Грима́йлів — селище в Чортківському районі Тернопільської області. Чисельність населення станом на 1 січня 2026 р. — 1,5 тис. осіб.
До грудня 2016 — центр селищної ради, якій підпорядковувалися села Буцики та Оленівка. Від грудня 2016 року — центр Гримайлівської селищної громади.
Ще у 1920—1930 роках до Гримайлова було приєднано села Мазурівка та Підлісся.
До 1945 року офіційна назва була Грималів, австрійський і польський варіанти — Ґжималув (Grzymałów).
Як адміністративна одиниця Гримайлівський район існував з 1940 до 20 березня 1958 року, коли указом Президії Верховної Ради УРСР був приєднаний до складу Скалатського району. 30 грудня 1962 року при укрупненні районів Гримайлів приєднаний до Підволочиського району Тернопільської області. Від 1964 року проведений новий територіальний поділ, за яким Гримайлів увійшов до Гусятинського району Тернопільської області.
Старожили довгий час передавали повір'я, пов'язуючи назву Гримайлів з гриманням ткацьких верстатів та звуків кувалд у кузнях.
Розташування Гримайлів розташований на обох берегах річки Гнила, яка впадає в річку Збруч, на південно-східній околиці Тернопільської області, лежить у західній частині Подільського плато, найхарактернішим для якого є Товтровий кряж.
Селище Гримайлів — компактний населений пункт, у центрі якого розташована селищна рада, лікарня, три школи, торгові підприємства, автобусна станція, ковбасний цех, адміністрація заповідника «Медобори».
Через Гримайлів проліг автошлях Тернопіль — Скалат — Жванець (Кам'янець-Подільський район), з містечка починається автошлях Гримайлів — Хоростків — Яблунів.
Історія Історичних джерел про Гримайлів дуже мало, а те, що збереглося, походить з пізніших часів. Сам Гримайлів та його околиці мають давню історію, про це свідчать знайдені предмети, вироблені з каміння, а найбільше — кремнію: долота, сокири, молоти. Знайдено старовинний посуд: дзбанки, миски незвичайного виду, деколи зроблені грубо, невмілою рукою. Гримайлів побудований на великих підвалах (льохах), які люди пізніше використовували як пивниці, склади для збереження каміння. За даними польських дослідників, перша письмова згадка 1464 р. як власність шляхтича Грималея. Назва походить, імовірно, від старослов'янського слова «гримак», гримкотливе, за іншою версією, від прізвища власника поселення Грималея. В 1497 році Гримайлів знищили татари.
Давньоруські часи Заселення Гримайлова почалися в давні часи. На околицях містечка знайдено кам'яні знаряддя праці мідної доби, також римський світильник перших століть нашої ери.
Польський період Наприкінці XVI століття Гримайлів належав до роду Людзицьких () гербу Ґржимала . Саме вони сприяли зведенню тут, на межі XVI i XVII століть, на лівому схилі яру річки Ґніли, оборонного замку у вигляді наближеного до квадрату прямокутника, оточеного ровами та валами"Rocznik koła c. k. konserwatorów starożytnych pomników Galicyi Wschodniej. — Львів, 1892. — S. 80. , з чотирма 6-бічними баштами на рогахWolański J. Z dziejów Grzymałowa. — 2006, а також фотографії замку-палацу до 1939 р.. Вхідна брама знаходилася зі східної сторони. Хоча замок і лежав на так званому «татарському шляху», але повідомлень в історичних джерелах про його облоги козаками, татарами або турками немає. Наступна письмова згадка про Гримайлів датується 1600 роком у зв'язку з описом мурованого замку. У 1617 році Гримайлів згадано як королівське поселення, війтом якого був О. Вольський.
В 1634 році під час феодального конфлікту на Гримайлів здійснив напад загін шляхтянки Анни з Лагодовських із села Калагарівки на Збручі, під час якого село було спалено і пограбовано, а замок захоплений.
«Чорний шлях», яким ішли татари, тягнувся на північ від Скалата, Гримайлова на Збараж.
Гримайлів багато разів спустошували напади татарських орд. Лише протягом 1612—1634 років їх було понад 20Hornova E. Stosunki ekonomiczno-spoleczne… — S. 21, 41—43. . Також село потерпало від постійних шляхетських міжусобиць, що завдавали багато лиха.
