Онхоцерко́з (, також відомий під назвою , та ) — гельмінтоз, який виникає внаслідок інфікування гельмінтом Onchocerca volvulus . Проявами захворювання є сильне свербіння, підшкірні пухирі та сліпота. Онхоцеркоз є другою після трахоми інфекційною хворобою за кількістю випадків сліпоти. Хворобу відносять до підгрупи підшкірних філяріїдозів, групи філяріїдозів. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) відносить онхоцеркоз до забутих тропічних хвороб.

Історія відкриття Онхоцеркоз здавна був відомий у деяких регіонах Африки як «кру-кру» або «кроу-кроу» (). Мікрофілярій у шкірі виявив ірландський військово-морський хірург Д. О'Ніл при розгляді шкірних вузликів у пацієнтів, які страждають від «кроу-кроу» в Гані в 1874 роціO'Neill, J. 1875. On the presence of a filaria in «craw craw.» Lancet i:265-266.. Кілька років по тому, в 1890 році, дорослих черв'яків також виявив та ідентифікував відомий шотландський науковець, засновник клінічної паразитології Патрік МенсонManson, P. 1893. Diseases of the skin in tropical climates, p. 928—995. In A. H. Davidson (ed.), Hygiene and diseases of warm climates. Young J. Pentland, London, United Kingdom. Роль мікрофілярій у виникненні пошкодження шкіри з'ясували Ж. Монпельє і А. Лакруа в 1920 роціMontpellier, J., and A. Lacroix. 1920. Le craw craw ou gale filairienne; son origine dans les kystes sous-cutanées à Onchocerca volvulus. Bull. Soc. Path. Exot. 13:305-315., а у виникненні річкової сліпоті — Ж. Хізетт у Бельгійському Конго (нині Демократична Республіка Конго) в 1932 роціHissette, J. 1932. Mémoire sur l'Oncocerca volvulus «Leuckart» et ses manifestations oculaires au Congo Belge. Ann. Soc. Belge Med. Trop. 12:433-529.. Хоча є свідчення, що ще у 1915 році лікар Родольфо Роблес першим встановив зв'язок паразита із захворюванням ока. Роль москітів у передачі онхоцеркозу розкрив шотландський паразитолог Б. Блеклок у Сьєрра-Леоне в середині 1920-х роківBlacklock, B. 1926. The development of Onchocerca volvulus in Simulium damnosum Ann. Trop. Med. Parasitol. 20:1-48..

Актуальність За оцінками ВООЗ у 2017 році щонайменше 220 мільйонів людей потребували профілактичної хіміотерапії проти онхоцеркозу, 14,6 млн інфікованих людей вже мали захворювання шкіри, а 1,15 млн — втрату зоруWHO. Media centre. Onchocerciasis. Fact sheet Updated 11 January 2022 . 99 % випадків захворювань припадають на 31 країну Африки південніше Сахари, хоча онхоцеркоз трапляється також у Ємені та в окремих районах Південної Америки, станом на 20 січня 2016 року передача гельмінта триває досі в Бразилії і Венесуелі виключно серед людей з племені Яномама. Наявність сліпоти за оцінками дослідників скорочує життя уражених на 4-10 років.

Програма ліквідації онхоцеркозу в Центральній і Південній Америці почалася в 1992 році з метою усунення очного захворюваності і припинення передачі по всій ендемічній території до 2012 року через впровадження великомасштабного лікування за допомогою івермектину. В усі 13 осередках у цьому регіоні вдалося охопити лікуванням більше ніж 85 % населення в 2006 році, і передача онхоцеркозу була перервана в 10 з 13 цих осередків до кінця 2011 року. У 2015 році Мексика стала третьою країною світу після Колумбії та Еквадору, які декларували про повне звільнення своїх територій від онхоцеркозу. Хоча в 2015 році про припинення передачі оголосила і Гватемала, але верифікувати її ліквідацію ВООЗ має в середині 2016 року.

