Косинін (Косинин) Іван Федорович (8 листопада 1883, за іншими даними 8 березня 1884 — 2 квітня 1959) — скрипаль-віртуоз, композитор, художник-графік.Пачовський В. Скрипка І. Косинина // Ілюстр. Україна. — 1913. — № 6; Нога О. Пророк антисюрреалізму — не­­відомий літератор «Молодої музи» // Дзвін. — 2000. — № 1.

Біографія

Народився у Львові. Батько був онімеченим сербом, мати — українкою, обидва працювали в аптеці Міколяша («Під золотою зіркою») в однойменному пасажі. Себе вважав українцем. З дитинства виявив музичний талант. Як згадував у Мемуарах, його батько працював у львівській «Бесіді», а потім листоношею в «Просвіті», брат Орест видавав українську періодику в Чикаґо, сестра Марія працювала в страховій компанії «Дністер». Також, якщо вірити Мемуарам, Іван у 15-річному віці вперше побував у Відні, наступного року з Відня виїхав до Риму, у 1900 — до Петербурга, Варшави, Берліна, Гамбурга, звідки виїхав до Америки й Канади. Петро Карманський у книзі «Українська богема» (1936) згадував: «що він не мав шкільної освіти, а добував її, як поденний робітник у Канаді, що про його родинну мораль ходили не найліпші слухи»

Як виглядає, на Заході Іван зумів здобути музичну освіту і заробляв на життя як скрипаль-віртуоз. Твердження, що упродовж 1890—1905 рр. отримав музичну освіту у професора Львівської консерваторії А. Вольстафа, у Варшавській консерваторії і приватно в Італії, Франції та Бельгії у всесвітньо відомих педагогів професора Хейо та скрипаля Арлютті, вочевидь слід сприймати критично.

Успішно виступав з концертами і як вуличний музикант у країнах Західної Європи, США, Канаді, в Азії, Африці, Південній Америці. У 1904 р. канадська газета «Телеграм» (м. Вінніпег) зі захопленням писала про виконавську майстерність молодого скрипаля: «…він приголомшує незатертими імпресіями, немов дорогоцінними діамантами всякого слухача без різниці віку».

Брюсельський часопис від імени товариства «Cerde Lyrigne et Dramatigue Euterpe ode Bruxelles» за 10 жовтня 1905 р.:

Міг бути автором музичних творів за мотивами індійських мелодій та американського фольклору, які пропали у 1917 р. під час його перебування у Москві.

Перебуваючи на Заході, зазнав професійної хвороби рук, через що не міг продовжувати кар'єру скрипаля. За допомогою брата Ореста опанував графічну техніку і заробляв на життя як ілюстратор українських періодичних видань. Інформація про навчання в Інституті образотворчого мистецтва в Римі (1899) чи Школі рисунку (1901–03), як і те, що вже у 1899 створив театральні декорації для Українського Народного дому в БережанахВ. А. Греченко, І. В. Чорний, В. А. Кушнерук, В. А. Режко. — К.// Історія світової та української культури: [підруч. для вищ. закл. освіти] Літера, 2000. — 464 с., можливо теж не відповідає дійсності. Хоча міг у 1905 у Парижі ілюструвати часопис «Journal de la Mode», а в 1909 подорожувати як художник у складі нідерландської наукової експедиції В. Буйгушева по Індії та Малайзії.

Десь у 1911 повернувся до Львова як модний художник в дусі сецесії. Ілюстрував львівські часописи «Дзвінок» (1909?–11), «Неділя» (1911), «Діло» (1911), «Сво­­бода» (1911), «Ілюстрована Україна» (1913), львівське видання «Кобзар: Нотний збірник» (1911), Був близький до літературного угрупування «Молода Муза». У 1912—1914 працював ілюстратором календарів товариства «Просвіта». У 1913 оформив поетичну книжку Василя Пачовського «Ладі й Марені терновий огонь мій». З того періоду відомі репродукції його рисунків на поштівках 1911–14 рр.О. П. Сидоренко, С. С. Корлюк, В. В. Власов //Історія української культури: навчальний посібник; за ред. О. П. Сидоренка — К., 2014. — 576 с. Утім поступово скотився на марґінес.

З першою окупацією Львова росіянами Косинина вивезли в 1915 до Росії. Перебував у Томську, звідки після Лютневої революції через Москву прибув до Києва. Там, здається, пробував виступати як вуличний музикант, про що у 1918 написав вірша юний Максим Рильський. Спів­працював із Київським театром оперети. Можливо й викладав у школі Глієра в Києві.

У 1919, як згадував той же Петро Карманський, видавав себе за депутата Національної Ради у Станиславові, дипломата, графа і що має зв'язки із Миколою фон Васильком. Хоча можливо, завдяки знанню іноземних мов, справді працював діловодом у Міністерстві закордонних справ УНР.

Працював у Музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові (1920—21), у музичній школі ім. Шопена в Ярославі (1921).

У 1928—1930 проживав в Арґентині.

Повернувшись до Львова, проживав у квартирі молодшої сестри Марії на вулиці Сенаторській,4. У 1930–39 був помічни­­ком З. Балька під час виконання декорацій для Львівського Великого міського театру.

За Других Совітів виконав ескізи розписів інтер'єрів у Львівському університеті («Історичний факультет» (1944), «Фізико-математичний факультет» (1945)), викладав у Львівській дитячій музичній школі.

Писав оповідання, новели, драматичні твори (п'єса «Іванко»), Мемуари (писав у 1943—1944 на замовлення українського видавництва у Кракові), переклав книгу «Життя і творчість Страдіваріуса».

Остання адреса — Карпатенштрассе,8/2, куди в 1941 за нацистського режиму змушені були переселитися зі Сенаторської. Там і помер тихо і непомітно у 1959 р. Похований на полі № 2 Личаківського кладовища повністю забутим.

Його графічний портрет виконав у 1956 львівський художник Веніамін Сіпер.

Художні роботи Івана Косинина зберігаються у Національному музеї, Галереї мистецтв у Львові.

Примітки

Посилання

Косинін Іван Федорович // ЕСУ І. Корань. Львівський синдбад Іван Косинін