Степа́н Деми́дович Кожум'я́ка (русифіков. Кожемякін; , Новомиргород, Єлисаветградський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія — 31 серпня 1989, Новомиргород, Кіровоградська область, Українська РСР, СРСР) — український інженер-мостобудівник, автошляховик; публіцист, літературознавець, мовознавець; громадський діяч, активний учасник дисидентського руху опору, борець за культурно-духовні та політичні права українського народу.
Життєвий шлях 1917 року закінчив Єлисаветградські земські педагогічні курси й одержав звання народного вчителя. Навчаючись на педкурсах, випускав рукописний журнал «Лісовий струмок», де в одному з номерів помістив допис «Більшовизм», у якому піддав жорсткій критиці радянський лад.
1922 року із членів Новомиргородського педколективу організував редколегію і розпочав видавати ілюстрований журнал «Перша ластівка». Брав участь у сільськогосподарській комуні «Рілля». За гострий політичний конфлікт був звільнений із посади завідувача 4-ї Новомиргородської школи та позбавлений членства в Спілці вчителів. У пошуках справедливості апелював до Єлисаветград. відділу освіти, який 1923 року скерував його на навчання до Одеси.
1926 року закінчив факультет соціального виховання, а в 1928 році — мовно-літературний факультет Одеського інституту народної освіти, захистивши дипломну працю «Борис Грінченко». Грав на бандурі, ходив у національному вбранні, у відвертих розмовах говорив правду про події 1918 року в Україні. Навесні 1928 мав здавати державний іспит, але з 6 на 7 березня був заарештований співробітниками ДПУ і засланий на 3 роки до Йошкар-Оли. Диплом про освіту все ж отримав.
Після повернення з заслання закінчив Харківський автошляховий інститут.
Із 1932 — лінійний інженер на будівництві автошляху в Черкасах.
1937 року був знову заарештований за антирадянську агітацію і пропаганду й засланий у Самарлаг Куйбишевської обл. на 10 років. Працював у концтаборі на будівництві авіазаводів, що постачали на фронт літаки «І-14» та «І-15». Хворий і знесилений чекав смертного часу, та завдяки знанням технології торкретбетону за вказівкою зверху був порятований і працював на секретних об'єктах «A» і «Б»: споруджував радіощоглу, що мала замінити московську; величезне підземне сховище для уряду з Москви, на випадок евакуації під натиском німецьких військ.
Після відбуття терміну — вільнонайманий робітник.
1949 року утретє заарештований за політичною статтею й засланий на вічне поселення до Красноярського краю. У Велико-Улуйському районі підняв шляхове будівництво.
Після викриття культу особи Сталіна повернувся в Україну. 9 липня 1958 року постановою Черкаського обласного суду реабілітований.
Упродовж 1954–1973 років працював інженером-автошляховиком у Златополі та Новомиргороді. Під його безпосереднім керівництвом Новомиргородська ШЕД-722 проклала важливі автошляхи загальною довжиною 317 км: (Черкаси—Умань) (Умань—Гайсин) та (Гайсин—Брацлав).
У 1966–1973 роках займався проєктуванням і будівництвом мостів через річку Велика Вись на Кіровоградщині. Зокрема, у Великій Висці — 40 метровий залізобетонний міст, Голованівську — близько 40 м, Новомиргороді — 98 м, Гайвороні, а також у селах Мартоноша, Каніж, Панчеве, Рубаний Міст, Коробчине та ін.
Упродовж багатьох років брав активну участь у національно-громадському житті. Свідчення тому: організоване ним встановлення пам'ятника Тарасу Шевченку в с. Лип'я́нка (скульптура Івана Гончара), залишені спогади, фотографії, листування з друзями: Борисом Антоненком-Давидовичем, Михайлом Стельмахом, Іваном Романченком, професором філології Володимиром Лазурським; опубліковані в пресі спогади з історії Новомиргородщини та Шполянщини. Його філософські, політичні, національні погляди найповніше відображені в епістолярній спадщині.
1969 року започатковав традицію покладання «березневих вінків» до пам'ятників Тараса Шевченка у Шполянському районі, клопотав про вихід творів передової зарубіжної класики та журналу «Кур'єр ЮНЕСКО» українською мовою, про реформу освіти, повернення до української абетки вилученої літери «ґ», залучив до цього близьких і знайомих, самотужки упорядкував «Автошляховий словник». Щоб зберегти та виявити зацікавленість і потяг до примноження яскравих сторінок історії України розмножував самвидавом власні наукові розвідки — краєзнавчі дослідження «Цегляне диво», «Собор Святого Миколи», «Спомник Кобзарю» та ін.
Чільне місце займали петиції-вимоги Степана Кожум'яки до Верховної Ради УРСР, Спілки письменників України, редакцій газет і журналів із вимогою «припинити дику дискримінацію мови багатомільйонного українського народу», а також поширення політично важливих документів. Зокрема, «Загальної декларації прав людини», «Міжнародного пакту про громадянські та політичні права» ООН; праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»; позацензурних віршів Василя Симоненка тощо.
Кожум'яка ґрунтовно доводив об'єктивність процесу виокремлення України як незалежної держави і передбачив здобуття нею суверенітету. Важливе значення в його публіцистиці приділено українській інтелігенції, яка мусить чітко усвідомити своє місце в житті, твердо й повсякчас пам'ятати про обов'язки перед українським народом та суспільством.
На переконання Кожум'яки, «інтеліґентна людина — це світло, що повинно світити навколо всіма найкращими якостями. Вона повинна вести перед, бути зразком поступу, справедливості, свідомості, правди й краси», «українська інтеліґенція повинна грудьми стати за мовні права свого народу».]
