Глі́бівка — село у Вишгородському районі Київської області України. Розташоване біля Київського водосховища. Входить до складу Димерської селищної громади.
Географія У селі річка Піхівка впадає у річку Дніпро. На західній околиці села розташована ботанічна пам'ятка природи «500-річний дуб».
Історія
Щодо назви села існує версія, що вона пов'язана з іменем князя Гліба, канонізованого православною церквою. Саме таку версію висунув Митрофан Андрієвський у 1885 роціАндриевский М. А. «Давыдова боженка»: из летописной топографии киевского Полесья. – Киевская Старина, 1885 г., № 6, с. 183—204. . У цій статті подається детальний опис старовинної каплиці станом на 1883 рік; з 1964-го року ця місцина затоплена водами Київського водосховища.
В описі Глібівки Лаврентієм Похилевичем згадується каплиця:
Митрофан Андрієвський припускає, що саме ця старовинна каплиця була збудована на місті вбивства князя Гліба (вбитий у 1015 році) і є так званою «Давидовою боженкою», яка згадується в Іпатіївському літописі за 1151 та 1160 рокиДив. згадку «Давидової боженки» в Іпатіївському літописі за 1151-й рік тут і «боженки» за 1160-й рік тут . Як відомо, у хрещенні князь Гліб отримав ім'я Давид, а тому каплиця на його пам'ять називається «Давидовою». Відповідно, і село отримало назву Глібівка.
Однак, слід зазначити, що поширенішею є версія, що «Давидова боженка» розташовувалась безпосереднього при впадінні річки Прип'ять у Дніпро і найчастіше її пов'язують з селом Городище Іванківського району.
Датою заснування села вважається 1315 рік.
Історія Глібівки тісно пов'язана з історією Козарович, оскільки протягом віків ці села знаходились в одному маєтку і мали однакового власника.
У складі Королівства Польського і Речі Посполитої (до 1795)
За часів Хмельниччини, тобто приблизно на середину XVII століття, у Глібівці нараховувалося 11 дворівП. Т. Лукашенко. І Глібівка — єдина нам сестра // П. Т. Лукашенко. Козаровичі. К., 2003. — стор. 108—115.. Ці дані не відповідають кількості ланів, що відома з інвентаря 1660 року, який описано нижче.
Відомо, що у 1640—1660-х роках Глібівка знаходились у користуванні Олександри Ободенської та її сина Костянтина Леона Ободенського: Елизавета Дрогойовська —Абрамович, власниця цих маєтків, позичила у Олександри Ободенської «20 тисяч польською монетою і 2 тисячі і 200 золотих», а в заклад віддала Козаровичі, містечко Хелмин, села Глібівку і ЛитвинівкуСиницкий Л. Д. Любопытные рукописи одной частной библиотеки. — Киевская старина, 1885 г., № 10, с. 338—342. .
У 1660 році Глібівка разом з іншими сусідніми селами була дарована царем Олексієм Михайловичем Межигірському монастирюEdward Rulikowski. Meżyhory / Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 6, 1885. — str. 268—271. .
Цим же роком датується інвентар села Глібівка, складений Костянтином Ободенським. Село мало приблизно 40 ланів. Пан отримував такі щорічні доходи з села: з кожного лану готівковими грошима — по 2 злотих і 15 грошей, мірка вівса (разом усіх чиншевих обов'язків — на 100 злотих), з кожного лану по десятці льону (кожна по півзлотому, разом 20 злотих), з кожного бобиля, тобто безземельного селянина, — по 25 грошей (разом виходило 6 злотих і 20 грошей), орендна плата за млин — 100 злотих, дві телиці (одна на Великдень, інша на Різдво, кожна по 10 злотих, всього 20 злотих).
Крім цього, пан отримував і залишав для себе: біля восьми возів дров без панщини, з кожного лану — по три курки і одному каплуну, під час спуску води зі ставка — шість бочок риби.
Селяни відробляли по 2 дні панщини, а бобилі — по 1 дню щотижня.
