Ісілдур (варіант перекладу — Ісільдур) (3209 рік Другої Епохи — 2 рік Третьої Епохи) — персонаж романів «Сильмариліон» та «Володар Перснів», старший син Еленділа, король-співправитель Ґондору (разом з братом Анаріоном), переможець Саурона, другий верховний король дунедайн у вигнанні (3441 рік Другої Епохи — 2 рік Третьої Епохи), номінально другий король Арнору (реально посісти трон батька не встиг), батько третього короля Арнору Валанділа.
Ісілдур у Нуменорі Народився у 3209 році Другої Епохи в місті Роменна на сході Нуменору. Мав чотирьох синів Елендура (3299 р. Д. Е. — 2 р. Т. Е. ; народився у Нуменорі), Аратана (3339 р. Д. Е. — 2 р. Т. Е.; народився у Гондорі), Кіріона (3379 Д. Е. — 2 р. Т. Е.; народився у Гондорі) та Валанділа (3430 р. Д. Е. — 249 р. Т. Е.; народився у Імладрісі і перебував там з матір 'ю).
Разом з дідом Аманділом та батьком Еленділом очолював партію вірних нуменорців, що дотримувалась старого звичаю вшанування Еру Ілуватара та Валарів і дружила з ельфами. Так само відкрито виступив проти Саурона, що фактично запанував у Нуменорі.
Порятунок плоду Білого Дерева Німлот Коли Саурон став радником Ар — Фаразона, він став підбурювати короля зрубати Біле Дерево Німлот, оскільки воно нагадувало йому про елдарів та світло Валінору.
Спершу король не погоджувався, бо пам 'ятав передбачення Тар — Палантіра про загибель королівської династії разом з Деревом. Коли родина Аманділа почула про наміри Саурона, вони зрозуміли, що він врешті — решт доможеться свого. Тоді потайки вночі, не сказавши нікому ні слова, Ісілдур одинцем, замаскувавшись, пробрався у королівський сад в Арменелосі, куди вірним було заборонено входити. На той час Німлот потьмянів і не квітував, бо надворі стояла пізня осінь і зима вже була не за горами; Ісілдур же пройшов повз охоронців і, зірвавши з Дерева єдиний плід, що висів на ньому, повернувся, щоб піти. Проте охоронці здійняли тривогу й напали на нього, і він, отримавши чимало поранень, пробив собі шлях до відступу й урятувався, а позаяк Ісілдур замаскувався, то жодна жива душа не довідалася, хто наважився торкнутися Дерева. Тим часом Ісілдур заледве дістався до Роменни і встиг вручити плід Аманділові, доки ще сили не покинули його. Тоді плід потайки посадили, й Аманділ благословив його, а навесні з землі пробився пагінець і випустив бруньки. А щойно на ньому розкрився перший листочок, Ісілдур, який довго лежав при смерті, ожив, і рани вже йому не докучали.
Це було зроблено вчасно, бо після цього Ар — Фаразон послухався Саурона і Німлот було зрубано, а Темний Володар розпалив його деревиною жертовне вогнище у Храмі Мелькора.
Вихід з Нуменору Під час відплиття напередодні загибелі острова Ісілдур командував трьома кораблями, його брат Анаріон — двома, а їх батько Еленділ — чотирма. Перед відплиттям Ісілдур викопав молодий пагінець Білого Дерева, що ріс у дворі їхнього дому в Роменні. Разом із кораблями брата Анаріона, кораблі Ісілдура були винесені західними штормовими вітрами до затоки Белфалас, а судна їх батька Еленділа — до Лунської затоки в Ліндоні.
