Уракан

«Клуб Атлетіко Уракан» або просто «Уракан» () — професіональний аргентинський футбольний клуб з міста Буенос-Айрес.

Історія

Заснування

У 1903 році група студентів-підлітків з Коледжу Луппі, які зібралися, щоб грати в футбол поблизу станції Саенз на околицях Нових Помпеїв, вирішили створити команду для того, щоб змагатися з іншими студентськими колективами. Перше офіційне засідання без письмового запису або офіційно визначеного місця зустрічі, відбулося 25 травня того ж року на тротуарі перед будинком Томаса Жансалеса, розташованого по вулиці Вентана 859. На цьому засіданні було обрано назву клубу «Лос-Чикітос Помпея», а першим ігровим майданчиком клубу стала територія на вулиці Каче, між Трафул і Анкаст.

У 1905 році клуб організаційно оформився і ним керував Іларіо Херман Рампоні, було змінено назву на «Дефенсорес де Вентана» (букв. — «Захисники вікна»), а потім клуб отримав перших членів — Ернесто Деллісолу, Антоніо Сальґадо та Елісардо Фернандеса.

Потім, очевидно, 25 травня 1907 року на вулиці Вентана відбулося друге зібрання членів клубу. З ідеєю участі в офіційно визнаних турнірах під егідою Федерації виступив Амеріґо Стефаніні, учасники зібрання вирішили зареєструвати клуб під назвою «Verde esperanza y no pierde» («Зелена надія і не втрачає»), або за іншими даними «Verde esperanza y nunca pierde» («Зелена надія і ніколи не втрачає»), в той же час були пропозиції щодо інших назв, наприклад, як «Defensores de Nueva Pompeya» («Захисники Нових Помпеїв»), в тому числі й дещо незвичний «Defensores de Villa Crespo» («Захисники Вілли Креспо».)Нестор Вісенте. Народження великого, 100-річчя від заснування Спортивного клубу Уракан, хоча немає ніяких офіційних документів, які б підтверджували ці дані. Після чого один із членів клубу пішов до книжкового магазину, щоб замовити гумову печатку для клубу, але йому цього зробити не вдалося. Існує дві версії того, чому не вдалося виготовити печатку. За однією — просто не вистачило коштів, щоб її замовити; за другою — продавець порадив скоротити назву клубу, оскільки просто фізично не був здатен нанести повну назву, яка була затверджена раніше. А потім на одній з вітрин магазину молоді люди побачили рекламне оголошення (за другою версією — альманах) з написом «Уракан», і їм ця назва дуже сподобалася. Отже, на першій печатці клубу з'явився напис: «CLUB EL URACÁN — Calle VENTANA 859» (Клуб Уракан — вулиця Вентана 859). Відсутність латинської букви «Н» (іспанською ця назва пишеться як Huracán) може бути пояснена тим, що працівник книгарні був італійського походження, а ця буква використовується тільки для певних форм дієслова; за другою ж версією це був звичайний недогляд або просто помилка; щоправда, за цю помилку він, за одним джерелом, повернув 50 сентаво, а за іншими даними — виготовив нову печатку. Є дані, що свідчать: першим президентом клубу був Аґустін Каймі, секретарем — Томас Жансаллес, а скарбником — Ґастон Брунетт. Крім того, А. Віллар став першим капітаном, а віце-капітаном — Ернесто Деллісола. Крім п'яти вищезазначених, засновниками клубу також були Амеріґо Стеффаніні, Хуан Фарінья, Анхель Камб'яссо, Енріке Верні, Вісенте К'яранте, Е. Леров, Р. Ґуручаґа, Антоніо Сальґадо, Р. Фернандес, Х. Спаґаріно, В. Лухан та Х. Лопес.

Уже в 1908 році клуб поповнився новими молодими людьми, здебільшого студентами з Коледжів Сан-Мартін та Парке Патрісіос, а також гравцями з інших клубів, як-от брати Альберті. Саме тоді з'явилась персона Хосе Лаґуни, з клубу Глорія ді Майо, який раніше час від часу грав за «Уракан» і який, після скандального програшу в останньому матчі проти клубу «Солер-Бока», під'юдив декотрих членів клубу бажання розпустити його, щоб надалі сформувати новий клуб з молодих гравців та розвивати його. Незважаючи на те, що він не брав участі в тому фіналі, він скликав нараду, щоб вирішити майбутнє «Уракану». 1 листопада 1908 року відбулося зібрання на вулиці Патагонес 2250 (нині 2972), в будинку Ернесто Деллісоли, на якому й «Уракан» було відроджено і до нього приєднався клуб «Помпеї Патрісіоз Парк». У цьому зібранні серед інших взяли участь, крім вищезгаданого Лаґуни, Аґустін Альберті, Вісенте К'яранте та Енріке Берні.

