Олександрі́я — державний дендрологічний парк Національної академії наук України. Розташований у північно-східній частині Правобережного лісостепу, за 80 км на південь від Києва на північно-західній околиці міста Біла Церква, на висоті 80 — 106 м над рівнем моря. Це найбільший (400га) архітектурно оформлений ландшафтний парк в УкраїніВирський Д. С. Біла Церква //  — с. 273.

Парк розташований на площі 400,67 гектарів на березі річки Рось. Площа декоративних водойм парку (ставки та р. Рось) становить 21 га. . Парк є зразком пейзажної паркової композиції, основу якої складають рослини, архітектурні споруди, скульптури, водна гладь річки Рось та ставків.

Парк розташований за адресою: Київська область, м. Біла Церква — 13. Директор: кандидат біологічних наук Бойко Наталія Сергіївна.

Характеристика Територія являє собою другу заплавну терасу р. Рось і характеризується рівнинним схилом місцевості до річки. Рельєф доповнюється наявністю 3 балок, що витягнулися майже в меридіальному напрямку.

У композиції плану і стильової спрямованості архітектурних об'ємів та споруд Олександрія має спільні риси з іншими парками романтичного стилю. Стиль архітектури — пізній класицизм.

Ґрунти ґрунти дендропарку належать до наступних генетичних груп: сірі лісові, чорноземи, дерено-лугові, мулисто-глеєві болотні ґрунти.

На території парку найпоширеніші сірі лісові ґрунти. І хоча гумусний горизонт у всіх ґрунтів потужний (місцями досягає 50—60 см) він містить тільки 1,2—2,8 % гумусу, з недостатньою кількістю рухливих форм азоту, калію й фосфору.

Клімат Клімат району розташування парку характеризується помірною континентальністю. середня багаторічна річна температура повітря становить 6,93 ºС, середня за багаторічний період кількість опадів становить 498 мм, близько 80 % яких випадає у вигляді дощу, мінімальна температура −32,4 ºС у січні, максимальна 38 ºС у червні. Температура ґрунту 0 ºС і нижче спостерігається до глибини 40 см, із грудня по березень. Число похмурих днів у році — 146, ясних — 46 днів. Сніжний покрив лежить 80 днів. Іноді спостерігаються пізні весняні заморозки (1999 р. 5 — 7 травня на поверхні ґрунту — 7,9ºС; 2000 р. 2 — 4 травня — 2,5ºС).

Район характеризується нестійким зволоженням, тому є ймовірність посушливих років.

Середня дата переходу середньодобової температури повітря через позначку +5ºС весною 6 — 8 квітня, восени — 26 — 28 жовтня, середня тривалість вегетаційного періоду 170 — 180 днів.

Таким чином, клімат у районі розташування дендропарку сприятливий для рослин у тому числі інтродуцентів з Північної Америки, Далекого Сходу, Малої Азії й ряду інших районів.

Історія

Передісторія

1774 року польський король Август Станіслав Понятовський отримав у довічне володіння від Речі Посполитої найбагатше тоді в Україні Білоцерківське староство, яке , герба Корчак. Ці землі Ксаверій Браницький отримав у нагороду за придушення хвилі селянсько-козацьких повстань — Коліївщини. До його нових володінь входили міста Біла Церква і Сквира, а також 134 села з населенням понад 40 тисяч чоловік. З цього часу Біла Церква стає приватним містом графів Браницьких.

1781 року в Санкт-Петербурзі гетьман узяв шлюб з улюбленою камер-фрейліною імператриці Катерини II, племінницею Світлішого князя Григорія Потьомкіна, Олександрою Василівною Енгельгардт. . Шлюб Ф. К. Браницького з О. В. Енгельгардт відповідав політичним реаліям того часу. Катерина II бажала стабільного миру з Польщею і заохочувала шлюби між російськими дворянами і польською шляхтою. За О. Браницькою гетьман отримав пристойний посаг — 600 000 карбованців сріблом і велику ділянку землі. Катерина II подарувала подружжю на весілля Шуваловський палац у Петербурзі. . Разом із маєтками — Ставище, Рокитне, Лисянка та іншими він становив приблизно 2 мільйони.

