Мауріціо Йоріо (, 6 червня 1959, Мілан) — італійський футболіст, що грав на позиції нападника.

Виступав, зокрема, за «Рому» та «Інтернаціонале», вигравши з першими чемпіонат Італії, а з другими — Кубок УЄФА. Також грав за олімпійську збірну Італії, з якою поїхав на Ігри 1984 року.

Клубна кар'єра Народився 6 червня 1959 року в місті Мілан. Вихованець юнацької команди «Еленіо Еррера» (Трієстіна).

У дорослому футболі дебютував 1975 року виступами за команду «Віджевано», в якій провів один сезон, взявши участь лише у 6 матчах чемпіонату.

У 1976 році перйшов у «Фоджу»Due anni in A con Puricelli Manganofoggia.it, з якою 23 жовтня 1977 року дебютував у Серії А в матчі проти «Торіно»Cinesinho ci affonda in serie C Manganofoggia.it. За сезон 1977/78 зіграв у 21 матчі і забив 6 голів, проте команда зайняла передостаннє місце і покинула еліту, після чого Мауріціо перейшов у «Торіно», де провів наступний сезон, проте не зміг виграти конкуренцію у зіркових Франческо Граціані та Паоло ПулічіGreco, Iorio e Vullo rincalzi che sognano la maglia da titolare , Stampa Sera, 31 luglio 1978, p. 11.

Влітку 1979 року Йоріо перейшов в «Асколі» як частина угоди по півзахиснику Даніло ПілеггіIorio va all'Ascoli e Carrera è in arrivo , La Stampa, 12 giugno 1979, p. 21. Тренер Джован Баттіста Фаббрі використовував його як єдиного форвардаG. B. Fabbri: «Tutti i giocatori devono passare bene la palla», l'Unità, 12 settembre 1979, p. 12. Після вдалого старту сезонуTra l'Ascoli e il Napoli quasi un patto segreto: non può essere che pareggio, l'Unità, 17 settembre 1979, p. 12 (з чотирма голами в груповому етапі Кубка ІталіїCoppa Italia 1979-1980 Xoomer.virgilio.it) Йоріо втратив своє місце в команді через погану роботуToro contro Ascoli e tradizione , Stampa Sera, 19 gennaio 1980, p. 17 та конфлікт з тренером і в підсумку за сезон зіграв лише 11 матчів в Серії А і забив 1 гол.

Влітку 1980 року Йоріо перейшов в «Барі», що грало в Серії Б, де став виступати в парі з Альдо СереноюMaurizio Iorio, il bomber amato dai baresi Tuttobari.com. У першому сезоні 1980/81 років він забив 10 голів в 29 іграх, в тому числі два голи в дербі проти «Лечче», незважаючи на травму. У наступному сезоні він забив 18 голів в 36 матчах, ставши найкращим бомбардиром команди, проте це не допомогло їй вийти в Серію А — «біло-червоні» на 2 очки відстали від «прохідного» третього місця.

Незважаючи на це, футболіст наступний сезон таки розпочав у вищому дивізіоні. Його 31 гол, забитий протягом двох років у чемпіонаті та Кубку Італії, викликав інтерес «Роми»La Roma, ottenuto Iorio, adesso insiste per Muraro, l'Unità, 30 giugno 1982, p. 14, яка придбала футболіста влітку 1982 року. У сезоні 1982/83 він виграв скудетто з «вовками», провівши за чемпіонат 25 ігор (5 голів) в ролі "помічника" Роберто ПруццоPruzzo-Iorio, accoppiata che piace. Falcao rinvia ancora il suo arrivo, l'Unità, 29 luglio 1982, p. 12. У наступному році, після придбання Франческо Граціані, Йоріо був проданий у «Верону», де провів свій найкращий сезон у вищому дивізіоні — 14 голів в 25 іграх, утворивши вдалий атакувальний дует з Джузеппе ГальдеризіJuventus e Roma, ormai il futuro ha un altro nome? , la Repubblica, 16 ottobre 1984, p. 33. В підсумку веронці завершили сезон на шостому місці і вийшли у фінал Кубка Італії, в якому Йоріо з 7 голами став другим бомбардиром.