У першій половині XVII століття більшість селян відробляли панщину, яка з лану становила 156 днів на рік, а з половини лану — 81 день на рік, платили грошові податки, працювали на будівництві шляхів, мостів, гребель. Найбільш розвинутими тоді були: кушнірство, шевство, різництво, колодійство (колісництво).
У містечку існувало 2 ремісничих цехи: мулярів і теслярівТам само
У роки Визвольної війни 1648—1654 рр. населення Гримайлова допомагало загонам Богдана Хмельницького. Повстанці здобули замокГрабовецький В. В. Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр. — С. 83., напали на двір шляхтича Карасніцького у сусідньому селі Глібові.
Після того, як у 1672 році Західне Поділля захопили турки, загони підлеглих їм татар часто нападали на Гримайлів. Особливо руйнівними були напади татар від 1675 року, коли вони дощенту зруйнували село, а його жителів забрали в неволю.
Трохи поруйновані мури зміцнено за сприяння одного з наступних власників — Адама Миколая Сенявського, великого гетьмана коронного — який ним став на початку XVIII століття. За інвентарем 1714 року йому належали фільварки: 57 тяглових, 17 піших, господарський (близько 370 осіб). У 1716 році переніс сюди засновану в 1609 році у Глібові римо-католицьку парафію. У 1720 році надав місту магдебурзьке право (право самоврядування, статус містаФранко І. Твори. — Київ, 1956. — Т. 19. — С. 335.).
Приблизно з цього періоду відомий герб містечка: на блакитному тлі — золотий лев (герб Галичини, Руського воєводства), що тримає в лапах золоті півмісяць і зірку (родовий герб Сенявських — Леліва).
Щороку дозволялося проводити 8 ярмарків і щотижня здійснювати торги худобою, збіжжям, ремісничими виробами та іншим.
У першій половині XVIII століття в містечку існувало 7 ремісничих цехів: гончарний, бондарський, ковальський, ткацький, кушнірський, кравецький та шевський.
Пізніше Гримайлів належав магнатським родам князів Чорторийських та Любомирських.
У складі імперії Габсбурґів У XIX столітті в Гримайлові проживало близько чотири тисячі осіб. У містечку замешкали народи трьох національностей: українці, поляки та євреї. Українці становили 80 % населення. Унаслідок 1-го поділу Речі Посполитої Гримайлів із 1772 року належав до Австрії. У 1809—1815 роках Гримайлів під окупацією Російської імперії. Після смерті внучки А. Сенявського, Ізабелли Любомирської, до шлюбу Чарторийської, відомої як «княгиня маршалкова», у 1816 році Гримайлів став власністю Констанції, до шлюбу Любомирської — пані гетьманової Ржевуської. У 1823 році Гримайлів купив віденьський банкір Леопольд Елькан де Елькенсберг. Пам'яткою про нього є стара назва с. Оленівки, Елеонорівка, найменоване на честь його дочки.
У 1831 році маєток у Гримайлові купив Антим Нікорович, пізніше — комендант академічного корпусу народної гвардії у Львові. Його дочка Юлія стала дружиною графа Леонарда Пінінського (1824—1886),Leonard Franciszek Ksawery hr. Piniński h. Jastrzębiec (ID: ut.24.1.63) який назавжди осів у Гримайлові і прославився як «ідеальний», поміркований господар. Він збудував перший паровий млин у Східній Галичині.
Саме цей дідич заклав і величезний та стильний (як на ті часи) Гримайлівський парк в англійському стилі, який старанно доглядав. Ще до закладки парку Нікорович перебудував замок на сучасний палац, зваливши три крила та дві башти, залишивши лише дві башти і південне крило, та добудувавши циліндричну високу годинникову вежу. Після смерті графа Леонарда Пінінського Гримайлів відвідав його син Леон (1857—1938), пізніше — намісник Галичини, ректор Львівського університету.
В 1840 році на місці згориних горбів і валів Никорович заклав розлогий парк.
У 1844 році в Гримайлові відкривається поштова служба. В 1848 — скасована панщина. Почала розвиватися промисловість.
З середини1850-х років та до адміністративної реформи 1867 року місто перебувало у складі Гримайлівського повіту та було його центром.
