Найбільше пам'яток російської архітектури донесли до нашого часу Москва, Новгород Великий, Псков, Смоленськ, Владимир — стародавня столиця Володимиро-Суздальської Русі XII—XIII століть, Суздаль, Юр'єв-Польський, Ярославль, Ростов Великий, Углич, Кострома, Вологда, Муром, Гороховець, Солікамськ. Величезні художні цінності зберіг Санкт-Петербург з його величною архітектурою проспектів, палаців і передмість.
Літописи зберегли кілька імен зодчих давнини: серед них майстер Петро, що склав епоху в архітектурі Новгорода XII століття; майстер Коров-Якович (XII століття); Федір Кінь, який побудував грандіозний Смоленський кремль і стіни Білого міста в Москві (XVI століття); зодчі Барма і Посник, які створили Покровський собор (храм Василя Блаженного) на Красній площі.
Післяпетровська доба дала цілу плеяду зодчих, художників і скульпторів, авторів творів архітектури XVIII і XIX століть. Серед них: Растреллі, Дмитро Ухтомський, Зарудний, Бланк Карл Іванович Старов, Казаков, Баженов, Захаров, Россі Карл Іванович, Тома де Томон, Джакомо Кваренгі, Чарлз Камерон, Бове, Григор'єв, Доменіко Жилярді тощо.
Передісторія
У Новгороді, в його Кремлі, в 1045—1050 роки був зведений Новгородський Софійський собор, який є архітектурним центром кремлівського ансамблю і всього Новгорода. «Де Софія, там Новгород» — гордо говорили новгородці. Архітектурні форми собору відрізняються суворою простотою і монументальністю — рисами, що стали характерними для всього новгородського зодчества. Це — простий об'єм, увінчаний п'ятьма куполами з вежею в південно-західному куті, також покритою куполом. Усередині собор, відрізняється багатством дорогоцінних декоративних матеріалів, прикрас і розпису. Збереглися давній розпис головного купола, фрески і чудова мозаїка на вівтарі. На протилежному березі річки Волхов, навпроти Кремля, стоїть Миколо-Дворищенський собор з фресками (1113). Собор був центром князівської резиденції, так званого «Ярославового дворища».
Юр'єв монастир під Новгородом (1119) у плані прямокутний з асиметрично поставленою па північно-західному куті вежею. Незважаючи на деякі пізніші переробки, що спотворили початкові форми, собор справляє сильне враження міццю і красою своїх суворих стін і струнким силуетом. У вежі собору збереглися фрески XII століття, якими раніше був розписаний весь собор. Будував храм майстер Петро. Інший новгородський пам'ятник того часу — собор Антоніївого монастиря (1116), що близький за архітектурним типом до Георгіївського і Миколо-Дворищенського соборів. У соборі збереглися фрагменти розпису стін. У вежі собору виявлено зображення зодчого з написом «Петро».
Найдавнішим пам'ятником Пскова, що зберігся, є собор Мірожського монастиря (1130—1152). Внутрішня архітектура і розпис собору збереглися в первісному вигляді, зовні будівля зазнала значних перебудов.
З великого будівництва Юрія Довгорукого (1151—1157), на першому етапі посилення Володимиро-Суздальського князівства, до нас дійшли тільки Спасо-Преображенський собор в Переславлі-Заліському, закінчений в 1157 році, і в сильно зміненому вигляді церква Бориса і Гліба в Кидекші (на річці Нерла).
