"Троицкий А.К. Рок в Союзе: 60-е, 70-е, 80-е... — М.: Искусство, 1991. 207с., ил. ISBN 5-210-02476-8 або ж позначали ширшою назвою «сучасна молодіжна музика», а самі рокери були просто «любителями» цієї музики. Перший в Ленінграді рок-клуб офіційно мав назву «Міський експериментальний клуб любителів сучасної молодіжної музики». Незабаром рок-колективи заполонили філармонії і отримали офіційне найменування «вокально-інструментальних ансамблів» (ВІА). Запропонований термін «ВІА» був вигаданий у 1970 р. Міністерством культури СРСР з єдиною метою: уникнути проголошення "непристойних" слів «рок», «біт», «рок-група».

Хоча офіційно року в СРСР не існувало, але рокери складали і грали свої пісні і музику, влаштовували концерти і фестивалі, у них були навіть свої менеджери, продюсери, промоутери хоча це і було заборонено. Рок був забороненим, але не виключеним зі свідомості, не приписаним до проявів божевілля, відкритої, ворожої системі ненормальності.Никитина, Людмила Дмитриевна. Советская музыка. История и современность / Л. Д. Никитина. - М. : Музыка, 1991. - 278 с. - ISBN 5-7140-0244-Х Квартирні концерти були заборонені як свого роду незаконна комерційна діяльність. Про новонароджений радянський рок не писали в газетах і не говорили на нарадах, його "не помічали" концертні організації та Міністерство культури. Радянські рок-групи не потрапляли на радіо і телебачення, і часто досягали аудиторії тільки з вуст у вуста. Монополія на музичні публікації в СРСР належала «Мелодії». Піт Андерсон згадує, як в квітні 1965 у залі планетарію скасували концерт його гурту і величезний натовп фанів стояв біля будівлі, в самому центрі міста, під транспарантами "Свободу гітарі!". Уряд намагався боротися з рокерами. І не тому, що вони співали щось крамольне, — переважна більшість текстів просто були іншими — не контрольованими. А музиканти не бажали ставати в один ряд з комсомольсько-завзятою радянською молоддю, яка бадьоро крокує вперед до перемоги комунізму.

У "період застою" відбувається активне перейняття світових жанрово-стильових стандартів.

Навколо року відразу ж розгоряється озлоблена ідеологічна боротьба, яка нагадувала боротьбу з джазом (зняття післявоєнної заборони на джаз це кінець 1950-х років). Рок, як і джаз, обвинувачувався в безідейності, бездуховності, ідеологічній отруті для радянської молоді, що він не несе в собі істотних ідейних цінностей і що його розважальний аспект придушує соціальну значимість. Протягом тривалого часу радянська преса відносила рок до розряду негативних, вважаючи за своєю суттю привнесеним або нав'язаним ззовні. Не потребувала особливих зусиль і теза про те, що радянську молодь свідомо розбещують із-за кордону за допомогою цієї дикої музики. Це було зручно, тому що сприяло лише обмежувальним і заборонним заходам замість духовного зближення з "неслухняними" дітьми. Теза про західний вплив успішно протрималася всі 1970-ті рр., доки в СРСР практично не було власної рок-музики.

В Ленінграді першою рок-групою були (початок 1964 р.).(стор.:6)

Перший в Москві рок-концерт у залі зі сценою відбувся, за спогадами Градського, в 1966 році в Міністерстві закордонних справ, і пройшов він англійською мовою.

Першу в Москві рок-пісню рідною мовою склав гурт "Соколи" в 1966-му році. Вона називалася і була єдиною в їх "фірмовому" репертуарі.

У 70-х рр. загальною рисою світової естради, як різновиду масової культури, стає поширення шлягерів-хітів. У світові рейтинги починають потрапляти рок-гурти (як нижчі за джазові). Пік "всенародного піднесення" рок-руху припав на 1970-1972 роки. Оскільки для року найхарактернішим є прояв контркультурної ідеології, то виконавцями цих соціально і політично спрямованих творів переважно є рок-музиканти. В "сприятливому" Радянському Союзі відбувається початок розквіту року і тому відразу проводиться антирокова кампанія, яка закінчується на початку 80-х у період "перебудови". В Радянському Союзі в 1970-ті роки, в часи різних заборон, формується так званий "підпільний" рок (андеграунд). Це поняття вже існувало на Заході і уособлювало певну контркультуру, яка виникла як реакція на повне її ігнорування з боку офіційних фірм звукозапису, преси тощо. Організатори підпільних радянських рок-фестивалів і рок-клубів постійно звинувачувалися у будь-якій молодіжній масовості, яка не інспірувалася "зверху".

