«Манче́стер Юна́йтед» () — англійський футбольний клуб з осідком в Олд-Траффорд, метрополії Великий Манчестер. Заснований під назвою «Ньютон-Гіт» у 1878 році, клуб змінив свою назву на «Манчестер Юнайтед» 1902 року.

«Манчестер Юнайтед» — один із найуспішніших англійських клубів за кількістю трофеїв протягом всєї історії, а протягом останніх 20 років — найуспішнішим клубом Англії. Команда виграла 38 значних кубків із жовтня 1986 року, коли команду очолив Алекс Фергюсон.

1968 року «Манчестер Юнайтед» став першим англійським клубом, який виграв Кубок Європейських Чемпіонів, здобувши в фіналі перемогу над португальською «Бенфікою» з рахунком 4:1.

1999 року клуб вдруге виграв Лігу чемпіонів, здолавши в фіналі мюнхенську «Баварію» з рахунком 2:1. 2008 року «Юнайтед» втретє здобув головний європейський клубний трофей, обігравши у фіналі лондонський «Челсі».

У сезоні 2010—2011 «Юнайтед» виграв чемпіонат Англії в рекордний 19-й раз, випередивши при цьому «Ліверпуль», а у сезоні 2012—2013, 20-й раз. Крім того, клуб є другим (після Арсеналу) за кількістю здобутих Кубків Англії (12 перемог).

У травні 2015 року «Forbes» поставив «Манчестер Юнайтед» на третє місце в рейтингу найдорожчих футбольних клубів світу, оцінивши його у понад 3,1 мільярда доларів.

2000 року «Манчестер Юнайтед» посів друге місце у Списку найкращих футбольних клубів 20 століття за версією ФІФА.

Історія

Ранні роки (1878—1945)

Клуб «Манчестер Юнайтед», був створений в 1878 році під назвою «Ньютон-Гіт, Ланкаширські і Йоркширські залізниці». У 1892 році його прийняли до складу Футбольної ліги Англії (через 4 роки після її створення). На початку 20-го століття фінансові справи клубу йшли не найкращим чином і до 1902 року «Ньютон-Гіт» був на межі банкрутства. В ролі рятівника виступив великий місцевий підприємець Джон Девіс, який заплатив борги клубу і змінив його назву на «Манчестер Юнайтед». Варто відзначити ім'я першого, по суті, тренера і директора «МЮ» в одній особі — ним став Ернест Мангналл. Саме при ньому «Юнайтед» вийшов у Перший дивізіон, і саме його старання призвели до того, що в кінці 1906 року склад клубу поповнив один з найсильніших футболістів чемпіонату — валлієць Біллі Мередіт, гравець, між іншим, «Манчестер Сіті». Невдовзі прийшли й перші титули — чемпіонство і Суперкубок в 1908 році та Кубок Англії роком пізніше. У наступному році команда переїхала з Бенк-стріт у район «Олд-Траффорд». У 1911 році «МЮ» знову став першим у чемпіонаті Англії. Той сезон запам'ятався ще й тим, що в матчі за Суперкубок Англії «МЮ» здолав «Свіндон Таун» з рахунком 8:4, а найкращий бомбардир манкуніанцівсленгова назва манчестерців, що походить від назви першопоселення римських часів Mancunium Гералд Гелс забив 6 м'ячів.

Період, що передував Першій Світовій війні, нічим хорошим для «МЮ» не запам'ятався — Мангналл пішов у «Манчестер Сіті», результати матчів не вражали, а сама команда перебувала в нижній частині турнірної таблиці. На час війни Футбольна ліга припинила своє існування, а до моменту відновлення чемпіонату в сезоні 1919-20 у складі «Юнайтед» не було вже майже ні одного чемпіона 1911 року. Біллі Мередіт ще значився в клубі, але кар'єра його підходила до завершення. 1920-30-ті роки — одна з найсумніших сторінок в історії «МЮ». Курсування між Першим і Другим дивізіонами, падіння відвідуваності, зменшення фінансування (ангел-хоронитель клубу Джон Девіс помер у 1927 році) — ось основні тенденції міжвоєнної епохи в історії «МЮ». Дна манкуніанці досягли в сезоні 1933-34, коли лише в останньому турі, обігравши «Міллволл», ледь уникли вильоту в Третій дивізіон. У ті ж самі дні закляті вороги з «Сіті» узяли Кубок Англії, а на полі у складі «міщан» був шотландець, на ім'я Метт Басбі. Здійснивши ще кілька вояжів між Першим і Другим дивізіонами, «МЮ» зустрів Другу Світову війну в когорті найсильніших. За час війни (чемпіонат було призупинено) «Юнайтед» фактично втратив стадіон, зруйнований під час бомбардувань, однак отримав нового тренера — Метта Басбі.