До останнього дня свого життя Степан Кожум’яка відстоював права українського народу і зробив великий вклад, як в соціальне, так і наукове життя людей. Помер Степан Кожум'яка 31 серпня 1989 року. Похований в Новомиргороді на центральному кладовищі.
Вшанування пам'яті У 2015 році у місті Новомиргород вулицю Рози Люксембург перейменували на вулицю Степана Кожум'яки.
У місті Дніпро вулицю Подєбрадську перейменували на вулицю Степана Кожум'яки.
У 2016 році у місті Шпола вулицю Чернишевського перейменували на вулицю Степана Кожум'яки.
Примітки
Література Документальні й художні книги Гончар Олесь. Щоденники.Спогади Олеся Гончара про Степана Кожум'яку. — К.: Веселка, 2008. — Т.2. (1968—1983). — С. 266—267; Маевская Ирина. Вольное поселение (док.книга). — М.: Возвращение, 1993. — 73 с.; Журахович Семен. Нам тоді було по двадцять (повість). — К.: Радянський письменник, 1968. — 200 с.; Куценко Леонід. Благословенні ви, сліди…. — Кіровоград: Державне Центрально-Україн. вид-во, 1995. — С. 46; Мокрієв Юрій. Таке близьке…. — К.: Радянський письменник, 1974. — С. 35—36, 41; Суржок Микола. Як ми творили Енциклопедію // Нехай вогонь не вигасає в кузні: присвяти, рецензії, епіграми… — Львів: Ліга-Прес, 2012. — С. 109—112; Ветров Феликс. Ро́дина (розповідь очевидця) // http://www.proza.ru/2013/03/13/364 . — 2013. — 31 марта; «Планида Степана Кожум'яки». Сер.: Життя славетних / Упоряд. та авт. передм. Ю. Колісник. — Черкаси: Брама, 2004. — 224 с. Газетно-журнальна періодика Бондар Василь. Винниченко промовляє до земляків // Літературна Україна. — 1990. — 22 листоп.; Лепеха Сергій. До діда, у курінь // Червона зірка. — 1991. — 20 жовт.; Олійник Микола. Свята зріднила їх мета // Черкаський край. — 2000. — 24 берез.; Орел Світлана. «Говорила баба діду…» або Декомунізація навпаки // АкулаMedia. — 2017. — 2 берез. Орел Світлана. Український аристократ з «куреня» // Дзеркало тижня. — 2009. — 28 лют. — 6 берез.; Орел Світлана. Юний Шевченко знову… в Новомиргороді // Слово просвіти. — 2010. — 13 лип.; Пісковий Володимир. «За круглим столом радіостудії» — Інтерв'ю зі Степаном Кожум'якою // Червона зірка. — 1988. — 15 верес.; Пісковий Володимир. Зразок поступу, справедливості, правди та краси // Новомиргородщина. — 2007. — 20 жовт.; Селецький Петро. Останній Міст // Молодий комунар. — 1988. — 14 трав.; Суржок Микола. А як ви себе почуваєте? // Вільний голос. — 1992. — 2 лип.; Суржок М. Боролися і боремось... / М. Суржок // Новомиргородщина. – 2018. – 15 грудня. – С. 5 Про Степана Кожум'яку з нагоди 120-річчя з дня народження; Устимів Б. Громада — великий чоловік // Народне слово. — 2010. — 1 лип.; Шульга Віктор. На калиновому мосту // Новомиргородщина. — 2009. — 13 січ.; Янкевич Євген. Полтавські молодорухівці вшанували пам'ять Ст. Кожум'яки // Час. — 2007. — 15 жовт.; Кожум'яка Степан. Одіссея Діда Степана // Альманах «Біль», Вип. 5–6. — Львів: Поклик сумління, 1995. — С. 181—194; [http://ftpmirror.your.org/pub/wikimedia/images/wikipedia/uk/e/e4/Степан_Кожум'яка._«Реабілітовані_історією»._Кіровоградська_область,_Новомиргородський_район.pdf Кожум'яка С. Д. // Реабілітовані історією. Кіровогр. обл.: Н-Миргород. р-н: У 27 т. / Упор. Бондар В. — Кіровоград: Антураж, 2005. — Т. 3. Колісник Юрій. Степан Кожум'яка — борець за мовні права українського народу / // Мовознавчий вісник. — Черкаси, 2019. — Вип. 26. — С. 106—116; Інтернет-публікації Багацький Леонід. Тарасовими шляхами // Козацький Інтернет-журнал «Сурма». — 2011. — 24 січ.; Кіровоград. Новітня історія. 1973 // Інтернет-видання «Україна центр». — 2010. — 31 берез. Дзигал Олександра. Екскурс в історію (дослідження дисидентства) // Інформаційний портал «Гречка». — 2013. — 15 черв; Кожемяка Степан. Письма из ссылки // Красноярское общество «Мемориал». — 2009. — 29 мая; Матівос Юрій. У трьох вогнях гартований // Козацький Інтернет-журнал «Сурма». — 2017. — 13 серп.; Михалковська Єлизавета. Вічний смолоскип Української держави // Український блог «І.ua». — 2013. — 5 лип. Степан Кожум'яка у пам'яті очевидців'' // «Зі спогадів очевидців» — Спомини очевидців про Ст. Кожум'яку, записані в 1992—1999 рр.
Фото і презентації В'ячеслав Чорновіл із гостиною у Степана Кожум'яки / Фото С. Лепехи. — Новомиргород: 1989. — травень;
Аудіо та відео • Полтавське обласне радіо з нагоди відкриття музею Степана Кожум'яки 13.10.2007 • Кінофільм про Степана Кожум'яку «Милі мої, українці»
Посилання Планида Степана Кожум'яки pdf