У 1971 році в Ленінграді була перша спроба створення рок-клубу Миколою Васіним та його другом Артемьєвим — вони намагалися створити об'єднання, яке б об'єднало всіх рокерів.Борис Гребенщиков словами Бориса Гребенщикова / сост. Андрей Лебедев. – С. 125 Це об'єднання називалося «Поп-федерація». Учасники його здавали організаційний внесок у розмірі трьох рублів, і за це влаштували підпільні концерти з своєю системою попередження, зі своєю конспірацією. Концерти організували в такий спосіб: Артемьєв телефонував в якийсь районний комітет комсомольської організації та казав, що їм потрібна кімната для зйомок фільму, — йому вірили і надавала приміщення. Але через кілька років влада дізналася правду, всі музиканти отримали повістки в суд, а Артемьев був заарештований.Рекшан В.О. Кайф вечный. ̶ С. 42

У 1979 році була започаткована ще одна спроба об'єднання, і була створена організація «Експериментальний клуб-лабораторія сучасної музики» («Міський експериментальний клуб любителів сучасної молодіжної музики») за ініціативою Юрій Байдака, Сергія Дризлова та Татьяни Іванової. Базувався він в кафе "Северянка" на проспекті Енергетиків. До осені клуб-лабораторія розвалилася.Градский А. Легенды русского рока: история отечественной рок-музыки. - С. 250

На початку 1980-х років радянська рок-музика знову починає набирати обертів, минаючи управління культури, худради, здачі та приймання, творчі спілки, і молодь уже стала вирішувати це сама. Музика зазвучала з явним соціальним корінням. У Радянському Союзі відбувається вихід на арену соціально і політично спрямованих творів. В цей же час, на початку 1980-х років з'являється новий феномен — самодіяльні магнітофонні альбоми, що було найважливішою подією в історії радянського року з часів його появи.

У 1980 році великий рок-фестиваль пройшов у Тбілісі, Грузинської РСР, під назвою «Весняні Ритми. Тбілісі-80». Майже всі виконавці та призери фестивалю були рок-групи з РРФСР. Це був перший офіційний рок-фестиваль в Радянському Союзі.

В 1981 році в Ленінграді відкрився Рок-клуб, єдине на той час подібне об'єднання в Росії. Рок-клуб був створений Комітетом державної безпеки за принципом партії.Борис Гребенщиков словами Бориса Гребенщикова / сост. Андрей Лебедев. – С. 61

У 1983 році, після Пленуму ЦК КПРС, настає нова фаза рок-конфронтації. Початком цього була підготовлена кампанія в пресі: газети обрушилися на ансамблі за їх "сірість", "несмак", "безідейність". Як приклад посередності наводилися дійсно слабкі ВІА та рок-групи, тому й критика виглядала цілком переконливою. На початку 1984 року розпочалася друга хвиля атак на рок, а головним об'єктом стала "самодіяльність".

Взимку 1984 року лідер гурту , Жора Ордановський, зник за таємничих обставин і з тих пір так і не з'явився. Швидше за все, його вже немає в живих.

Головними напрямками та темами, через які виражався політичний протест у творах найбільш відомих рок-виконавців цього періоду були протести проти усталених стереотипів налагоджених за певними схемами життя; протести щодо погодження з соціальними умовами, які оточували людину, і вдалому пристосуванню до них; нігілістичне ставлення до застарілих цінностей, на яких базувалося усталене життя в рамках налагодженої системи; бунт проти усталених норм примусу над особистістю, проти насадженого колективного духу, коли індивідуальність не сприймається як цілісна одиниця соціуму, а змушена діяти в колективі та відповідати його вимогам задля змоги реалізувати свої здібності. Деякі колективи виступають з різкою критикою мілітаристських тем і трактують війну як спосіб насилля над особистістю, і як ще одного способу примусу з боку тоталітарної держави; пропагують радикальну боротьбу проти системи, агітуючи за активний протест.

На початку 1980-х рок-музика в Радянському Союзі була в основному підпільним рухом. Записи гуртів із Заходу контрабандою ввозилися в країну, і існував суворий контроль за тим, хто міг виступати. В часи другого етапу "Перебудови", яка відкрила більше простору та терпимості до альтернативних ідей, зокрема в мистецтві, рокерам дозволили офіційно виступати та давати інтерв'ю на радянському телебаченні.