Між 1974 і 2002 роками протидію інвазії в Західній Африці проводили в рамках Програми з контролю онхоцеркозу, використовуючи, в основному, розбризкування інсектицидів проти личинок переносників хвороби мошок роду Simulium за допомогою вертольотів та літаків. Заходи з 1989 року були доповнені великомасштабним застосуванням для лікування і профілактики захворювання лікарського препарату івермектин. Ці заходи дозволили звільнити 40 мільйонів людей від хвороби, запобігти сліпоті у 600 000 чоловік, і дали змогу запевнити громадськість, що 18 мільйонів дітей були народжені вільними від загрози захворювання і сліпоти. Крім того, вдалось такими чином відвоювати 25 мільйонів гектарів покинутих до того орних земель для повторного заселення і відновлення сільськогосподарського виробництва, що здатне нагодувати 17 мільйонів людей на рік. У 1995 році світова медична спільнота почала впроваджувати Африканську програму з боротьби з онхоцеркозом, аби запобігти хворобі в інших ендемічних регіонах Африки. Її основною стратегією є поширення серед громад всеосяжного лікування їх членів за допомогою івермектину, і, в разі необхідності, боротьба з мошками із застосуванням екологічно безпечних методів. З 2009 року було проголошено в рамках цієї Програми про боротьбу за ліквідацію онхоцеркозу. Станом на 2014 рік більше 112 мільйонів людей були проліковані в 22 країнах, що становить приблизно 65 % від необхідного глобального покриття. Чотири країни були підтверджені ВООЗ як вільні від онхоцеркозу після успішного впровадження заходів з ліквідації впродовж десятиліть: Колумбія (2013), Еквадор (2014), Мексика (2015) і Гватемала (2016). У всьому світі 1,8 млн людей живуть у районах, де більше не потрібне масове призначення ліків від онхоцеркозу.

Штаб-квартира ВООЗ на сьогодні сприяє запуску програми ліквідації онхоцеркозу в Ємені у співпраці з Міністерством охорони здоров'я країни, Світовим банком та іншими міжнародними партнерами. Відбувається впровадження в Африці розширеного Спеціального проекту з ліквідації забутих тропічних хвороб, одним з стратегій якого планують й подальшу боротьбу з онхоцеркозом на континенті.

Етіологія

Onchocerca volvulus, як й інші філярійні гельмінти, мають ниткоподібне тіло, яке потоншується до кінців гельмінта. Самиці завдовжки 40-70 см, завширшки — 0,13-0,4 мм. Самці значно менші, завдовжки 2,5 см, завширшки 0,2 мм. Мікрофілярії бувають двох різновидів: можуть бути великими, розмірами завдовжки 0,29-0,37 мм, завширшки 0,09 мм; і дрібними — завдовжки 0,15-0,29 мм, завширшки 0,05-0,07 мм. Onchocerca volvulus, як і більшість філяріїдозних нематод, мають ендосимбіотичні відносини з бактеріями роду Wolbachia. За відсутності Wolbachia розвиток мікрофілярій Onchocerca volvulus порушується або, взагалі, припиняється.

Епідеміологія

Джерело та резервуар інфекції Джерелом і резервуаром є хвора людина.

Механізм і фактори передачи Для онхоцеркозу притаманний трансмісивний механізм передачі інфекції. Onchocerca volvulus передається через укуси мошок роду Simulium (). В Африці це Simulium damnosum, в Центральній Африці ще й Simulium neavel; в Америці це Simulium ochraceum, Simulium callidum, Simulium metallicum. Кусають мошки переважно вранці та вечором, при цьому до помешкань, як правило, не залітають. Зазвичай для інфікування потрібно, щоб відбулось багато укусів. Ці мошки розмножуються у швидкісних проточних річках і струмках, в основному у віддалених селах, розташованих поблизу родючої землі, де люди активно розвивають сільське господарство. Через те, що мошки зустрічаються біля річок, онхоцеркоз називають річковою сліпотою. У людському тілі, дорослі черв'яки народжують мікрофілярій, які мігрують у шкіру, в очі та інші органи. Коли самиця кусає заражену людину під час живлення кров'ю, вона також ковтає мікрофілярії, розвиток яких продовжується в організмі мошки і надалі передається до здорової людини під час наступних укусів. Не виключають можливість вертикальної передачі онхоцеркозу.

Сприйнятливість Онхоцеркоз не має расових відмінностей в перебігу. З неясних причин симптоми онхоцеркозу різняться в залежності від регіону. Зокрема, ураження шкіри (онходерматит) частіше спостерігають у лісових районах, тоді як сліпота частіше трапляється в сухих саванних районах. У вологих саванах у хворих відбувається проміжний тип клінічних проявів, тобто відзначають як шкірні ураження, так і ушкодження очей. Вважають, що до 10 % жителів ендемічних районів сухої савани, уражених онхоцеркозом, можуть осліпнути через цю хворобу. Деякі дані свідчать, що генетичні особливості людей можуть пояснити частково цю географічну специфіку. Не виявлено вікових особливостей зараження. Є свідчення, що внаслідок імунологічного подразнення антигенами мікрофілярій, які потрапляють від зараженої матері до дитини, останні в подальшому хворіють трохи тяжче, ніж ті діти, які народились від здорових матерів. Імунітет не формується, випадки самостійного видужання невідомі.

