Ракетний комплекс (скор. — РК) — сукупність функціонально і технологічно взаємопов'язаних ракет конкретного типу, технічних засобів і споруд, призначених для підтримки їх в готовності до застосування, пуску ракет, управління їх польотом і виконання інших завдань (наприклад, захисту ракети від впливу вражаючих факторів зброї противника). РК включає балістичні або крилаті ракети з ядерним або звичайним зарядом і спеціальне обладнання (наземне, корабельне, авіаційне).
Конкретний склад, структура і технічний вигляд РК і його окремих елементів різноманітні й залежать від його призначення, організаційної приналежності, способу базування, типу ракети, умов бойового застосування тощо. Так, якщо переносний ПТРК масою 16-20 кг складається, як правило, з найпростішої пускової установки (ПУ) і легкої ракети, то наземний РК стратегічного призначення, крім ракети масою від декількох десятків до сотень тонн і ПУ, зазвичай має вигляд складного і громіздкого спорудження (агрегата), що може включати командний пункт (КП), системи та засоби зв'язку, транспортно-перевантажувальне обладнання, засоби заправки (для ракет з РРД), забезпечення бойового чергування, технічного забезпечення, електропостачання та ін. Особливість авіаційних і корабельних РК - наявність в них пристроїв і систем, єдиних і для інших видів озброєння розміщених на відповідному носії, а також використання для своєї роботи загальнолітакових (загальнокорабельних) технічних засобів.
Бойові можливості РК визначаються параметрами цілі, характеристиками і способом бойового застосування озброєння противника використовується для впливу на РК, а також його власними властивостями і тактико-технічними характеристиками (ТТХ). Основними властивостями РК є: живучість, боєготовність, ефективність дії по цілі, здатність долати протидію супротивника, надійність, керованість, досяжність. Ці властивості забезпечуються відповідними ТТХ РК: дальність польоту ракети, точність стрільби, потужністю і кількістю бойових зарядів в складі бойового оснащення ракети, ступенем захисту ракети від уразливих факторів зброї противника, часом підготовки ракети до пуску, габаритно-масовими характеристиками ракети і пускової установки, ресурсом роботи окремих агрегатів і систем тощо. Перші ракетні комплекси, що відповідають сучасним уявленням про них, з'явилися в середині 1940-х років в Німеччині (в кінці Другої світової війни), потім в СРСР і США.
Класифікація За цільовим призначенням ракетні комплекси поділяються на: бойові ударні тактичні оперативно-тактичні стратегічні спеціального призначення зенітні протиракетні протитанкові протикорабельні протичовнові тощо дослідницькі космічні геофізичні метеорологічні тощо навчальні. За способом базування розрізняють: стаціонарні ракетні комплекси рухомі переносні (наприклад ПЗРК), возимі, буксировані, самохідні. За місцем розташування та середовищем функціонування виділяють: наземні РК: стаціонарні відкриті, підземні, рухомі ґрунтові, залізничні, корабельні РК: надводні, підводні, авіаційні РК: на літаках, на гелікоптерах; Розміщення РК в космосі, на дні морів і океанів або в його надрах заборонено міжнародними угодами.
Див. також Ракетна зброя
Література