Розпад Російської імперії — процеси системної дезінтеграції, що відбувалися в економіці, соціальній структурі, громадській і політичній сферах Російської імперії, що призвели до припинення її існування 1 вересня 1917 року з проголошенням Російської республіки. Лютнева революція 1917 року призвела до значного посилення відцентрових сил та національно-визвольних рухів, зокрема польського, українського, фінського та багатьох інших. 7 листопада 1917 року Російська республіка перестала існувати внаслідок Жовтневого перевороту та було проголошено плеяду нових держав, зокрема, відновлення незалежності проголосили Україна, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Білорусія, ряд інших країн та урядів. Спроби комуністів-більшовиків повернути контроль над відновленими національними державами (Фінляндія, Польща, Естонія, Латвія, Литва, Білорусь, Україна та інші), провалилися в ході Весняного наступу 1918 імперської армії Німеччини. Повстання Чехословацького корпусу влітку 1918 стає каталізатором подальшого розпаду, викликавши утворення автономних урядів та нових держав на усій пост-російській території у Східній Європі, Кавказі, Сибіру, Середнього та Далекого Сходу.

У ході Війни на пост-російському імперському просторі (1917–1923) більшовики повторно окупували більшу частину території колишньої Російської імперії, що призвело до створення СРСР 30 грудня 1922 шляхом об'єднання більшовицьких Російської РФСР, Української РСР, Білоруської РСР та Закавказької СФРС. В умовах повної дипломатичної ізоляції радянський уряд уклав в 1920 році серію мирних договорів із Естонією, Латвією та Литвою. Створення Конституції СРСР 31 січня 1924 сприяло визнанню цього державного утворення наддержавами того часу, зокрема новий лейбористський уряд Великої Британії на чолі із Рамсеєм Макдональдом став першим, що визнав владу СРСР. Франція встановила дипломатичні стосунки із СРСР 28 жовтня 1924. США встановили дипломатичні відносини з СРСР лише у 1933 р.

Причини розпаду Національні та культурні протиріччя Величезна територія Російської імперії та значні культурні відмінності народів, що її населяли, створювали серйозні міжнаціональні протиріччя. Ці протиріччя визначались, найперше, між центром імперії, який спирався на московитів, та західними народами Російської імперії — поляків, фінів, українців, литовців, остзейських німців та інших, які культурно були більш наближені до європейської культури та зберігали її традиції. Це істотно відрізняло західноєвропейські імперії, які розширювалися на території, більш відсталі за метрополії, від Російської імперії, яка при розширенні на Захід встановлювала панування над народами, що були значно більш цивілізованими, ніж сама Московщина. Як наслідок, західні народи Російської імперії і, поляки, українці, фіни, прибалтійські народи всіляко опирались московитському пануванню.

Австрійський історик української та російської тематики Андреас Каппелер зазначав з цього приводу, що «Польський національний рух уперше і найвідчутніше похитнув Російську імперію. Він став в опозицію не лише до уряду, а й до більшої частини російського суспільства і вплинув на литовців, білорусів та українців, які століттями залежали від польської знаті й перебували під впливом польської культури. Поляки також відіграли головну роль під час кризи Радянської імперії наприкінці XX століття». Устремління поляків на об'єднання інших поневолених Російською імперією європейських народів отримав назву прометеїзм.

Культурні протиріччя між центром імперії, деспотичною Московією, та західними народами імперії з іронією охарактеризував Тарас Шевченко: «Од молдованина до фіна / На всіх язиках все мовчить, / Бо благоденствує!».

Наслідком цих протиріч стали великі масові повстання, що відбулись на теренах Російської імперії: національно-визвольне Листопадове повстання (1830-1831) поляків і литовців, яке поширилося на землі Правобережної України та Білорусі, Повстання великопольське (1848), що було частиною народних повстань в рамках Весни народів (1848-1849) та Січневе повстання (1863), в якому брали участь поляки,литовці, білоруси та українці. Ці повстання вибухали на хвилі європейських революційних і національних рухів.

Також враховуючи колоніальне захоплення східних територій Російської імперії там регулярно відбувалися локальні повстання, зокрема на Кавказі, Калмикії, Башкирії, Сибірських народів, Середньої Азії та Далекого Сходу. (див: Центральноазійське повстання (1916))

Дезінтеграція соціальних структур Наявність значних культурних відмінностей народів, що населяли Російську імперію спричинило утворення жорстко централізованої системи управління імперією. З цього приводу російський теоретик марксизму і філософ Георгій Плеханов зауважував, що «повне підпорядкування особистості інтересам держави не було викликано якимись особливими властивостями російського народного духу. Воно було вимушеним наслідком тих умов, при яких довелося вести боротьбу за існування російським людям…Раз виникнувши, цей наслідок сам став причиною, що сильно уповільнює подальший економічний і культурний прогрес Великоросії»Плеханов Г. В. История русской общественной мысли .

Як наслідок, консервація правлячого класу та відсутність вертикальної соціальної мобільності стали одними з причин зменшення ефективності управління державою.

Дезінтеграція економіки Починаючи з середини 1890-х років і до початку Першої світової війни переважно аграрна та технічно відстала Російська імперія пережила технічну революцію, що призвело до стрімкого зростання темпів приросту в окремих секторах промислового виробництва. Тим, не менше, зважаючи на низьку базу, рівень розвитку промисловості істотно відставав від передових промислових країн світу і становив 5,3 % при тому, що доля населення Російської імперії становила 10,2 %. Таким чином, Російська імперія, незважаючи на успіхи розвитку промислового сектору, залишалась відсталою бідною аграрною країною, в якій ВВП на душу населення був у 3,5 рази нижче, ніж в США, в 3,3 рази нижче, ніж в Англії, в 1,7 рази нижче, ніж в Італії.