На другому етапі будівництва, при Андрії Боголюбському (1157—1174), володимиро-суздальська архітектура досягла найбільшого розквіту. Висока досконалість архітектурних форм, розвинене почуття ансамблю, оригінальність кам'яних різьблених прикрас, при загальній простоті і стриманості зовнішнього оздоблення, характеризують архітектуру цього часу. Техніка кладки з плінфи тут змінюється кладкою з білого тесаного каменю на вапняному розчині. Столиця князівства — Владимир — забудовується монументальними спорудами, з яких до нашого часу збереглися лише розширений Всеволодом III Успенський собор XII століття і в зміненому вигляді Золоті ворота XII століття, що входили в систему укріплень міста. За 11 км від колишньої великокнязівської столиці була закладена заміська резиденція князя — Боголюбський замок, з церквою і палацом, обнесений валами і стінами. За свідченням літопису, особливою розкішшю внутрішнього і зовнішнього оздоблення відрізнявся храм; згадується про обробку його яшмою, позолотою, живописом і різьбленням по каменю. Збереглися вежа палацу і перероблена церква. Розкопками виявлені фрагменти фундаментів палацу і кріпосних стін. За 1,5 км від міста Боголюбова, в місці колишнього злиття річок Нерла і Клязьма, була побудована церква Покрова на Нерлі (1165—1166), що дійшла до нас у максимальній збереженості. Можливо, вона входила у невеликий палацово-монастирський ансамбль біля пристані, на яку прибували іноземні посли і гості, що тримали шлях в Боголюбов або Володимир. За зовнішнім виглядом — це невелика кубоподібна чотиристовпна церква з трьома напівциліндрами абсид на східній стороні і порталами входів з інших сторін. Храм увінчує один купол з позолоченим покриттям, що пізніше перероблений у цибулеподібну форму. Білокам'яні різьблені прикраси закомар, стін, порталів відрізняються великою витонченістю.
В роки князювання Всеволода і в період до татарської навали (1176—1237) Володимиро-Суздальське князівство досягло значної могутності і сили. Архітектура цього періоду відрізнялася монументальністю споруд і пишністю декоративного оздоблення. Різьблені білокам'яні прикраси досягли дивовижного багатства і віртуозної досконалості в таких пам'ятках, як Димитріївський собор у Володимирі (1194—1197) і заново відбудовані Довгоруким на місці більш древніх — Суздальський собор (1222—1233) і Георгіївський собор в Юр'єві-Польському (1230—1234). у столиці — місті Володимирі — Всеволод III побудував Кремль з палацом-дитинцем, в якому Димитріївський собор був розкішним придворним храмом. Центром Кремля був Успенський собор, побудований ще Андрієм Боголюбським. У 1185—1189 роки Всеволод збудував одноголовий тринавовий собор, перетворивши його в величезний п'ятинефний храм. Велична споруда увінчувалися після розширення п'ятьма куполами в золотих шоломах. Монументальні площини фасадів цього храму розчленовані виступами пілястр. Кожне членування стіни закінчувалося півкругом — закомар. Витончений аркатурний, різьблений з каменю, фриз оперізував будинок на половині його висоти. Щілиноподібні вікна і портали з перспективними обрамленнями, покриті найтоншим різьбленням по каменю, доповнювали членування стін. Храм був розписаний в XII столітті фресками, відновленими в XV столітті Андрієм Рубльовим.
Новгородсько-Псковська архітектура (кінець XII століття-XVII століття)
Будівлі Новгорода і Пскова XIII—XVI століть не досягають вже грандіозних розмірів споруд XI—XII століть, таких, як Новгородська Софія і собор Юр'ївого монастиря, але стиль мужньої простоти, суворої величі і сили в них збережено. У той же час їм притаманні велика інтимність і теплота. Основними будівельними матеріалами тут є камінь і цегла. Після розпаду Київської Русі в Новгороді наприкінці XII століття будуються невеликі храми — кубоподібні, однокупольні з трьома абсидами, з позакомарним покриттям. Храми відрізняються простотою і деякою ваговитістю форм. Величезна сила відчувається в огрядних напружених масах таких храмів, як церква Петра і Павла на Синичій горі (1185), церква Фоми Апостола на М'ячині (1195), церква Іллі на Славні (1198). Велику увагу в цей період приділяється прикрасі храмів фресковим розписом, що покриває поверхні внутрішніх стін і зводів.
Визначною пам'яткою, що завершила розвиток новгородської архітектури XII століття, була церква Спаса на Нередиці (1198—1199). Церква відрізнялася чудовими фресками. Вони суцільним килимом вкривали стіни і склепіння всередині храму і робили незабутнє враження своєю суворою урочистістю, багатством композиції і фарб. Нове в його архітектурному типі — це знижені бічні абсиди. Пам'ятник був зруйнований в 1941 році.
