Соціокультурна динаміка — процес циклічної зміни і розвитку соціальних і культурних систем, перехід з одного стану в інший під впливом зміни панівної системи цінностей. Концепція соціокультурної динаміки була введена в науковий обіг російсько-американським соціологом Питиримом Сорокіним.
Поняття соціокультурної динаміки Динаміка культури характеризує трансформаційні процеси всередині культури й у взаємодіях культур, які специфічні цілісністю, закономірністю, спрямованістю і впорядкованістю провідних тенденцій. Для динаміки культури характерною є усталеність взаємодії компонентів, періодичність і стадіальність, що відрізняє її від культурних змін як довільних трансформацій соціокультурного процесу. Динаміка культури є відображенням здатності складних соціальних організмів адаптуватись до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існування.* Сорокин П. А. Социокультурная динамика // Человек. Цивилизация. Общество: Пер. с англ.– М.: Политиздат, 1992. Елементи культури, що перебувають у стійкій рівновазі, закріплюються в культурній традиції. Накопичення протиріч у культурній системі призводить до її розбалансування і створення кризової ситуації, яка знаходить своє вирішення в оновленні культурного досвіду, в культурних інноваціях. Динаміка культури може вести до збагачення ціннісних смислів культури, тобто носити прогресивний характер. Проте можливі такі динамічні процеси, що спрощують культурне життя суспільства, ведуть до його занепаду і деградації. Регресивні зміни викликають кризу культури. Особливим станом культури є її застій як стан довготривалої стагнації культурних цінностей. У культурології існують різнопланові підходи до побудови моделей соціокультурної динаміки. Оскільки культура є змістовним аспектом спільної, тобто соціальної діяльності людей, їх життя, то поряд з поняттям «динаміка культури» застосовують термін «соціокультурна динаміка». Вивчення динаміки культури вимагає з'ясування процесів, які складають її зміст, та відповідних категорій. Категорія «динаміка культури» тісно пов'язана з іншими поняттями, таким як «культурні зміни», «культурний розвиток», «модернізація культури» тощо.
Культурні зміни Культурні зміни — це поняття, яке охоплює будь-які зміни патернів суспільства. Під патернами розуміють структурні зразки, стереотипи поведінки, які склалися в межах певної культури, а також усталені конфігурації зв'язків людей між собою, з штучними предметами та природним середовищем. До них, наприклад, належить матеріальні предмети, певні способи поведінки, правові і моральні норми, жанри і стилі в мистецтві. Інакше кажучи, культурні зміни передбачають будь-які трансформації в культурі. Для характеристики деяких типів культурних змін застосовують поняття «культурний розвиток». Культурний розвиток — це зміни матеріальних і духовних компонентів культури, які призводять до змін її складу або структури, виникненню чи зникненню певних елементів культури або зв'язків між ними, що призводить до появи нового якісного стану культури як цілісності. Для процесів, які характеризують культурний розвиток, притаманні такі властивості, як незворотність, спрямованість і закономірність змін, а також поява нового якісного стану в культурі.
Динаміка культури Динаміка культури — поняття, яке характеризує процеси змін в середині культури і у взаємодіях культур, а також типової моделі взаємодії людей у суспільстві, яким притаманні такі риси, як цілісність, наявність упорядкованих тенденцій і спрямований характер трансформації. Динаміка культури є відображенням здатності складних соціальних організмів адаптуватися до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існування. Фундаментальними факторами культурної динаміки постають, таким чином, не ідеї чи бажання людей, а об'єктивна, не завжди зрозуміла людьми необхідність адаптації суспільства і культури до умов, що змінилися. Зміни в культурі можуть вести до збагачення і диференціації культури. Інколи вони сприяють спрощенню культури та послабленню диференціації. Дослідники виокремлюють як можливість прогресивного характеру змін в культурі, так і можливість періодів занепаду культури та кризових станів. Особливим станом у динаміці культури є застій, для якого характерним є тривала незмінність та повторюваність норм, цінностей і смислів, домінування традицій над інноваціями. Важливе значення для розуміння динаміки культури мають механізми її реалізації, під якими розуміють фактори, конкретні умови і способи її здійснення. Серед факторів динаміки культури, які обумовлюють її конкретний прояв та головні риси, виокремлюють фактор часу (тривалість); просторове розміщення культурних форм; взаємодію різних культур; антропогенні фактори (сфера взаємодії суспільства і природи; соціальні інститути і норми діяльності) та інші. Більшість з них репрезентують певні галузі культурної активності та соціальної взаємодії, в межах яких складаються як умови для появи нестабільності, протиріч і конфліктів, так і віднаходяться способи їх вирішення.
Циклічні моделі соціокультурних змін
Циклічна модель культурної динаміки — одна з найдавніших. Повторюваність, зворотність є характерною рисою існування всього живого. Мислителі здавна простежували аналогії між соціокультурними процесами і зміною природних сезонів, рухом сонця по небосхилу, життєвими циклами. Так, Дж. Віко вважав, що культура рухається від «віку богів» (міфологічні культури) через «вік героїв» (культури героїчного епосу) до «віку людей» (осмислення світу історією).
Концепція "культурно-історичних типів" М. Я. Данилевського (1822-1885)
Концепція локальних "культурно-історичних типів":
кожен культурно-історичний тип проходить у своєму розвитку стадії народження, розквіту, занепаду і загибелі;
не існує єдиного напрямку прогресу світової культури, кожна культура розвивається відокремлено;
культурні типи класифікуються залежно від переважаючих напрямків - розрядів людської діяльності.