У Першу світову війну Російська імперія увійшла однією із найбідніших країн серед учасників війни і однією з найбідніших країн Європи. Участь у війні лише поглибила проблеми економіки: було мобілізовано значну частину активного селянського населення та відбулась мілітаризація промисловості. Це призвело до зменшення виробництва сільськогосподарської продукції та її продажу, оскільки мілітаризована промисловість зменшила виробництво товарів, необхідних селянам, що, загалом негативно вплинуло на обсяги торгівлі у державі та доступність обігових коштів. Як наслідок, виникли проблеми із забезпеченням продовольством діючої армії та промислових центрів, що сприяло посиленню соціальної кризи.

Дезінтеграція політичної системи Величезна територія імперії та значні культурні відмінності народів, що її населяли, поступово призвели до зменшення ефективності централізованого управління та його поступового виродження управління.

Історичний контекст

Революційні події 1900-1907 Загальнодержавна криза загострилась на початку XX ст., у зв'язку з економічною кризою 1900-1903 та поразкою в Російсько-японській війні 1904-1905 років. У 1903 відбувся загальний страйк на півдні Російської імперії, у якому взяло участь більше, як 200 тисяч робітників, переважно з великих підприємств України та Закавказзя. Каталізатором революційних протестів стала Кривава неділя (1905). У 1905-1907 роках у Російській імперії вибухнула Революція 1905-1907, також у 1905—1907 відбувся ряд повстань в Україні. Загальний жовтневий політичний страйк — масштабний політичний страйк працівників і службовців став одним із ключових епізодів Революції 1905-1907, бастували більше 2 мільйонів людей із вимогами скасування самодержавства (царя), завоювання демократичних свобод та економічні реформи. Країною прокотилась хвиля страйків, які охопили зокрема українські міста, зокрема Катеринослав, Харків, Київ, Миколаїв, Одесу. Страйкарі висунули економічні, політичні та самостійницькі гасла (особливо у першій половині жовтня 1905).

Перша світова війна 1914-1918 У 1914 році Російська імперія вступила в Першу світову війну на боці Антанти проти держав Троїстого союзу. У 1915 році Німеччина зайняла прилеглі до свого кордону колонізовані території Російської імперії (в основному сучасна Польща і Литва). Мілітаризація життя загалом та на територіях ведення бойових зокрема сприяло поглибленню економічної та соціальної кризи.

Лютнева революція 1917 року Лютнева революція 1917 року призвела до значного посилення процесів національної самоідентифікації окремих народів, що населяли імперію, насамперед польського, українського, фінського, литовського, естонського, латвійського та багатьох інших.

Жовтневий переворот 1917 року Після Жовтневого перевороту 1917 року стався новий потужний сплеск національних рухів і була проголошена, зокрема, незалежність Фінляндії. Повстання Чехословацького корпусу влітку 1918 року стало каталізатором подальшого розпаду, викликавши утворення непідконтрольних Москві урядів вже на території самої Росії. Тим не менше, силою зброї та масових репресій більшовики змогли відновили контроль над більшою частиною території колишньої Російської імперії.

Розпад Австро-Угорської (1918-1920) та Османської імперій (1908-1922) Одночасно з розпадом Російської імперії в 1918 році відбувся розпад Австро-Угорської імперії, однієї з наймогутніших імперій Європи. Як і в Російській імперії, розпад був викликаний Першою світовою війною та загостренням міжнаціональних суперечок. Внаслідок розпаду утворилися такі нові держави, як Польща, Чехословаччина, Австрія, Угорщина, Інша територія імперії була розподілена між Італією, Румунією та Югославією.

Одночасно з розпадом Російської імперії також відбувався розпад Османської імперії, що тривав з 1908 (Молодотурецької революції) і до 1922 (Розділ Османської імперії). Причини розпаду були ті ж самі: наслідки Першої світової війни, загострення міжнаціональних суперечок,

Розпад імперії та відновлення незалежності держав

1915-1917 роки Польща

Королівство Польське (1815—1916) було утворене в результаті розподілу Варшавського герцогства між Королівством Пруссія, Австрійською імперією і Росією на Віденському конгресі 1814-1815.

Навесні-влітку в ході Великого відступу (1915) московитів під тиском наступу німецької та австро-угорської армій Королівство Польське було зайняте німецько-австрійськими військами. У серпні 1916 року Німеччина і Австро-Угорщина досягли угоди про створення підконтрольного Королівства Польського (1916-1918). 5 листопада 1916 призначений німецьким імператором варшавський генерал-губернатор Г. Беселер і призначений австро-угорським імператором люблінський генерал-губернатор К. Кук оголосили від імені своїх монархів маніфест про створення Королівства Польського (1916-1918). 8 листопада 1916 Беселер закликав поляків вступати до польського вермахту, а в грудні 1916 був утворений новий, підконтрольний Німеччині орган влади - Тимчасова державна рада Польщі (1916).

12 (25) грудня 1916 Микола II, для підняття морального духу московської армії, яка відступала, та припинення чуток про його наміри укласти сепаратний мир з Німеччиною видав наказ від імені Верховного головнокомандувача до військ, в якому були такі слова: «Час для наступу миру ще не настав… Росія ще не виконала завдання, поставлені перед нею війною… відновлення вільної Польщі…». Заява про вільну Польщу від московського царя було зроблено вперше.

Березень 1917 - жовтень 1917 Після Лютневої революції та припинення існування Російської імперії 4 березня 1917 Тимчасовий уряд прийняв указ про усунення всіх губернаторів і віцегубернаторів від займаних посад. В губерніях, де було земство, губернатори замінялися головами губернських земських управ. Де земств не було, керівництво не було встановлене, що паралізувало систему місцевого управління.

Польща