Премія Ренодо́ (також «премія Теофраста Ренодо»; ) — французька літературна премія, заснована 1926 року. Премію названо на честь французького лікаря та видавця, засновника першої французької газети Теофраста Ренодо. Вважається другою за значенням літературною премією Франції після Гонкурівської.

Історія 1926 року десять журналістів та літературних критиків заснували французьку літературну премію Ренодо (або премія Теофраста Ренодо. Вважається, що нагорода створена під час очікування результатів обговорення Гонкурівської премії. Від часу заснування премію Ренодо присуджують у той самий день, що й Гонкурівську — перший вівторок листопада.

Попри малу грошову частку, премія є другою за престижністю літературною нагородою у Франції. Суть премії у тому, що через рік після її присудження на честь лауреата влаштовують веселий обід.

До складу першого журі увійшли автори біографії Теофраста Ренодо, опублікованої у 1929 року в серії «Життя відомих людей»: Ремон де Ні, Марсель Еспіо, Жорж Ле Февр, Ноель Саборд, Жорж Мартен, Одетта Паннетьє, Анрі Гілак, Гастон Пікард, П'єр Демартр та Жорж Шарансоль.

З 2003 року на премію Ренодо номінують також за есе, а з 2009 року — за видання кишенькового формату.

Лауреати 1926 — Арман Люнель, Nicolo-Peccavi ou l'affaire Dreyfus à Carpentras 1927 — Бернар Нарбонн, Maïtena 1928 — Андре Обей, Гравець в трикутник 1929 — Марсель Еме, La Table aux crevés 1930 — Жермен Бомон, Пастка 1931 — Філіпп Еріа, «Невинний» 1932 — Луї-Фердінанд Селін, «Подорож на край ночі» 1933 — Шарль Бребан, «Король спить» 1934 — Луї Франсіс, «Білий» 1935 — Франсуа де Ру, «Безславні дні» 1936 — Луї Арагон, «Багаті квартали» 1937 — Жан Рожісар, «Мерваль» 1938 — П'єр-Жан Лоне, Léonie la bienheureuse 1939 — Жан Малаке, Les Javanais 1940 — Жуль Руа, La Vallée heureuse 1941 — Поль Муссе, Quand le temps travaillait pour nous 1942 — Робер Гаяр, Les Liens de chaîne 1943 — Андре Субіран, J étais médecin avec les chars 1944 — Роже Пейрефітт, Les Amitiés particulières 1945 — Анрі Боско, Le Mas Théotime 1946 — Давід Руссе, l'univers concentrationnaire 1947 — Жан Кероль, Je vivrai l'amour des autres 1948 — П'єр Фіссон, Voyage aux horizons 1949 — Луї Гію, Le Jeu de patience 1950 — П'єр Молен, Les Orgues de l ' enfer 1951 — Робер Маргері, Dieu Le nu 1952 — Жак Пері, l'amour de rien 1953 — Селіа Бертен, La Dernière Innocence 1954 — Жан Реверзі, Le Passage 1955 — Жорж Гові, Le Moissonneur d'épines 1956 — Андре Перрен, Le Père 1957 — Мішель Бютор, «Переміна» 1958 — Едуар Гліссан, La Lézarde 1959 — Альбер Паль, l'expérience 1960 — Альфред Керн, Le Bonheur fragile 1961 — Роже Бордьє, Les Blés 1962 — Сімона Жакмар, Le Veilleur de nuit 1963 — Жан-Марі Гюстав Ле Клезіо, «Протокол» 1964 — Жан-П'єр Фей, «Шлюз» 1965 — Жорж Перек, «Речі» 1966 — Жозе Кабаніс, La Bataille de Toulouse 1967 — Сальва