Влітку 1984 року Йоріо повертається до «Роми», яка змушена була викуповувати гравця за більше двох з половиною мільярдів лірOrmai ha vinto l'oro di Napoli , la Repubblica, 15 giugno 1984, p. 31. Його другий період у Римі став менш успішним, ніж перший, і Мауріціо перебував у клубі у ролі резервіста Роберто Пруццо, якого тренер Свен-Йоран Ерікссон використовував як єдиного нападникаE Falcao diventa principe in Galles , la Repubblica, 7 novembre 1984, p. 33. Йоріо закінчив сезон лише з 16 матчами і одним голом в чемпіонаті, на додаток до 3 виступів і двох голів в Кубку Італії, в тому числі один з в дербі проти «Лаціо»Coppa Italia 1984-1985, 5ª giornata: Roma-Lazio , Almanaccogiallorosso.com.

У 1985 році перейшов до «Фіорентини» за чотири мільярди лірAspettando Serena avanti le piccole , la Repubblica, 29 giugno 1985, p. 33, де також не зміг розкритисьEcco come dividere i buoni dai cattivi , la Repubblica, 25 febbraio 1986, p. 24, забивши лише один гол в чемпіонаті протягом усього сезону.

Втративши у наступному сезоні місце в основі, в жовтні 1986 року Йоріо на правах оренди перейшов у «Брешію»Scarnecchia finisce in C1 al Barletta , la Repubblica, 24 ottobre 1986, p. 25, яку не врятував від вильоту в Серію B. Повернувшись у Флоренцію, Мауріціо не потрапив у складLa prima volta senza Antognoni , la Repubblica, 19 luglio 1987, p. 22 і незабаром повернувся в «Брешію» на повноцінній основі, в наступному сезоні забив 8 голів в 31 матчі у чемпіонаті Серії B. В кінці сезону покинув клуб на правах вільного агента, відхиливши пропозицію «Козенци» і представників канадського чемпіонатуP. Gentilotti, M. Molinaroli, Lo sai che i papaveri...1919-1991: il Piacenza Calcio tra cronaca e storia, dicembre 1991, p. 206.

Восени 1988 року перейшов в «П'яченцу»Rosa 1988-1989 Storiapiacenza1919.it, але забивши 5 голів у 20 матчах зайняв з командою останнє 20 місце в Серії ВScoglio prudente, "Non siamo in Serie A" , la Repubblica, 7 maggio 1989, p. 38..

Влітку 1989 року Йоріо на правах вільного агента повертається у «Верону»La prima difesa di Chiampan , la Repubblica, 18 luglio 1989, p. 25, проте форвард не повторює продуктивність сезону 1983/84, забивши цього разу лише 3 голи в 24 іграх і втретє в своїй кар'єрі вилітає з командою з вищого дивізіону, після чого покиидає «еллінів».

В листопаді 1990 року Йоріо підписує «Інтернаціонале» як замінника травмованого Давіде ФонтоланаInter di Coppa a Verona , la Repubblica, 27 settembre 1990, p. 37, але зіграв за «нерадзуррі» Йоріо лише в п'яти матчах, хоча і виграв з командою Кубок УЄФА, не зігравши на турнірі того сезону жодного матчу.

1991 року перейшов до «Дженоа», за яку відіграв 2 сезони, будучи дублером Томаша Скугравого і Карлоса АгілериMaiellaro, ciao Firenze "Una grande delusione" , la Repubblica, 10 novembre 1991, p. 25L'impossibile Olanda del Genoa , la Repubblica, 15 aprile 1992, p. 28. Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Дженоа» у 1993 роціIl Genoa rompe con Tacconi , la Repubblica, 17 febbraio 1993, p. 25.

Виступи за збірні 1979 року залучався до складу молодіжної збірної ІталіїModesta anche la gara dell'Under , La Stampa, 15 giugno 1979, p. 23. На молодіжному рівні зіграв в одному офіційному матчі.