Існує книга пам'яті клубу, яка була заснована ще в липні 1910 року та має назву «Акт заснування клубу Атлетіко Уракан», де заднім числом від 12 листопада 1908 року записано: «Заснувати в Буенос-Айресі 25 травня 1903 року Клуб Атлетіко Уракан, реорганізований 1 листопада 1908 року з метою сприяння розвитку спортивних ігор, особливо футболу»; внизу під цим записом стоїть підпис президента клубу Хосе Лаґуни та секретаря Альберто Родріґеса. У цьому ж Акті заснування стверджується, що відтепер гравці клубу виступатимуть у білій сорочці, на якій буде зображено логотип у вигляді аеростатичної кулі та напис «Уракан». Це аеростатична куля, яка прибула до Аргентини з Франції спеціально для Аргентинського аероклубу і була доставлена електриком Хорхе Ньюбері в середині 1909 року, отже, в 1908 році вона не могла бути відомою в Аргентині, але в 1910 році, коли 20 липня відбулося друга нарада членів клубу, а також коли з'явився перший запис у Акті заснування, вона вже була відома. Приблизно в 1910 році з'являється клубна печатка з зображенням повітряної кулі та написом по центру «Уракан», напис «Клуб Атлетіко» був поміщений у верхній частині печатки, а напис «був заснований 1 листопада 1908 року» у нижній частині. Тому саме 1910 рік вважається офіційною датою заснування клубу.

Ньюбері та куля «Уракан» У грудні 1909 року інженер Ньюбері на борту повітряної кулі, зробив найбільш захоплюючу подорож на той час, коли він вилетів з району Бельграно, в Буенос-Айресі, та прилетів до бразильського міста Баже. Керівництво клубу вирішило, що цей факт є чудовим рекламним ходом для популяризації клубу в Латинській Америці, тож вони взяли зображення повітряної кулі як офіційну клубну емблему. Хоча, звичайно, клуб уже використовував його на спортивній формі задовго до цього, дозвіл Ньюбері прийшов у лютому 1911 року в листі на ім'я «Пана Голови Спортивного клубу Уракан, Хосе Лагуни».

У травні 1911 року Рада директорів призначила почесним членом клубу Хорхе Ньюбері, а дещо пізніше він став першим почесним президентом. Коли клуб вийшов до вищого дивізіону аргентинського футболу (1914), він надіслав телеграму: «Ми виконали завдання, Клуб „Атлетіко Уракан“ виграв три поспіль дивізіони для виходу до Першого дивізіону, подібно як повітряна куля перетнув три республіки».

1910—1920: Ранні роки

«Уракан» грав переважно в районах столиці під назвою Качі і Трафул, поки не отримав свою першу спортивну арену, власником якої був Хорхе Ньюбері, який водночас був і відповідальним за муніципальне майно, що було на території цього стадіону під назвою Аренас (нині вулиця Альмафуерте). В цей же час керівництву «Уракану» вдалося вступити до Федерації футболу Аргентини.

Саме підтримка рідного стадіону в третьому дивізіоні дозволила клубу в 1912 році перемогти в цьому турнірі, а наступного року клуб перемагає в Другому дивізіоні, і здобуває право дебютувати в 1914 році в Прімері. Наступні роки були дещо складнішими, ніж минулі, в яких клуб здобував чемпіонства, оскільки необхідно було закріпитися у вищому дивізіоні. А проте «Уракан» зміг завершити чемпіонат у верхній частині турнірної таблиці, тому можна вважати дебют клубу успішним.