Ечар, Le Monde tel qu'il est 1968 — Ямбо Уологем, «Борг насильства» 1969 — Макс-Олів'є Лакан, Les Feux de la colère 1970 — Жан Фрестіє, Isabelle ou l arrière-saison 1971 — П'єр-Жан Ремі, Le Sac du palais d été 1972 — Крістофер Франк, La Nuit américaine 1973 — Сузанн Пру, La Terrasse des Bernardini 1974 — Жорж Боржо, Le Voyage à l'étranger 1975 — Жан Жубер, l'homme de sable 1976 — Мішель Анрі, l'amour les yeux fermés 1977 — Альфонс Будар, Les Combattants du petit bonheur 1978 — Конрад Детре, L Herbe à brûler 1979 — Жан-Марк Робер, «Чужі справи» 1980 — Даніель Салльнав, Les Portes de Gubbio 1981 — Мішель Дель Кастілльо, La Nuit du décret 1982 — Жорж-Олів'є Шаторено, La Faculté des songes 1983 — Жан-Марі Руар, Avant-Guerre 1984 — Анні Ерно, «Майдан» (фр. La place) 1985 — Рафаель Бійєду, Mes nuits sont plus belles que vos jours 1986 — Крістіан Гідічеллі, Station balnéaire 1987 — Рене-Жан Кло, l'enfant halluciné 1988 — Рене Депестр, Hadriana dans tous mes rêves 1989 — Філіпп Думанк, Les Comptoirs du Sud 1990 — Жан Коломб'є, Les Frères Romance 1991 — Ден Франк, La Séparation 1992 — Франсуа Веєрган, La Démence du boxeur 1993 — Нікола Бреаль, Les Corps célestes 1994 — Гійом Ле Туз, Comme ton père 1995 — Патрік Бессон, «Занепад родини Брабанів» 1996 — Борис Шрайбер, Un silence ' environ une demi-heure 1997 — Паскаль Брюкнер, Les Voleurs de beaute 1998 — Домінік Бона, Le Manuscrit de Port-Ébène 1999 — Даніель Пікулі, l'enfant léopard 2000 — Ахмаду Куруме, Allah n'est pas obligé 2001 — Мартина Ле Коз, Céleste 2002 — Жерар де Кортанз, Assam 2003 — Філіпп Клодель, Les Âmes grises 2004 — Ірен Немировська, «Французька сюїта» 2005 — Ніна Бурауї, Mes mauvaises pensées 2006 — Ален Мабанку, Mémoires de porc-épic 2007 — Даніель Пеннак, Chagrin ' ecole 2008 — Тьєрно Моненамбо, Le Roi de Kahel 2009 — Фредерік Бегбедер, Un roman français 2010 — Віржині Депант, Apocalypse bébé 2011 — Емманюель Каррер, «Лимонов» 2012 — Сколастик Муказонга, Нільська богоматір / Notre-Dame du Nil 2013 — Янн Муа, «Народження»/«Naissance» 2014 — Давід Фонкінос, «Шарлотта» 2015 — Дельфін де Віган, «За правдивою історією» / D'après une histoire vraie 2016 — Ясміна Реза, «Вавилон» / «Babylone» 2017 — Олів'є Гєс, Зникнення Жозефа Манжеля / La Disparition de Josef Mengele 2018 — Валері Манто, «Борозна» / «Le Sillon» 2019 — Сільвен Тессон, «» / La Panthère des neiges 2020 — Марі-Елен Лафон, «Історія сина» / Histoire du fils 2021 — Амелі Нотомб, «» / Premier Sang 2022 — Сімон Лібераті, «Перформенс» / Performance (Grasset) 2023 — Анн Скотт, «Нахаби» / Les Insolents"Le prix Renaudot 2023 attribué à Ann Scott pour 'Les Insolents'". France Info, 7 November 2023. 2024 — Ґаель Фей, «Жакаранда» / Jacaranda 2025 — Аделаїда де Клермон-Тоннер, «Я хотіла жити» / Je voulais vivre

Примітки

Посилання Офіційний сайт Премії Ренодо