Іллірійські листопадні ліси () — природний європейський середземноморський екологічний регіон за класифікацією Всесвітнього фонду охорони дикої природи (WWF), що займає східне узбережжя Адріатичного та північно-східне Іонічного морів Southeastern Europe: Northern Italy, Slovenia, Croatia, Bosnia&Herzegovina, Montenegro, Albania, and northern Greece — World Wildlife Fund 2016.. За фактом екорегіон складається з 3 видів рослинних формацій (2 широколистяно-хвойних і 1 хвойно-листяної). Для регіону характерний видовий ендемізм квіткових (10-20 %), реліктові форми. Фауна різноманітна, у межах регіону декілька важливих орнітологічних зон () міграцій та гніздування птахів Heath, M. F. and Evans, M. I., editors. 2000. Important Bird Areas in Europe: Priority sites for conservation. Vol 2: Southern Europe. BirdLife International (BirdLife Conservation Series No: 8).. Незаконна рубка лісів та полювання у межах держав колишньої Югославії та Албанії разом з неконтрольованим збором рослинної сировини в лісах призводять до значного навантаження на екосистеми, що ще донедавна перебували у відносній недоторканості Illyrian deciduous forests. — World Wildlife Fund, 16 травня 2014.. Цей екорегіон є частиною субтропічних середземноморських лісів Палеарктики.
За фітогеографічним районуванням світу Армена Тахтаджяна екорегіон поділений між Адріатичною і Східносередземноморською провінціями Середземноморської області Голарктики Тахтаджян А. Л. Флористические области Земли. — Л., 1978..
Територія Іллірійські листопадні ліси простягнулись вузькою смугою східним узбережжям (включно з островами) Адріатики від Італії (поблизу Трієста) до Албанії та далі на південь широкою смугою східним узбережжям Іонічного моря в Греції (Епір). Загальна площа регіону 40,6 тис. км². На півночі регіон межує з мішаними лісами долини річки По на Апеннінському півострові; на сході з мішаними лісами Динарського нагір'я; на півдні, в Греції та Албанії з мішаними лісами Пінду та мішаними та склерофільними лісами Егеї та Західної Туреччини.
Клімат Для регіону характерний середземноморський тип клімату з посушливим жарким літом і вологою відносно теплою зимою. За класифікацією Кеппена помірно теплий без регулярного снігового покриву з жарким посушливим літом, або з рівномірною вологістю протягом року — Csa та Cfa, відповідно. Середньорічна кількість атмосферних опадів становить від 1500 до 2000 мм (до 3000 мм у горах Велебіт в Далмації). Взимку часто випадає сніг. Середня температура повітря в липні +15°…+20 °C, в січні може опускатись нижче 0 °C і навіть до -10 °C.
Ґрунти Загалом для регіону характерні коричневі ґрунти з неглибоким родючим шаром. На схилах рендзини.
Рослинність
Гірський характер регіону призводить до явного поділу рослинного покриву на 3 головні зони. На висотах вище за 1200 м панують мішані ліси переважно з пологом з хвойних: ялина європейська (Picea abies), ялиця біла (Abies alba), сосна чорна європейська (Pinus nigra); а вище та на східних континентальних схилах — мішані ліси з ялини, ялиці та буку (Fagus sylvatica).
Мішані дубово-букові ліси переважають на середніх і низьких висотах на родючих ґрунтах за достатньої суми річних опадів, по річковим долинам і каньйонам, на схилах обернених до моря. Деревні породи представлені дубами: фрайнетто (Quercus frainetto), пухнастим (Q. pubescens), австрійський (Q. cerris), вергілія (Q. virgiliana), далешампа (Q. dalechampii); грабом (Carpinus orientalis), каштаном (Castanea sativa), хмелеграбом (Ostrya carpinifolia), липою (Tilia), горобиною (Sorbus), кленом (Acer), ясенем білоцвітим (Fraxinus ornus), райдеревом (Cotinus coggygria), держидеревом (Paliurus spina-christi), багрянником (Cercis siliquastrum).