У 1867 — 1918 рр. у складі Скалатського повіту (Королівство Галичини та Володимирії).
Останніми власниками Гримайлова були графи Волянські (графиня Юлія Марія Пінінська була дружиною графа Владислав Мавриція Волянського,Władysław Maurycy hr. Wolański z Wolan h. Przyjaciel (ID: ut.39.1.17) розстріляного у 1940 році енкавеесівцями в Києві).
1895 р. розпочато будівництво, 1897 р. здано в експлуатацію залізницю Великі Бірки — Гримайлів. Концесію на спорудження залізниці отримала місцева спілка землевласників.Томін Ю., Романишин Ю., Коритко Р., Паращак І. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — С. 52. — ISBN 978-617-655-000-6. на залізниці працювало три паротяги KkStB 97. 106—107, 254.
Перша світова війна У 1916 р. для забезпечення Брусіловского прориву для будівництва залізниці Збараж — Шепетівка використали рейки і шпали з відтинку залізниці Великі Бірки — Гримайлів, яку повністю демонтували.
Перша читальня «Просвіти» відкрита в Гримайлові у 1895 році. Дім «Просвіти» реставрований у 1927 р.
У листопаді 1918 року встановлена ЗУНР, а вже в липні Гримайлів окупований Польщею.
Між війнами Станом на 30 вересня 1921 року населення села становило 2 746 осіб.
Діяли гімназійні курси «Рідна школа».
13 жовтня 1933 року розпорядженням Міністра внутрішніх справ місто збільшене за рахунок вилучення зі Скалатського повіту села Підлісся і включення його до міської гміни ГримайлівRozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 13 października 1933 r. o zmianie granic miasta Grzymałowa w powiecie skałackim, województwie tarnopolskiem. .
Друга світова війна У жовтні 1939 році окуповано совецьким режимом, створений селянський комітет.
У січні 1940 році Гримайлів став центром району, а також у цьому році відновив роботу млин, пивзавод, електростанція, розгорнулась державна і кооперативна торгівля. Відкрито районну лікарню, поліклініку, дитячу консультацію, аптеку. Почала працювати середня і 2 неповні школи, дитячі ясла, клуб, бібліотека.
У червні 1941 р. розпочалася радянсько-німецька війна. Першими в Гримайлів увійшли солдати полку «Вестланд» зі складу моторизованої дивізії СС «Вікінг», у підрозділах якої разом із німцями проходили службу іноземні добровольці: фламандці, голландці, данці, норвежці, шведи, естонці, фіни. Протягом 5-7 липня 1941 р. за допомоги частини місцевого населення, в першу чергу молодих чоловіків-українців, вони здійснили погром єврейського населення. Євреїв зганяли на берег озера, штовхали у воду і розстрілювали. Інші євреї вантажили вбитих і на возах вивозили на єврейський цвинтар, де ховали у загальних ямах, а тих, хто хоронив, розстрілювали вже на самому кладовищі.
Число загиблих у ці кілька днів невідоме, але, без сумніву, велике. Перевірити об'єктивність чисел, що називаються в джерелах, неможливо, як неможливо виокремити вбитих лише у перші дні (5-7 липня) із загального числа загиблих за весь час німецької окупації. Визначити число жертв шляхом підрахунку за прізвищами також не дало б правдивого результату, оскільки і прізвищ немає, і вбивства тривали протягом всього періоду перебування німців в Гримайлові і притому в різних місцях. У рішенні суду міста Любек (Німеччина) говорилося, зокрема, що «Близько 150—300 євреїв стали жертвами». Свідки, яких викликала комісія з розслідування злочину, що працювала у Гримайлові в період жовтень-грудень 1944 р., оцінювали кількість вбитих євреїв по-різному: 250 в перший день і ще 200 наступного дня; більше 300; 350 в перший день; 350—400; до і більше 400; 450 у перші три дні і ще 150 в наступні два. І цей різнобій чисел лише викликає недовіру і сумніви.
І хоча деякі моменти того, що відбулося в Гримайлові на початку липня 1941 р., неможливо пояснити, загальна картина подій зрозуміла, і це розуміння лише підсилює жах від усвідомлення того, що сталося.