Всю соціально-культурну людську діяльність він поділяє на чотири не приводяться один до іншого розряду: діяльність релігійна, що виражає ставлення людини до Бога;
діяльність культурна, у вузькому сенсі цього слова, що виражає відношення людини до зовнішнього світу. Це, по-перше, теоретично-наукова діяльність, по-друге, естетично-художня і, по-третє, технічно-промислова діяльність;
діяльність політична, що включає в себе як внутрішню, так і зовнішню політику;
діяльність суспільно-економічна, в процесі якої створюються певні економічні відносини і системи.
М. Я. Данилевський виділяв такі культурні типи:
культури первинні, або підготовчі (не проявилися яскраво ні в одному з розрядів соціокультурної діяльності): єгипетська, китайська, вавилонська, індійська, іранська;
культури одноосновні (проявляються яскраво в одному з розрядів): єврейська (релігійний розряд); грецька (культурний розряд: мистецтво, філософія); римська (політичний розряд);
культури двохосновні: європейська (має два розряди - політико-культурний тип);
культури чотирьохосновні (гіпотетичний тип, де всі чотири розряди розвинені).
Культурні організми в дослідженні О. Шпенглера (1880-1936)
О. Шпенглер стверджував, що немає єдиної світової культури. Кожна культура народжується і гине індивідуально. Саме життя людства є нескінченне зародження і загибель культур, що представляють собою своєрідні "організми" з твердою внутрішньою організацією, кожна з яких замкнута і неповторна.
Криза і загибель культури - неминуче і закономірне явище.
Окремі культури-цивілізації можуть існувати 1500 років, а потім зникають, залишивши різноманітні пам'ятники, які можуть бути використані іншими культурами, але запозичення і розвиток її внутрішніх принципів неможливо, тобто немає культурної спадкоємності.
Загибель культури відбувається через втрату нею гнучкості, різноманіття, через техніцизм. Цивілізація - це заключний етап розвитку будь-якої культури і періоду суспільного розвитку, для яких характерний високий рівень наукових і технічних досягнень, занепад мистецтва та літератури. Цей етап завершується занепадом і загибеллю культури.
Принцип культурного поліцентризму - багато центрів культури існувало й існує, кожна культура має цінність, всі культури рівноправні.
Виділяє сім культур минулих століть: єгипетська, індійська, вавилонська, китайська, греко-римська, майя, візантійсько-арабська. Зараз існує західноєвропейська культура, складається російська культура.
Культура - зовнішній прояв внутрішнього ладу душі народу, прагнення колективної душі народу до самовираження. Кожній душі, кожній культурі притаманне первинний світогляд, свій "першосимвол", з якого і виникає все багатство її форм. Кожна культура живе відособленим життям, культивуючи свій "такт", "ритм", "тональність". В основі грецької культури лежить "аполлонічних" душа, середньовічної арабської культури - "магічна" душа, європейської культури - "фаустівська" душа (бунтівна душа, яка прагне подолати світ своєю волею).
Сучасна європейська культура вступила в період технічної цивілізації і тому близька до своєї загибелі.
Концепція "локальних цивілізацій" А. Тойнбі (1889-1975)
Концепція "локальних цивілізацій" - концепція "Виклику і Відповіді".
Локальні цивілізації проходять певний цикл розвитку: виникнення, зростання, розкладання і загибель (виснаження "життєвих сил").
Помірно несприятливе природне і соціальне середовище кидає "виклик" суспільству, яке за допомогою зусиль "творчої меншості" знаходить рішення виникаючих проблем; тобто відповіддю на Виклик є новий акт культурно-історичного творення.
Розвиток культури здійснюється як серія Відповідей, що даються творчим людським духом на ті Виклики, які кидає йому природа, суспільство і внутрішня нескінченність самої людини. При цьому можливі різні варіанти розвитку, бо можливі різні Відповіді на один і той же Виклик.
Якщо Виклик занадто сильний, то це може призвести до загибелі цивілізації. Занадто сприятливі умови уповільнюють або припиняють ріст і розвиток культури.
Таким чином можна сказати, що циклічним є рух культурно-історичних типів у концепції російського соціолога М.Данилевського. Культурні організми в дослідженні О. Шпенглера проходять цикл від «дитинства» («весни»), «юності» («літа»), «зрілості» («осінь») до «старості» («зими»), від накопичення сил, їх реалізації до занепаду і загибелі культури. Локальні цивілізації А. Тойнбі підкоряються у своєму розвитку моделі циклічного руху від виникнення, росту до надлому і загибелі. Згідно з його концепцією, культурна динаміка породжена наявним викликом (з боку природного чи людського середовища): сприятливі умови розвитку цивілізації, як зовнішні, так і внутрішні, є передумовою культурної стагнації. У концепції російського історика Л. Гумільова процес етногенезу становить цикл, що містить фази виникнення, підйому, занепаду і загибелі етносу. Головним джерелом появи етносів є результати формотворної діяльності природного середовища. Поштовхом до розвитку стає імпульс пасіонарності як прагнення і здатність змінювати середовище існування, вкорінені в підсвідомості людини. Умови для посилення пасіонарності на рівні суспільства і людини створюють вибухи у Всесвіті (пасіонарні поштовхи).
Еволюціоністська парадигма щодо розвитку культури