Французькі художники реальності XVII століття () — окрема група художників Франції, що не розділяли академічних настанов аристократичного мистецтва, залишаючись у межах варіантів караваджизма чи реалізму, позбавленого рис італійського бароко, його так званої «величної манери» (тобто внестильова лінія XVII ст.).

Історія вивчення

До найкращих Французьких художників реальності XVII ст. в XX столітті віднесли Жоржа де Латура. Але про митця ще на початку того ж XX ст. ніхто не знав Золотов Ю.К. «Жорж де Латур», М. Искусство, 1979, с. 11. Його обійшли згадками навіть упорядники життєписів чи біографічних словників як в добу лебренівського академізму XVII ст., так і в добу рококо.

1751 року про майстра згадав Огюстен Кальме у книзі «Лотаринзька бібліотека», котрому віддав лише десяток рядків. В «Книзі художників і граверів» майстра також згадав Мішель де Мароль трохи раніше. Практично цим і закінчились спогади про одного з найкращих митців першої половини XVII ст. на кінець вісімнадцятогоЗолотов Ю.К. «Жорж де Латур», М. Искусство, 1979,с. 11. Стан забуття і ігнорування обумовлений тим, що художню практику і мистецьку історію монополізували аристократи і історіографи, що обслуговували королівський двір і пільгові стани тогочасного суспільства.

Як з'ясували пізніше, Жорж де Латур таки вислужив звання «Ординарного художника короля», був одружений зі шляхетною пані й навіть користувався пільгами, притаманними шляхетним особам. Але його просте походження (син пекаря) і конкурентна боротьба між художниками відсували його у тінь, бо пихаті аристократи, що теж засвоювали художні техніки (аристократ-художник Клод Дерюе) або захопили прибуткові місця, не вважали талановитого Латура рівним собі. Нарешті демократичні смаки Латура і його приязнь до караваджизму з плебейськими сюжетами унеможливила зближення з придворним оточенням митців у столичному місті Нансі (де працювали ефектний художник Жак Белланж, скульптори-декоратори і майстри придворних свят), бо творчий діапазон Латура був помітно вужчим, а тематика — відверто неаристократична. Навіть звання «Ординарного художника короля» Латур отримав не за «алегорію доброго правління» чи за черговий «апофеоз», а за релігійний образ.

Не кращим був і стан знань про трьох братів-художників Лєнен, що мали просте походження (вони сини заможного селянина-винороба). Картини братів Лєнен ввів в історію мистецтв письменник Шанфлері (1821—1889). Завдяки зусиллям Шанфлері картини братів Лєнен придбав музей Лувр.

Виставка 1934 року «Художники реальності у Франції XVII ст.»

Виставка 1934 року «Художники реальності у Франції XVII ст.» у Парижі в музеї Оранжеріhttp://bibliotekar.ru/slovar-impr2/64.htm з одного боку підбивала перші підсумки накопичених фактів і наукових досліджень, з другого боку — активно повернула у історію мистецтва цілий прошарок мистецтва XVII ст., художників, не помічених представниками офіційного бароко чи класицизму XVII ст., а також місцевими історіографами.

Художньо вартісні якості картин художників реальності швидко навернули до них увагу і відомі музеї світу швидко придбали їх твори. Вони увійшли до збірок музеїв Лувр, Париж, Метрополітен музею, Державних музеїв, Берлін.

Пожвавились розшуки і дослідження у сховищах провінційних музеїв. Наново передивлялись реалістичні твори будь-якого століття, не тільки XVII. Мистецтвознавець П. Жамо записав у каталозі виставки — Ці слова стали чимось на кшталт гасла для дослідників і в історію мистецтво повернули художників реальності, що десятиліттями працювали також у Італії, хоча це була інтернаціональна група з італійцями вкупі. Тобто, художники реальності не були феноменом лише мистецтва Франції.

Обрані твори

Див. також

Сейченто Французьке бароко Живопис бароко Реалізм Натюрморт Побутовий жанр Луї ла Каз

Примітки

Джерела Энциклопедия живописи. ЖИВОПИСЦЫ РЕАЛЬНОСТИ (Peintres de la realite) Золотов Ю.К. «Жорж де Латур», М. Искусство, 1979