Патогенез Патологію при онхоцеркозі можна умовно розділити на дві категорії: таку, яку спричинюють мікрофілярії, і ту, що зумовлюють дорослі особини.

Найбільш значні пошкодження спричинюють блукаючі мікрофілярії, навантаження якими сягає 2 000 личинок / мг шкіри. Мікрофілярій спостерігають у всіх шарах шкіри, але найбільше вони зосереджені у дермальних сосочках. Це, можливо, адаптація до звичок мошок Simulium spp., тому що дермальні сосочки знаходяться найближче до епідермісу, де ріжучі ротові засоби мошок та їхня слина може вивільнити та притягнути мікрофілярій до рота. Мікрофілярії, які паразитують в шкірі людини, спричинюють її різкі зміни у вигляді дерматиту. Він прогресує з часом, в кінцевому підсумку призводить до фіброзу і заміни нормальних елементів шкіри. Зміни в пігментації шкіри, набряк, потовщення дерми і рубцювання епідермісу є ознаками цього захворювання. Шкірні еластичні волокна губляться поступово, в результаті чого шкіра стає зморшкуватою, іноді утворюються виразки. Дорослі особини, які мігрують по тілу, утворюють вузлики в шкірі (онхоцеркоми).

В очних яблуках мікрофілярії породжують запалення, на кон'юнктиві внаслідок цього утворюються вузлики, відбуваються атрофія райдужної оболонки та інші зміни, які обумовлюють тяжкі розлади зору аж до сліпоти на один або обидва ока.

Відбувається генералізована запальна реакція лімфатичних вузлів. Велике значення в патогенезі онхоцеркозу мають загальні та місцеві алергічні реакції, у виникненні яких велике значення надають продуктам життєдіяльності дорослих особин.

Клінічні ознаки Онхоцеркоз згідно МКХ-10 відносять до окремого підкласу В73 в класі «Гельмінтозів». Симптоми онхоцеркоза відображають стадії розвитку паразита і ступінь імунної відповіді хазяїна. Клінічні прояви дуже різноманітні. Прояви онхоцеркоза не з'являються до тих пір, як личинки не дозріють у дорослих особин. В середньому, клінічні ознаки з'являються у період від 9 місяців до 2-х років після інфікування. Інтервал між зараженням і появою симптомів іноді називають препатентним періодом або фазою. Після того, як відбувається повністю формування дорослих особин, вони спричинюють навколо себе у шкірі відповідне запалення у вигляді підшкірних вузликів (онхоцерком).

Шкірні ураження Генералізований свербіж може відбуватися на початку хвороби і бути дуже значним. Папульозний висип, відомий як онходерматит, також може розвиватися. Везикули і пустули також нерідкі при цьому. Подряпина внаслідок свербіння може призвести до розвитку виразки, приєднання вторинної інфекції. Спочатку висип може бути нетривалим, але хронізація за декілька років може привести до ліхеніфікації, втрати еластичності шкіри, атрофії та / або депігментації її, рубцювання шкіри, в деяких випадках до розвитку іхтіозу. Через втрату еластичності певних ділянок шкіри можливе її обвисання. Вогнищева симетрична депігментація шкіри на гомілках створює характерну картину «шкіри леопарда». Клінічною особливістю онхоцеркозу в Ємені є таке ураження переважно однієї ноги (носить назву «совда»). Нерідким є приєднання лімфаденіту. Онхоцеркоми являють собою безболісні мобільні підшкірні вузлики від кількох міліметрів до декількох сантиметрів в діаметрі. Вони стають помітними на очі через 3-4 місяці від зараження. Онхоцеркоми утворюються найчастіше над кістковими виступами на тулубі і стегнах (у клінічному перебігу онхоцеркозу в Африці) або голові і плечах (у Південній Америці). Це пояснюють видовою специфічністю мошок, які еволюційно здобули відмінності в характері живлення, місці привабливості укусу.

Ураження очей