Королі Гондору Еленділ став засновником Північного королівства Арнор, а його сини — Ісілдур та Анаріон заснували Південне королівство Гондор. Його столицею стало новозведене величне місто Осгіліат (на адунаіку «Зоряна Цитадель») розташоване на обох берегах Андуїна і з 'єднане великими кам 'яними мостами. Там у тронній залі під Зоряним Куполом розташовувались трони братів — співправителів. На правому березі Андуїна, на відрозі гори Міндолуін було зведено місто — фортецю Мінас — Анор, де був дім Анаріона. Ісілдур оселився на лівому березі Великої Ріки в передгір 'ях Похмурих гір, звівши місто — фортецю Мінас — Ітіль. Перед своїм домом він посадив Біле Дерево. З семи палантирів Ісілдуру належали камені Осгіліату та Мінас — Ітіля.
На пагорбі Ерех, у передгір 'ї Білих Гір, встановив Ісілдур сферичний чорний камінь, на якому король місцевого племені горян дав обітницю союзу, котру згодом порушив і був проклятий Ісілдуром разом зі своїм народом, що повільно вимер у горах і став привидами.
Війна Останнього Союзу і здобуття Ісілдуром Єдиного Перстеня У 3429 році Другої Епохи Саурон, що потайки повернувся у свої володіння в Мордорі, напав на Мінас — Ітіль і захопив місто, знищивши Біле Дерево. Однак Ісілдур разом з родиною встиг врятуватись, прихопивши палантір та пагінець Білого Дерева. На човні родина Ісілдура відпливла угору Андуїним і, перетнувши Імлисті гори, дісталась Арнору. Тим часом Анаріон обороняв Осгіліат і зміг відкинути військо Саурона назад у Мордор.
У 3430 р. Д. Е. Еленділ, Ісілдур та ельфійський король Гіл - Галад уклали союз дунедайн та ельдарів, що увійшов в історію під назвою Останнього. Разом з Ісілдуром на війну пішли троє його синів Елендур, Аратан та Кіріон, а новонароджений Валанділ разом із матір 'ю залишився в Імладрісі. У 3434 р. Д. Е. військо ельфів, людей та гномів Кгазад — Дума зустрілось із арміями Саурона на полі Дагорладу. На боці Саурона бились орки, троллі та інші лихі створіння, люди Сходу та Півдня і невелика кількість гномів з інших семи родів. Навіть звірі та птахи поділились тоді на два табори і бились між собою. Після кількаденної кровопролитної битви війська Останнього Союзу здобули перемогу, і, вступивши в землі Мордору, обложили Барад — Дур. Облога Темної Фортеці тривала сім років, в ході неї загинуло багато ельфів, гномів та людей і серед них менший син Еленділа Анаріон.
У 3441 році Саурон вийшов на поєдинок з Еленділом та Гіл - Галадом і обох їх убив, і меч Еленділа зламався під ним, коли той упав. Одначе й Саурон повалився долі, відтак Ісілдур, схопившись за руків 'я уламку Нарсіла, відтяв Правлячий Перстень із руки Саурона й забрав його собі. Саурон був переможений, і дух його покинув тіло, помчавши далеко — далеко й заховався в пустельних краях; і ще багато довгих років Темний Володар не прибирав видимої подоби.
Здобувши перстень, Ісілдур оголосив його своєю власністю:«Це відплата мені за батька і брата» — промовив він.Так скінчилась Друга Епоха. Останній Союз переміг, але не до кінця. Саурон був переможений, але дух його вцілів, разом з Єдиним Перснем. Чорна Фортеця лежала у руїнах, але руїни приховували корені незнищеного зла створеного Перснем.
Ісілдур у Гондорі Після загибелі Еленділа Ісілдур став верховним королем дунедайн у Середзем 'ї, але в Гондорі він залишив правити меншого сина Анаріона Менельділа, вирішивши прийняти правління в Арнорі. Проте деякий час він жив на Півдні, навчаючи племінника управляти королівством.
У пам 'ять про свого брата Анаріона Ісілдур посадив перед його домом у Мінас — Анорі врятований ним садженець Білого Дерева, що зростав там більше ніж тисяча шістсот років.