Роки з Басбі (1945—1969)

До Другої світової війни Метт Басбі, що народився в містечку Орбістон графства Ланкашир, грав у «Манчестер Сіті» і в «Ліверпулі», провів кілька матчів за збірну Шотландії на позиції крайнього півзахисника. Ще бувши гравцем, він виявив схильність до тренерської роботи, і відразу після війни Басбі запропонували місце помічника тренера в «Ліверпулі». Проте 36-річний Метт вважав за краще очолити «Манчестер Юнайтед», що зазнав поразки. Це трапилося в лютому 1945 року. У попередні десятиліття цей клуб не хапав зірок з неба. Чемпіоном Англії був лише двічі, і останній раз у 1911 році. Один-єдиний раз виграв Кубок Англії — в 1909 році. Війна завдала «Манчестеру» величезної шкоди: стадіон «Олд-Траффорд» був майже цілком зруйнований бомбардуванням, футболістам доводилося грати на чужому стадіоні «Мейн Роуд». Клубна каса була порожня, зате на клубі висів борг у п'ятнадцять тисяч фунтів стерлінгів — на ті часи дуже велика сума. Засукавши рукава, Метт Басбі взявся за роботу.

Сер Метт Басбі став головним тренером клубу «Манчестер Юнайтед» з 1945 року. Мабуть, найважливішою якістю цієї людини було вміння розбиратися в людях і згуртовувати навколо себе тих, на кого він цілковито покладався. Першою знахідкою Басбі став валлієць Джим Мерфі, колишній футболіст, що став помічником головного тренера «Манчестера» і його правою рукою. Разом з тим Басбі вмів вимагати й домагатися беззаперечного виконання своїх розпоряджень. Зовні він міг здатися суворою, навіть грубуватою людиною, однак разом з тим завжди був для своїх футболістів — тих, у кому бачив однодумців і людей, відданих клубу, — турботливим опікуном.

У «Манчестері» в ту пору були непогані гравці — захисники Джон Кері, Джон Астон, Аленбі Чілтон, форварди Стен Пірсон, Чарлз Міттон, Джек Роулі. Однак клуб явно мав потребу в посиленні й відпрацюванні командних дій. Басбі вимагав від футболістів суворої й самовідданої гри на своїх місцях, зіграності ліній захисту, півзахисту та нападу і взаємного підстрахування. Жодних особливих тактичних новинок він не винаходив, команда грала за класичною схемою «дубль ве», але Басбі вмів максимально використовувати можливості кожного футболіста й експериментував, пробуючи його на різних позиціях.

Однак найбільше Басбі піклувався про посилення лінії атаки, добиваючись максимально швидкого переведення м'яча до чужого штрафного майданчика. Важливого значення він надавав і тому, щоб команда показувала яскравий, красивий футбол, який захоплює глядачів. Про цей бік великої гри якось він висловився так: «Коли грають першокласні команди — футбол чудове видовище. Я люблю його драму, відшліфовану майстерність гри, її ретельно налагоджений ритм з додаванням аромату контрасту стилів. Його великі ігри, для мене, у всякому разі, ні з чим не порівняти у світі спорту. Я відчуваю відчуття роману, подиву і таємниці, краси та поезії».

Клопітка робота Метта Басбі з відпрацювання командою гостроатакувальної гри досить швидко почала приносити плоди. Вже в 1947 році «Манчестер Юнайтед» став віцечемпіоном, пропустивши вперед «Ліверпуль». У наступні два сезони він знову опинявся другим, а в 1948 році завоював Кубок Англії, вигравши у фіналі у «Блекпула» — 4:2. Успіхи дали змогу відновити стадіон «Олд-Траффорд», розрахуватися з боргами й навіть отримати солідний прибуток. Але Метт Басбі заглядав далеко в майбутнє, для чого реорганізував клубну молодіжну футбольну школу й налагодив масштабну селекційну роботу. Скаути «Манчестера» роз'їжджали по всій Англії в пошуках юних футбольних талантів. Результати виявилися блискучими — в 1952 році «Манчестер Юнайтед» став чемпіоном, а до середини 50-х років Басбі вдалось створити по-справжньому великий клуб, зібравши чудовий ансамбль дивовижно зіграних молодих футболістів.