1920—1928: Успішний етап І, нарешті, в 1921 році «Уракан» виграв свій перший чемпіонат у Прімері, програвши тільки одну гру з 18 матчів. Клуб оформив своє друге чемпіонство в 1922 році, вигравши 13 із 16 ігор. У 1923 році відбулася надзвичайна ситуація: чемпіонат був припинений, коли «Уракан» разом з «Бока Хуніорс» займав 1-2 місця, але з грою в запасі, тож Федерація вирішила провести між ними золотий матч, щоб оголосити чемпіона, «Бока» виграв матч у додатковий час з рахунком 2:0 та став переможцем національного чемпіонату. Копа Естімуло1920 Прімера Дивізіон1921 Прімера Дивізіон1922 Кубок Доктора Карлоса Ібаргурена1922 Прімера Дивізіон1925 Кубок Доктора Карлоса Ібаргурена1925 Прімера Дивізіон1928

1924 рік став перехідним роком після того, як у попередньому сезоні клуб не виграв жодного трофея. Наприкінці року «Уракан» досягає нового успіху, перемігши «Нуева Чикаго» у фіналі, оскільки обидві команди завершили чемпіонат з однаковою кількістю набраних очок. Не витрачаючи багато часу на святкування, «Уракан» здобуває чергове чемпіонство, набравши 58 очок у чемпіонаті, який тривав 16 місяців.

В цей час «Уракан» стає одним із провідних футбольних клубів Аргентини аматорського періоду і постійно, за винятком 1930 року, входить до десятки найсильніших клубів національного чемпіонату. Після здобуття титулів у 1921, 1922, 1925 та 1928 роках, головна футбольна команда Аргентини почала розглядати гравців «Уракану», насамперед гравців атакувальної ланки за їхні бомбардирські здібності, Ґільєрмо Стабіле, Анхеля К'єзу, Рамона Васкеса та Хуана Пратто, єдиного гравця команди, який здобув у складі клубу всі чотири чемпіонства.

Успішні результати «Уракану» в національному чемпіонаті надали клубу право на участь у Кубку Доктора Карлоса Ібаргурена, в якому зустрічалися переможець аргентинської Прімери і переможець Футбольної ліги Росаріна. У першому для себе розіграші турніру в 1921 році «Уракан» поступився з рахунком 0:3 «Ньюеллс Олд Бойз», але в матчі-переграванні в наступному розіграші турніру він переміг представника Росаріни з рахунком 1:0 завдяки голу Анхеля К'єзи (перший матч фіналу турніру завершився з рахунком 1:1, у складі «Уракану» в тому матчі відзначився все той же К'єза). «Парке Патрісіос» знову став володарем Кубка Ібаргурена в 1925 році, переміг тодішнього чемпіона Росаріо, «Тіро Федераль» з рахунком 2:1, в тому матчі за «Уракан» відзначилися Ґільєрмо Стабіле та Хуан Пратто.

1931—1939: Початок ери професіоналізму

У 1934 році була створена Аргентинська футбольна асоціація (АФА) найсильніші клуби країни почали наполягати на збільшенні їхньої ролі в процесі прийняття рішень. У 1937 році цей тиск увінчався успіхом і АФА, рішенням від 5 серпня, створила систему кваліфікованого голосування відповідно до таких правил: Три голоси: Клуби, які мали більш ніж 15 000 членів, 20 років поспіль участі в офіційних турнірах і принаймні два чемпіонських титули в національній першості; Два голоси: Клуби з 10 000—15 000 членів, а також клуби, які не мали такої кількості, але були чемпіонами і при цьому не менше 20 років поспіль виступали у Прімері; Один голос: решта клубів, які з тих або інших причин не відповідають вищевказаним критеріям. До першої групи з трьома голосами увійшло шість клубів: «Бока Хуніорс», «Рівер Плейт», «Сан-Лоренсо ді Альмагро» та «Расінг», а також «Індепендьєнте» та «Уракан». У 1947 році з приходом Томаса Адольфо Дуко до АФА, це правило було скасовано, але з плином часу назва «Велика шістка» стала дуже популярною серед футбольної спільноти Аргентини.

У перші роки епохи професіоналізму клуб був далекий від великих завоювань та моментів слави. В цей період відбуваються внутрішні зміни в аргентинському футболі скеровані фактично проти «Уракану», але вже незабаром клуб повертається з новими трофеями та новим успіхом.

1939 рік став важливим не лише в спорті, а й у всіх сферах суспільного життя. Під керівництвом Томаса А. Дуко в «Уракана» з'являється своя штаб-квартира — на тому місці, де нині знаходиться стадіон. У цей час значно зростає кількість фанатів клубу й тепер вона перевищує 20 000 осіб, але команда вже не в змозі повернутися на свій колишній рівень і виступає вже не так успішно.

1940—1949: Епоха національних кубків

40-ві роки принесли клубу приємні події, але не так багато, як хотілося б.