Північне мистецтво (, ) або мистецтво вікінгів () — це термін, загальноприйнятий для мистецтва Скандинавії та поселень вікінгів за її межами — особливо на Британських островах та в Ісландії — протягом епохи вікінгів (8-11-те ст н. е.). Мистецтво вікінгів мало багато спільних елементів з кельтським, германським, пізніше романським та східно-європейським мистецтвом, поділяючи впливи з кожною з цих традицій.Maurizio Tani, Le origini mediterranee ed eurasiatiche dell'arte vichinga. Casi esemplari dall'Islanda, in Studi Nordici (Roma), XIII, 2006, pp. 81–95

Історичний контекст

Регіонально вікінги походили зі Скандинавії, найпівнічнішого півострова континентальної Європи, а от сама назва «вікінг» ймовірно походить від їх назви для берегових нападів — діяльності, за якою вони стали відомі іншим народам регіону. Альтернативна назва вікінгів, норсмен ('північні люди'), вказує на їх північну домівку. Українською вони також мали назву «варяги».

Вікінги здійснювали напади на заможні цілі північно-західної Європи з кінця 8-го до середини 11-го сторіччя. Дохристиянські торговці та грабіжники, вікінги вперше потрапили у письмову згадку після їх нападу на християнський монастир на острові Ліндісфарн 793 року.

Спочатку вікінги використовували свої «довгі кораблі» () для нападу на європейські береги, гавані та річкові поселення на сезонній основі.

Пізніше вони розширили свої види діяльності торговими подорожами на схід, захід та південь від Скандинавії; регулярні подорожі відбувались річковими системами на схід до Прибалтики та Росії та у регіони Чорного і Каспійського морів, та на захід до берегів Британський островів, Ісландії та Ґренландії. Існують свідчення, що вікінги досягли Ньюфаундленда задовго до пізнішого відкриття «Нового світу» Христофором Колумбом.

На додаток до торгової діяльності, у багатьох з цих регіонів засновувались поселення або відбувалась колонізація.Kleiner, Gardner's Art Through The Ages: The Western Perspective, Volume I, 288.

Наукові дослідження Хоча початок досліджень припадає на кінець 19-го ст., історія північного мистецтва вперше досягла зрілості на початку 20-го ст. з детальною публікацією аналізу складних різьблень по дереву, знайдених 1904 року як частини Озерберзського поховання у човні, норвезьким археологом Хоконом Шетелігом ().

Але основу до систематичної характеризації мистецтва вікінгів (яка використовується і сьогодні) та розвинену хронологічну рамку створили англійський археолог Девід М.Вілсон та данський археолог Оле Кліндт-Дженсен працею 1966 року «Мистецтво вікінгів» ().

У подальшому Девід Вілсон друкував переважно англомовні дослідження північного мистецтва, а в останні десятиліття до нього приєдналась норвезька історикиня Сігне Хорн Фуглесанг () з власними важливими публікаціями. Разом ці двоє вчених поєднали науковий вплив та доступність для просування розуміння мистецтва вікінгів як окремого стилю.

Історичні джерела В цілому, поточні знання про мистецтво вікінгів переважно покладаються на більш витривалі предмети з металу та каменю; предмети з деревини, кістки, білої кістки та текстилю збереглись значно рідше; зразки шкіри людини, яка за історичними свідченнями у вікінгів часто була рясно вкрита татуюваннями, не збереглися і навряд чи будуть знайдені. Тому вцілілий спектр художнього вираження є неповним. Однак археологічні дослідження, які тривають, та випадкові знахідки можуть у майбутньому покращити ситуацію.

Дерево та органічні матеріали

Без сумніву дерево, легкодоступний у північній Європі матеріал, різьблення по якому досить легке, було основним матеріалом для північного мистецтва. Важливість дерева як мистецького матеріалу підкреслена відкриттям випадково збережених дерев'яних предметів мистецтва початку та кінця епохи вікінгів, а саме різьблень Озеберзького корабельного поховання початку 9-го ст. та різьбленого оздоблення Урнеської ставкірки кінця 11-го ст. Як зазначав Грехем-Кемпбелл: «Ці видатні збережені артефакти дозволяють нам створити хоча б уявлення, чого ми не бачимо з загального обсягу мистецтва вікінгів, хоча дерев'яні фрагменти та різьблення меншого розміру по інших матеріалах (таких як роги оленів, бурштин та кістки моржів) дають додаткові натяки. Те саме справджується і для текстильного мистецтва, хоча прядіння та вишивка явно були розвинені.»Graham-Campbell, J., Viking Art, 2013, p.46.