З 1983 по 1984 рік захищав кольори олімпійської збірної ІталіїI nazionali Storiapiacenza1919.it. У складі цієї команди провів 14 матчів, забив 2 голи і був учасником футбольного турніру на Олімпійських іграх 1984 року у Лос-Анджелесі, де зіграв у всіх шести матчах: з Єгиптом, США, Коста-Рикою, Чилі, Бразилією та ЮгославієюL'oro non abita più qui , la Repubblica, 10 agosto 1984, p. 27 - sezione Olimpiadi.

Поддальше життя По завершенні ігрової кар'єри займався будівництвомLa profezia di Skuhravy: "Il Genoa non si fermerà ad Amsterdam" , Corriere della Sera, 15 aprile 1992, p. 37, проте потім повернувся у футбол, як гравець з пляжного футболуBarletta mette in campo le stelle del beach soccer , la Repubblica, 28 giugno 2007, p. 16 - sezione BariIl beach soccer sbarca in Puglia "Così il calcio sposa l'estate" , la Repubblica, 30 luglio 2011, p. 22 - sezione Bari і телевізійний коментаторla maledizione del Bari.

Статистика виступів Статистика клубних виступів СезонКомандаЧемпіонатНаціональний кубокКонтинентальні кубкиІнші змаганняУсьогоЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівЛігаІгорГолівІгорГолів 1975–76 «Віджевано» C 6 2 - - - - - - - - - 6 2 1976–77 «Фоджа» A 0 0 КІ 0 0 - - - - - - 0 0 1977–78 A 21 6 КІ 0 0 - - - - - - 21 6Усього за «Фоджу» 21 6 0 0 - - - - 21 6 1978–79 «Торіно» A 15 3 КІ 2 1 КУЄФА 1 0 - - - 18 4 1979–80 «Асколі» A 11 1 КІ 4 4 - - - - - - 15 5 1980–81 «Барі» B 29 10 КІ 4 1 - - - - - - 33 11 1981–82 B 36 18 КІ 4 2 - - - - - - 40 20Усього за «Барі» 65 28 8 3 - - - - 73 31 1982–83 «Рома» A 25 5 КІ 9 3 КУЄФА 6 1 - - - 40 9 1983–84 «Верона» A 25 14 КІ 12 7 КУЄФА 1 0 - - - 38 21 1984–85 «Рома» A 16 1 КІ 3 2 КВК 5 0 - - - 24 3Усього за «Рому» 41 6 12 5 11 1 - - 64 12 1985–86 «Фіорентина» A 25 1 КІ 4 2 - - - - - - 29 3 1986–87 A 0 0 КІ 3 0 - - - - - - 3 0Усього за «Фіорентину» 25 1 7 2 - - - - 32 3 1986–87 «Брешія» A 8 1 КІ 1 0 - - - - - - 9 1 1987–88 B 31 8 КІ 2 0 - - - - - - 33 8Усього за «Брешію» 39 8 3 0 - - - - 42 8 1988–89 «П'яченца» B 20 5 - - - - - - - - - 20 5 1989–90 «Верона» A 24 3 КІ 1 0 - - - - - - 25 3Усього за «Верону» 49 17 13 7 1 0 - - 63 24 1990–91 «Інтернаціонале» A 5 0 КІ 0 0 КУЄФА 0 0 - - - 5 0 1991–92 «Дженоа» A 10 0 КІ 2 0 КУЄФА 2 1 - - - 14 1 1992–93 A 13 1 КІ 1 1 - - - - - - 14 2Усього за «Дженоа» 23 1 3 1 2 1 - - 28 3Усього 320 79 52 23 15 2 - - 387 104

Титули і досягнення Чемпіон Італії (1): «Рома»: 1982–83 Володар Кубка УЄФА (1): «Інтернаціонале»: 1990–91

Примітки

Посилання

Статистика виступів за збірну на сайті Федерації футболу Італії. Статистика виступів на сайті www.legaseriea.it

Джерела