Зиму Браницькі проводили при дворі Катерини II у Петербурзі, а влітку переїжджали у свої маєтки в Україні, найчастіше — у Білу Церкву. Згодом, 1784 року, О. В. Браницька отримала цей маєток у дарунок від свого чоловіка й почала наводити в ньому лад. За характером графиня була вольовою, цілеспрямованою жінкою, яка вміла самостійно вирішувати питання керівництва маєтком. Попри величезні статки, вона була дуже ощадливою господаркою.

Парки європейських столиць, де вона неодноразово бувала, надихнули Олександру Браницьку на створення не менш вишуканого парку у своїй головній резиденції. , але згодом, детальніше ознайомившись з навколишньою місцевістю, зупинилася на ділянці віковічної діброви у західному напрямку, за 3 км від Білої Церкви, в урочищі Гайок. Назву парку дала на свою честь — «Олександрія».

1791 року помер князь Григорій Потьомкін. Після його смерті графиня, за підтримки Катерини II отримала більшу частину спадщини князя. Зважаючи на ту роль, яку зіграв у її житті Г. Потьмкін, Браницька вирішила присвятити будівництво майбутнього парку його пам'яті, а також збудувати в парку його мавзолей. Проект мавзолею виконав у 1795 році відомий архітектор, автор Таврійського палацу Г. Потьомкіна у Петербурзі — Іван Старов. Мавзолей мав стати домінантою всієї нової композиції парку «Олександрія». Він мав розповідати про життя та велич Г. О. Потьомкіна.

Браницькі і цар Павло Перший

Після смерті Катерини II, російський трон успадкував Павло І, який вкрай негативно ставився до всього, що пов'язано з ім'ям князя Таврійського. Браницьких перестали приймати при дворі, за ними було встановлено таємний нагляд. Через це графиня вимушена була відмовитись від будівництва мавзолею. Замість нього, спираючись на композиційні частини проекту І.Старова, було збудовано декілька інших споруд. Для будівництва парку з Європи було запрошено спеціалістів-паркобудівників.

Забудова парку

Автором генерального плану забудови парку став французький архітектор Мюффо. Пізніше в парку працювали архітектори та садівники Ботані, Станге, Бартецький, Вітт, Єнс, які втілили в життя проект генплану та заклали основу паркових композицій, використовуючи існуючий лісостеповий ландшафт та природні діброві насадження. Одночасно зі створенням паркових насаджень почалося будівництво резиденції та інших архітектурних влаштувань. Перші роботи розпочалися 1793 року.

Багато рослин для парку завозили з Польщі, інших країн Європи й світу. Паралельно розпочалася робота з будівництва літньої резиденції графів Браницьких. «Аустерія» спочатку була лише літньою резиденцією, а пізніше стала й зимовою. Поруч із нею було розташовано комплекс павільйонів, зокрема числі Монарший павільйон, Бальна Зала та інші. З північної, східної і західної сторін головний палац оточували адміністративно-господарські будівлі, які замикалися внутрішнім майданчиком (дідинцем) розмірами 92×74 м. Під час буремних подій XX століття ці будівлі були знищені і до наших часів не збереглися.

Решта території була призначена для художньої частини паркових облаштувань. До них належать Мала й Велика галявини з прилеглими архітектурними спорудами-капризами: Колонада «Луна», «Китайський місток», «Руїни», «Арочний місток», «Острів Марії», «Острів Троянд», різні види фонтанів, водоспадів та інші малі архітектурні форми. Разом з галявинами та дібровою, ставками та річкою Рось вони утворили єдиний парковий ансамбль. Алеї парку прикрашали бронзові і мармурові скульптури, вази.

На відстані близько 500 метрів від «Аустерії» розташовано економічний двір (з 1946 року адміністрація парку) — правління економа, що керував парковим господарством. Там містилися житла постійних працівників, майстерні, оранжерея та квіткове господарство, фруктовий сад, поруч — рибні стави. Великий штат обслуги забезпечував побут Браницьких та їх гостей. .