Камінь За виключенням готландських картинних каменів, які були поширені у Швеції на початку епохи вікінгів, різьблення по каменю очевидно не практикувалось в інших регіонах Скандинавії до середини 10-го ст. і створення королівських монументів в Еллінзі (Данія). Після цього, та ймовірно під впливом поширення християнства, використання різьбленого каменю для постійних пам'яток стало поширенішим.

Метал

Крім дискретних свідчень артефактів з дерева та каменю, реконструйована історія мистецтва вікінгів на поточний час спирається на дослідження орнаментів робіт по металу з великої кількості різних джерелGraham-Campbell, J., Viking Art, 2013, p.46-47.. Їх збереженню сприяли кілька типів археологічного контексту, а витривалість коштовних металів сприяла збереженню мистецького наміру та зусиль.

Прикраси носили і жінки, і чоловіки, хоча і різних типів. Одружені жінки зчеплювали свій верхній одяг на плечах схожою парою великих брошок (фібул). Сучасні науковці часто називають їх «черепаховими» брошками через їх вигнуту овальну форму. Форми та стилі парних жіночих брошок регіонально відрізнялися, але багато з них мали ажурність. Жінки часто поєднували броші металевими ланцюгами або намистом з намистин чи підвішували прикраси під брошкою. Чоловіки носили кільця на пальцях, руках та шиях та скріплювали плащі розімкнуто-кільцевими фібулами, часто з надмірно довгими шпильками. Їх зброя часто була сильно прикрашена на окремих ділянках, наприклад на ефесі меча. Вікінги переважно використовували срібні чи бронзові прикраси, останні деколи позолочені, але також була знайдена невелика кількість великих розкішних предметів або наборів з чистого золота, що ймовірно належали королівській родині чи важливим фігурам.

Через поширену практику супроводжувати померлих предметами для потойбічного життя у похованнях епохи вікінгів часто знаходять прикрашені роботи по металу для повсякденного вжитку. Померлих вдягали у їх найкращий одяг та прикраси й ховали зі зброєю, інструментами та предметами домашнього вжитку. Менш часто, але також важливо для вивчення епохи, знаходять предмети з дорогоцінних металів у скарбах, які ймовірно часто ховались власниками, що не змогли пізніше до них повернутися, хоча деякі могли бути сховані як подарунки богам.

Через зростання останніми роками популярності та законності металодетекції, матеріал для досліджень швидко збільшується за рахунок таких випадкових знахідок одиничних металевих предметів (більшість з яких ймовірно були випадково втрачені).

Хоча монети вікінгів добре підходять до останньої категорії, вони є окремою категорією артефактів епохи вікінгів, оскільки їх дизайн та орнаменти в цілому були незалежними від зміни стилів загалу мистецтва вікінгів.

Інші джерела До невізуальних форм інформації про мистецтво вікінгів належить скальдична поезія, складна форма поезії, створена в епоху вікінгів, що передавалася усно, доки не була записана сторіччя після створення.Graham-Campbell, J., Viking Art, 2013, p.47. У кількох віршах йдеться про мальовані форми мистецтва, які рідко вціліли на дереві чи камені. Наприклад, скальд 9-го ст. Браґі Боддасон згадує чотири ймовірно непов'язані сцени, намальовані на щитах. Одна з цих сцен зображувала риболовну подорож бога Тора; цей мотив також згадується у поемі 10-го ст. Улфра Уггасона () при описі розпису у новозбудованій залі в Ісландії.

Витоки і передісторія Основою мистецтва вікінгів стала безперервна мистецька традиція, спільна для майже всієї північно-західної Європи, що почала розвиток 4-му ст. до н. е., а саме загальний фокус на зображенні стилізованих звіриних орнаментів на різних предметах.