Формації з вічнозелених дуба кам'яного (Quercus ilex) і сосни алепської (Pinus halepensis), разом із чагарниками терпентинного (Pistacia terebinthus) та мастикового деревець (P. lentiscus ), ялівця колючого (Juniperus oxycedrus) і великоплідного (J. macrocarpa), жостеру (Rhamnus alaternus), філіреї широколистяної (Phillyrea latifolia), суничника велико- (Arbutus unedo) й дрібноплодого (A. andrachne), олеандрів (Nerium) займають зону безпосередньо прилеглу до моря.
Для квіткових рослин характерний ендемізм, до 20 % видів. Найцікавіші з ендемічних реліктових видів флори: Degenia velebitica, первоцвіт Primula kitaibeliana, дзвоники Symphyandra hofmannii, ласкавець Bupleurum karglii, фіалка Viola elegantula, Sibiraea croatica. Багато рослин мають дуже обмежений ареал (гори Велебіт, наприклад) і занесені до європейського Червоного списку рослин, що перебувають під загрозою зникнення Water, K.S., and Gillett, H.J., editors. 1998. 1997 IUCN Red List of Threatened Plants. Compiled by WCMC. IUCN, Publication Service Unit, Cambridge..
Дуже багато фруктових дерев: гранат (Punica), апельсин (Citrus sinensis), мигдаль (Prunus dulcis), фундук (Corylus avellana), яблуня (Malus).
Тваринний світ Екорегіону властива досить висока фауністична різноманітність, головним чином серед птахів: глухар (Tetrao urogallus), білоголовий сип (Gyps fulvus), сапсан (Falco peregrinus) і боривітер (Falco tinnunculus). У межах екорегіону декілька важливих орнітологічних зон () міграції та гніздування птахів.
Серед звірів особливо помітні великі хижаки; бурий ведмідь (Ursus arctos) Swenson, J. E. et al. 1999. Final Draft Action Plan for Conservation of the Brown Bear (Ursus arctos) in Europe. WWF, Switzerland., рись (Lynx lynx) Breitenmoser U, et al. 1999. Final Draft Action Plan for Conservation of Eurasian Lynx (Lynx lynx) in Europe. WWF, Switzerland., вовк (Canis lupus) Boitani, L. 1999. Final Draft Action Plan for Conservation of Wolves (Canis lupus) in Europe. WWF, Switzerland., лисиця (Vulpes), куниця (Martes); значні популяції великих травоїдних у горах: козулі (Capreolus capreolus) Shackleton, D. M., editor, and the IUCN/SSC Caprinae Specialist Group. 1997. Wild Sheep and their Relatives. Status Survey and Conservation Action Plan for Caprinae. IUCN, Gland, Switzerland and Cambridge, UK. ISBN 2831703530, благородний олень (Cervus elaphus) і сарна (Rupicapra rupicapra). Зустрічаються також кабан (Sus scrofa), лось (Alces), бобри (Castor) по річках.
Для біорізноманіття фауни екорегіону важливою рисою є наявність багатої підземної фауни, що пов'язана з розгалуженою мережею підземних водних потоків в карстових печерах і порожнинах: 30 видів реліктового роду ракоподібних Niphargus, кілька видів підземних креветок роду Troglocaris, поблизу карстових джерел Bogidiella dalmatica, ендемічний вид риб роду Paraphoxinus.
Охорона природи Гірські хребти цього регіону з прадавніх часів населяють численні людські популяції. Ліси вже 10 тис. років тому зазнавали знищення вогнем задля очищення території під посіви. За античних часів цей регіон потрапляє до одного з центрів тогочасної людської цивілізації. Наприклад, палац римського імператора Діоклетіана 200 року н. е. в сучасному Спліті (Хорватія), є пам'ятником тогочасному інтенсивному росту населення і експлуатації місцевих ресурсів, це найбільший римський палац за межами Італії, що зберігся до нашого часу і мав історію безперервного розвитку від античності й через часи середньовіччя Hogan, C. Michael. 2007. Diocletian's Palace. The Megalithic Portal, A. Burnham ed..