Поряд із палацовим комплексом із західного боку розташовано сад «Мур» (його обгороджено мурованою цегляною стіною для захисту теплолюбних плодових дерев від холодних вітрів); зі східного боку — «Клини», сад Катерини II, Сад Потьомкіна, Російський сад, городи.

Західна частина парку — третина всієї паркової території, відмежована дорогою від економічного двору до Сквирського шляху, була відведена під мисливські угіддя (звіринець) і служила як лісопарк. Нині вона розширена ще на 96 га.

У східній частині парку був сад, який мав назву «Дружній». На залізних декоративних воротах було викарбувано французькою мовою: «Перед тим як ввійти, порадься зі своїм серцем: чи вмієш ти цінувати дружбу». У глибині саду була побудована Ротонда у вигляді мушлі, де стояло погруддя князя Григорія Потьомкіна.

1815 року О.Браницька привезла в Білу Церкву з Берліна молодого садівника Августа Єнца, який протягом наступних 54 років працював у парку, створюючи все нові й нові композиції. Творінням його рук є ландшафтні композиції, які збереглися й до наших часів на Великій і Малій галявинах. Як подяку за його багаторічну працю та на честь 50-річчя його служби, господарі встановили в парку пам'ятну металеву колону.

Розквіт

У середині XIX століття парк «Олександрія» набув неабиякої слави. Його відвідували відомі люди того часу: Г. Р. Державін, О. С. Пушкін, Т. Г. Шевченко. Неодноразово тут бували декабристи (члени Південного товариства): Бестужев-Рюмін, Муравйов-Апостол, Пестель та ін., відомі польські поети та художники: Ян Ліппоман, котрий написав про «Олександрію» вірші, Ян Бровінський, який після відвідування парку видав поему «Олександрія».

Цікавими є малюнки, створені художниками того часу: Вілібальдом Ріхтером, Наполеоном Орда, Міхаліною Бержінською, Феліксом Брзозовським та ін. (період 1820—1840 рр.). Найкращі малюнки були виконані Вілібальдом Ріхтером — так званий «Альбом Білоцерківський, документації місця та епохи», . Альбом є великою книгою (24 ілюстрації), переплетеною в шкіряну оправу з позолотою і металевим обрамленням, де розміщено кольорові акварелі.

Парк часто відвідували члени царської родини, з якими Браницькі підтримували дуже тісні стосунки. У парку було окреме місце, так званий Царський сад, де зростали одна модрина та 7 американських лип, які були посаджені імператорами Олександром Павловичем та Миколою Павловичем, княгинею Олександрою Федорівною. Кожне дерево було обнесене чавунною огорожею, на якій під кроною була мідна дощечка з написом: ким і коли посаджене дерево.

Занепад

Реформа 1861 року, яка скасувала кріпацтво, позбавила Браницьких безкоштовної робочої сили. Із того часу розвиток парку «Олександрія» уповільнився. Практично до 1917 року в ньому виконувались роботи, пов'язані тільки з доглядом вже наявних об'єктів. Після скасування панщини, коли за роботу стало потрібно платити, художній образ парку щораз гіршав. Занепадала дорожня мережа, протоки островів замулювалися, острови зливалися з берегом, павільйони-капризи, зокрема «Руїни», ушкоджувалися й не відбудовувалися. Деякі інші декоративні павільйони («Люстгаус» тощо) перетворювалися на сараї.

Три покоління графів Браницьких розбудовували парк. Після смерті Олександри Браницької в 1838 році парк та маєтки успадкував її син Владислав Ксаверійович (1783 — 1843). Наступним володарем був Владислав Владиславович (1826 — 1884). Останньою володаркою маєтків до 1917 року була дружина графа Владислава — Марія Євстафіївна з роду Сапєг. За свідченням сучасників — це була дуже милосердна людина, яка з добротою і повагою ставилася до простих людей. Нащадки Браницьких й понині живуть у Франції, Польщі та інших країнах світу.

Під час громадянської війни 1918—1921 років парк зазнав величезних втрат. Більшість архітектурних споруд була повністю або частково зруйнована. З «Олександрії» вивезли велику кількість цінних мармурових та бронзових скульптур, значних збитків було завдано й парковим насадженням.