У Гондорі він також залишив манускрипт про Єдиний Перстень, що зберігався у бібліотеці Мінас — Тіріта і був прочитаний Саруманом та Гендальфом.«Гарячим був він, коли я вперше узяв його, гарячим, мов палаюча вуглина. Він опалив мені руку, і я сумніваюсь, що біль від опіку залишить мене коли — небудь. Зараз, коли я пишу, він все ще холоне і маліє, але ні форми, ні краси не втрачає. Написи, що спочатку горіли так яскраво, тьмяніють на моїх очах і ледве розрізняються. Вони нагадують ельфійську в 'язь Ерегіону, у мордорської мови немає знаків для такої тонкої роботи. Але я не можу прочитати напис. Гадаю що це мова Чорної Країни. Вона зла і лиховісна. Я не знаю, яке лиходійство означає напис, але доки знаки не зникли, зніму з них копію. Певно, Перстень зберігає жар руки Ворога, і хоч чорна його долоня, Перстень сяє, мов вогонь. Можливо, якщо нагріти Перстень, знаки знов проступлять на ньому. Та я не можу змусити себе заподіяти шкоду цьому єдино прекрасному з усіх творінь Саурона. Це — мій скарб, хоч я і заплатив за нього великим болем» .З наказу Ісілдура та Менельділа було облаштовано курган — поховання Еленділа на вершині Амон — Анвар (пагорб Благословення) в Аноріені, що на той час був центром Гондору. До вершини пагорба було прокладено кам 'яні сходи, нагорі облаштовано рівний майданчик в центрі якого розташовувався курган, на якому цвіли квіти альфіріну і в траві лежав чорний камінь з вибитими на ньому трьома рунами ламбе андо ламбе (Л — НД — Л, що означало ім 'я Еленділ без голосних). Ці руни Еленділ використовував як особистий знак і напис на печатках. Місце поховання Еленділа зберігалось у суворій таємниці, на вершину мали право підніматись лише король Гондору з наближеними та спадкоємцем престолу після повноліття, котрому розповідали про створення святині та посвячували у справи королівства.
Катастрофа в Ірисній Низовині і загибель Ісілдура Після майже півторарічного перебування в Гондорі Ісілдур став збиратись до Арнору. Однак, спершу він вирішив побувати в Імладрісі, де залишились його дружина з меншим сином також він мав потребу порадитись з Елрондом. Тому він не пішов старим нуменорським шляхом від бродів Ізену до Форносту, яким повернулись більша частина арнорської армії, а рушив долинами Андуїна від Осгіліату до Кіріт — Форнеп — Андрата — перевалу в Імлистих горах через який проходив шлях в Імладріс, до якого загін Ісілдура розраховував повернутись за сорок днів до настання зими на Півночі. Можливо верхи вони б подолали їх швидше, але в Ісілдура не було верхових коней. В долинах Андуїна подорожнього підстерігало менше небезпек, адже Саурон згинув, а населення долин було союзниками військ Останнього Союзу.
На початку місяця іванетт (вересень) загін Ісілдура, що складався з мешканців східного Арнору, вирушив у дорогу. Разом з Ісілдуром йшли троє його синів Елендур, Кіріон та Аратан.
Ясного ранку біля Східних воріт з ними простився Менельдур.- Хай вам щастить у дорозі, — промовив він Ісілдурові — і нехай сонце, що осяяло початок вашого шляху, не меркне над вами.Двадцятого дня вони побачили пагорби на яких росли ліси Великого Зеленолісся, вкриті осіннім багрянцем. Небо вкрили хмари і осінній вітер приніс з моря Рун дощ, котрий лив чотири дні. Тому люди не стали спускатись в долину Андуїна, що розлився, а пішли стежкою лісових ельфів, яка вела вздовж лісових галявин. Через тринадцять днів надвечір вони досягли північної межі Ірисної Низовини (Оболоні). Тут їх перестріла велика орда орків, котрою керували поводирі з Барад - Дура, яких послали стерегти шляхи і котрі нічого не знали про поразку Саурона. Орків кликала лиха воля Перстеня, хоч вони про нього і не знали. Лихих істот було набагато більше ніж дунедайн.