Серед них були Бобі Чарлтон, Едді Колман, Девід Пегг, Томмі Тейлор і юний форвард Данкан Едвардс. Незабаром молоду команду «Манчестер Юнайтед» вже називали не інакше, як «хлопчики Басбі». Ця молода команда з найсильнішою лінією атаки азартно, зухвало і весело увірвалася в еліту англійського футболу, і, здавалося, жодний суперник їй не страшний. У 1956 і 1957 роках «Манчестер» двічі поспіль був чемпіоном Англії. У 1957 році міг виграти й Кубок Англії, проте несподівано програв у фіналі «Астон Віллі» — 1:2.

У 1957 році «Манчестер» настільки ж зухвало увірвався і в розіграш Кубка європейських чемпіонів, дійшовши до півфіналу, де все-таки поступився великому мадридському «Реалу», який у ті роки вигравав головний європейський клубний турнір п'ять разів поспіль. Але в 1958 році «Манчестер Юнайтед» знову вийшов у півфінал Кубка чемпіонів, перемігши за сумою двох матчів белградську «Црвену Звезду».

6 лютого 1958, коли клуб повертався до Англії з Белграда після гри з «Црвеною Звездою», сталася трагедія. Літак, на якому летіли футболісти, зробивши зупинку в Мюнхені для дозаправлення, після зльоту впав на землю. У катастрофі загинули 28 пасажирів, серед них були 8 «хлопчиків Басбі», в тому числі й Данкан Едвардс, що подавав великі надії, 3 керівники клубу і 8 журналістів, які супроводжували команду на гру. Одним із журналістів був відомий Френк Свіфт, колишній воротар збірної Англії і клубу «Манчестер Сіті». Решті футболістів судилося вціліти, сам же Метт Басбі був важко поранений, переніс кілька операцій і довго відновлювався. Після трагедії він ще тривалий час боявся літати, і вперше зважився піднятися в повітря, лише добряче напившись перед польотом.

За примхою долі в літаку, що зазнав у Мюнхені катастрофи, не було помічника Басбі Джима Мерфі, який одночасно був тренером збірної Уельсу і саме в ті дні працював з валлійською командою. Мерфі й керував «Манчестером», поки лікувався Басбі. Знекровлена команда змогла, однак, дійти до фіналу Кубка Англії, але програла «Болтону» — 0:2. На основі цих подій було знято фільм.

Кілька років після цього «Манчестер Юнайтед» залишався середняком. Але Метт Басбі знову старанно, поволі створював нову велику команду яскравих обдарувань. Вже на початку 1960-х у клубі з'явилися такі зірки, як Деніс Лоу і Джордж Бест, а поряд з ними блискуче діяв «старожил» клубу Боббі Чарлтон.

«Манчестер» відроджувався, знову показуючи ефективну атакувальну гру. У 1963 році клуб виграв Кубок Англії, в 1965 і 1967 роках ставав чемпіоном країни. Найвищим же тренерським досягненням Метта Басбі став виграш Кубка європейських чемпіонів у 1968 році.

У фіналі «Манчестер» зустрічався з португальською «Бенфікою», гра була дуже вперта, основний час закінчився з рахунком 1:1. Але вже на початку додаткового часу Джордж Бест, обдуривши серією фінтів кількох захисників, забив другий м'яч. Він вніс перелом у гру, після цього англійці забили ще два голи й перемогли з рахунком 4:1. Два м'ячі в тому матчі записав собі в актив Боббі Чарлтон. Ця велика перемога була здобута через 10 років після мюнхенської трагедії — як велика данина пам'яті всім загиблим.

1969—1986

У наступному сезоні Метт Басбі оголосив про те, що завершує свою кар'єру тренера, якій віддав 24 роки. Він став генеральним менеджером «Манчестера», а легендарного шотландця змінив Вілф Макгіннес, що раніше був гравцем і входив до тренерського штабу Метта Басбі. Однак колишній тренер, як і раніше, залишався у клубі та нерідко в них з новим керманичем команди виникали суперечки. У підсумку Макгіннес не витримав і наприкінці 1970 року залишив свій пост, на який тимчасово знов заступив сер Метт Басбі.

Тим часом пошуки керманича тривали, й за пів року, влітку 1971-го новим наставником «Манчестер Юнайтед» було оголошено Френка О'Феррелла, який запам'ятався лише купівлею майбутньої зірки клубу Мартіна Бучана. Більш ні на що О'Феррел виявився не здатним. Після ганебної поразки 0:5 від «Крістал Пелес» наприкінці 1972 року, його також було звільнено.