У XIII і в першій половині XIV століття складається новий спрощений тип храму: з одною вівтарною апсидою замість трьох, з восьмискатним покриттям по чотирьом фронтонам замість покриття по закомарам (по склепінню) і з мереживною прикрасою стін у вигляді западин різної форми, що викладаються з цегли. Прикладами перехідного типу храмів служать церква Миколая на Липні (1292—1294), церква Благовіщення на Городищі (1342), церква Спаса у Ковальово (1345) та церква Успіння у Волотові (1352). Всі храми мали чудовий фресковий розпис. У 1941 році вони також були зруйновані фашистами. Розквіт новгородського зодчества відноситься до другої половини XIV століття — періоду економічної могутності новгородської купецької республіки. Один з найкращих пам'ятників того часу — церква Федора Стратилата на Торговій стороні (1361—1362). В архітектурі цього пам'ятника нові форми знайшли своє найбільш досконалий вираз. Чудові фасади, увінчані типово новгородськими фронтонами, скульптурна пластика стін, барабана і купола. Ваговитість форм попереднього періоду змінилася тут стрункішими пропорціями. Частково зберігся стародавній розпис храму XIV століття, школи знаменитого живописця Феофана Грека. Не менш прекрасний, незважаючи па деякий велика кількість декорацій, Спасо-Преображенський собор на Торговій стороні (1374). Пам'ятник відомий справжніми фресками Феофана Грека. Слід також зазначити струнку церкву Петра і Павла на Софійській стороні з витонченим візерунком з трикутних западин на фронтонах і барабані голови.
Від періоду розквіту псковської архітектури збереглася низка пам'яток і у Пскові. Найкращий серед них — церква Сергія із Залужжя (XIV). Купол храму зберіг покриття із зеленої поливної черепиці. Прекрасними зразками псковської архітектури служать також церква Миколи з Усохи (1371), церква Василя на Гірці (1413), церква Успіння біля порома з дзвіницею (1521), церква Кузьми і Дем'яна. Пам'ятники дуже постраждали в 1941 році під час Другої світової війни.
У Пскові створений тип чудових дзвіниць, що відрізняються художньою простотою, стрункістю і міццю архітектурних форм. Найкраща з них — Пароменська дзвіниця (1521) з п'ятьма прольотами, що завершується зубчастими фронтонами, а також близька до неї за типом дзвіниця церкви Богоявлення на Бродах. Сильне враження справляє дзвіниця церкви Нового Знесіння у Пскові (1476). Її стрункий, простий і потужний стовп тримає на великій висоті два прольоти. До числа найкращих псковських дзвіниць належать також: двоярусна дзвіниця церкви Миколи Виявленого (1676) і велика дзвіниця Псковсько-Печерського монастиря (XV—XVII). Печерський монастир розташований поблизу Пскова і являє собою найдавніший архітектурний комплекс, в якому залишилися недоторкані пізнішими перебудовами мальовничі архітектурні куточки. У Новгороді збереглася знаменита Софійська дзвіниця, що відрізняється від псковських своїми великими розмірами. Пізніша декорація дещо подрібнила урочисту гладь її стін. Первісне зубчасте завершення її п'яти прольотів було згодом замінено двосхилим покриттям з головкою. Визначною пам'яткою давньоруської архітектури є «Часозвоня» в Новгороді (1443). За формою — це злегка звужена догори, висока і струнка восьмигранна вежа з вісьмома прольотами вгорі. Часозвоня грала роль дозорної вежі. Верх її перероблений в XVI столітті.
Пам'яток стародавнього цивільної архітектури Новгорода і Пскова збереглося небагато. Серед них найбільш монументальною спорудою є Поганкіни палати — будинок купців Поганкіних (XVI—XVII) у Пскові, що представляє собою палац-фортецю з могутніми двометровими стінами, складеними з величезних каменів. В архітектурі палат та ж сувора гладь стін, на тлі яких виділяється багатим мереживним плямою тільки ґанок та живописно розташовані маленькі, що нагадують бійниці, вікна, які перспективно врізаються в товщу стін. Палати всередині перекриті склепіннями з розпалубками. Виділяється своєю архітектурою будинок Сутоцького-Яковлєва у Пскові (XVII), приклад оригінальної переробки Псковом архітектурних впливів Москви. Виключно ефектно виглядає ґанок будинку Лапіних у Пскові з круглими стовпами і мальовничими плямами арок на тлі гладких стін.
Архітектура Московського князівства (XIV століття — початок XVI століття)