Історик мистецтв Бернхард Салін був першим, хто систематизував германський звіриний орнамент, поділивши його на три стилі (I, II та III).Salin 1904 Останні два пізніше були дані поділені Арвідссон на ще три стиліArwidsson 1942a, 1942b: стиль C, який процвітав у 7-8-му ст. н. е. до заміни (особливо у південній Скандинавії) стилем D. Стилі C та D були натхненням для початку звіриних орнаментів в епоху вікінгів, стилю E, більше відомого як стиль Озеберг / Броа. Стилі D та E розвивались у широкому скандинавському контексті, який, хоча і перебував у загальному полі північно-західного європейського звіриного орнаменту, мав мало впливу за межами Скандинавії.

Стилі

Мистецтво епохи вікінгів поділяють на стилі у нежорсткій послідовності; ці стилі, незважаючи на перехресність по часу та стилістичних елементах, можуть бути відокремлені на підставі формальних елементів дизайну та повторюваних композицій та мотивів: Озеберзький стиль стиль Борре Еллінзький стиль Мамменський стиль стиль Рінгеріке Урнеський стиль

У найбільш чистій формі ці стилі існували у Скандинавії;  в інших частинах світу вікінгів вони часто відчувають вплив зовнішніх культур. Наприклад, на Британських островах, історики мистецтв вказують на наявність «острівних» версій скандинавських мотивів, часто поруч з «чистими» версіями.

Озеберзький стиль

Озеберзький стиль () характеризує початкову фазу північного мистецтва. Його назва походить від Озеберзького кораблія, добре збереженого та вишукано декорованого довгого корабля вікінгів, знайденого у великому поховальному кургані на фермі Озеберг поблизу Тенсберга у Вестфолі, Норвегія, в якому також містилась велика кількість інших добре прикрашених дерев'яних об'єктівViking Ship from Oseberg (The Viking Rune: All Things Norse). Зараз корабель розташований у Музеї кораблів вікінгів, Осло.

Характерним мотивом стилю, що чітко відрізняє раннє північне мистецтво від його попередників, є так званий «звір, що хапає». Основними рисами такого звіру є лапи, які хапають рамки довкола нього, сусідніх звірів або частини власного тіла. Стиль також характеризується традиціями Вендельського періоду і сучасними науковцями переважно не визнається незалежним стилемСтаття djurornamentik на Nationalencyklopedin (1991)..

Довжиною понад 21 метр, Озеберзький корабель містив скелети двох жінок та багато цінних об'єктів, більшість яких були вкрадені грабіжниками достатньо давно. Верхівка форштевеня зображує звіра, що хапає, по якому розташований орнамент з переплетених тварин, які хапають та кусають. Це є поєднання звіриних форм та сплетіння.

Стиль Борре

Стиль Борре () включає ряд геометричних орнаментів зі сплетіння та вузлів та зооморфічних (єдина тварина) мотивів, вперше виділений для групи елементів упряжі з позолоченої бронзи, знайдених у корабельному похованні на курганному цвинтарі Борре поблизу селища Борре, Вестфол, Норвегія, звідки і пішла назва стилю. Стиль Борре домінував у Скандинавії з кінця 9-го по кінець 10-го ст., що визначено на підставі дендрохронологічного аналізу з розкопок з артефактами стилю БорреДатовані місця розкопок Борре включають Борре (бл. 900), Гокстад (900—905), Туне (905—910), Фіркат (980) та Треллеборг (980/1), а також кілька скарбів, датованих за монетами; cf. Bonde and Christensen 1993.<

«Звір, що хапає» з тілом у вигляді стрічки залишається характерним і для цього стилю. Як і з геометричним орнаментом цієї фази північного мистецтва, візуальне враження від стилю формується заповненням всього наявного простору: тварини-стрічки тісно переплетені та розташовані для створення тісних, закритих композицій; в результаті задній план повністю відсутній — ця характеристика стилю Борре різко контрастує з більш відкритими та текучими композиціями Еллінзького стилю, з яким він частково перетинається на часовій шкалі.