Через політичну нестабільність та економічні негаразди в більшості країн регіону відбувається надмірний тиск на лісові біотопи. Берегові ділянки піддаються тиску з боку туристичної галузі, яку приваблює морське узбережжя з лагідними кліматичними умовами. У долинах та на узбережжі розширення території міст через зростаючу урбанізацію також зменшує стійкість місцевих екосистем до зростаючого навантаження.
Швидка й інтенсивна деградація лісів у вигляді незаконних рубок, забруднення навколишнього середовища, численні пожежі, браконьєрство, неконтрольований збір рослинної сировини — основні екологічні проблеми регіону.
Примітки
Див. також Екорегіони Албанії Екорегіони Боснії і Герцеговини Екорегіони Греції Екорегіони Італії Екорегіони Словенії Екорегіони Хорватії Екорегіони Чорногорії
Література Bohn, U., G. Gollub, and C. Hettwer. 2000. Reduced general map of the natural vegetation of Europe. 1:10 million. Bonn-Bad Godesberg 2000. Gomez Campo, C. 1985. Plant Conservation in the Mediterranean Ecosystems. Junk Ed. (Geobotanica 7). IUCN. 1996. 1996 IUCN Red List of Threatened Animals. IUCN, Publication Service Unit, Cambridge. ISBN 2831703352 Kutle, A., editor. 2000. An overview of the State of Biological and Landscape Diversity of Croatia with the Protection Strategy and Action Pans. Ministry of Environment and Physical Planning. Zagreb. Medail, F. and Quezel, P. 1997. Hotspots Analysis for Conservation of Plant Biodiversity in the Mediterranean Basin. Ann. Missouri Gard. 84. World Wildlife Fund and IUCN. 1994. Centres of Plant Diversity. A guide and strategy for their conservation. 3 Volumes. IUCN Publication Service Unit. Cambridge. World Wildlife Fund. 2001. The Mediterranean forests. A new conservation strategy. WWF, MedPO, Rome. World Wildlife Fund. In preparation. Mediterranean Forest Gap Analysis Database. WWF, MedPO, Rome.
Fukarek, P. 1977. Zur Gliederung der illyrischen Florenprovinz in natürliche Vegetationsgebiete mit Hilfe der Waldgesellschaften. Cbl. ges. Forstw. 94. Wendelberger, G. 1963. Die Schwarzföhrenwälder Südosteuropas. Mitt. flor.-soz. Arbeitsgem. N. F. 10. Horvat, I., V. Glavac and H. Ellenberg 1974. Vegetation Südosteuropas, Stuttgart. Horvat, S. 1957. Pflanzengeographische Gliederung des Karstes Kroatiens und der angrenzenden Gebiete Jugoslawiens. Acta bot. croat. 16. Krause, W. et al. 1963. Zur Kenntnis der Flora und Vegetation auf Serpentinstandorten des Balkans. 6. Vegetationsstudien in der Umgebung von Mantoudi. Euböa. Bot. jb. 82. Markgraf, F. 1932. Pflanzengeographie von Albanien. Biblioth. Bot. 105. Mayer, H. 1984. Wälder Europas. Gustav Fisher Verlag, Stuttgart.
Horvat, I. 1962. La végétation des montagnes de la Croatie d'Ouest. Acta biol. 2 Jug. Akad. Zagreb 30.
Miljanic, M. [ed.] 1994. Crvena Knjiga, biljnih vrsta, Republike Hrvatske. Ministarstvo Graditeljstva I Zaštitu Okoliša, Zagreb.
Посилання Digital Map of European Ecological Regions (DMEER), Version 2000/05. Illyrian deciduous forests (PA1210) — іллірійські листопадні ліси на сайті Національного географічного товариства. Global Species. Illyrian deciduous forests — список охоронюваних територій у межах іллірійських листопадних лісів.