Дерев'яна церква Різдва Богородиці була збудована у 1730 роціПохилевич Л. И. Сказания о населенных местностях Киевской губернии. Глебовка . Можливо, саме вона була зруйнована у 1964 році.
У 1783-му у селі мешкало 550 осіб.
У складі Російської імперії (1795—1917)
На 1860-ті роки населення Глібівки становило 557 осіб, з яких православних — 549, римських католиків — 3, юдеїв — 5. Після скасування кріпосного права у 1861 році у Глібівці — 74 двори.
Станом на 1880-ті роки у Глібівці було 690 мешканців, переважно православного віросповіданняHlebówka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. T. 3, 1883. — str. 73. .
Митрофан Андрієвський так описав Глібівку, яку відвідав у 1883 році:
На 1 січня 1900-го у Глібівці нараховувалось 180 дворів, мешканців — 1090 осіб, з них 531 чоловіків і 559 жінок. Сільській церкві належить 96 десятин, а селянам — 768 десятин. Інша земля належить поміщиці Вірі Петрівні Гамалій-Поповій, маєток якої складається з Козаровичів і Глібівки і займає 3512 десятин Список населенных мест Киевской губернии /Изд. Киев. губерн. стат. ком. — К.: Типография Ивановой, 1900. — 1896 с. — стр. 147—148 .
Головне заняття мешканців — хліборобство, крім того деякі з селян відправлялися на заробітки до Києва або працювали на пароплавній пристані «Глібівка».
Пристань у 1883 році:
Біля пароплавної пристані «Глібівка» знаходилось невелике селище на 10 дворів, у яких проживало 53 особи, з них 34 чоловіків і 19 жінок. При пристані знаходився лісопильний завод, що належав Південно-Російському Лісопромисловому Товариству. На цім заводі працювало 18 робітників під наглядом механіка.
У селі на той час була одна православна церква, одна каплиця, одна церковно-приходська школа, одна кузня і один громадський запасний хлібний магазин, у якому на 1 січня 1900-го було на особу 234 чвертей озимого хліба та 118 ярого. З оброчних статей громада селян мала вільну землю, прилеглу до Дніпра, яка віддавалася у найм під склади лісових матеріалів за 300 рублів на рік.
У 1910 році у селі створене споживче товариство.
Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Глібівка Димерської волості Київського пов. Київської губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/hlib_001.xml
У складі УРСР (1921—1991)
За даними єдиного сільськогосподарського податку відомо, що у Глібівці у 1925 році проживало 1602 особи у 332 господарствах.
Водночас, за попередніми підсумками перепису населення СРСР 1926 року, структура населення Глібівки була такою: 335 господарств, з них 331 селянського типу (98,81 %) і 4 іншого типу (1,19 %); 1616 мешканців, з них 781 чоловіків (48,33 %) і 835 жінок (51,67 %); за національністю — усі українці.
На 1927 рік у селі нараховувалося 130 дітей шкільного віку, проте школу відвідували не всі. Навчання у школі було чотирирічним. З усього села на цей час у районній школі навчалося всього п'ять учнів і один — на робітничому факультеті Київського медінституту. У приміщенні школи також відбувалися збори громадян села та засідання сільської ради, а також інші колективні зібрання. Завідувачем школи був Петро Васильович КальницькийБрайченко О. С. Глібівка: соціокультурний зріз у 1920-ті роки / О. Брайченко // Українознавство. — 2015. — № 4. — С. 104—113..
У 1920-ті роки основним заняттям селян було сільське господарство. Додатковими заробітками слугувала праця у лісничому господарстві під час вирубки лісу та сплавляння по Дніпру. Невеликою допомогою до господарства були збирання ягід та грибів у лісі, рибальство. Фельдшерський пункт розміщувався у смт Димері. Загальний санітарний рівень був низький: лише у 1927 році було зафіксовано сім смертельних випадків шигельозу (тоді називали дизентерією), при загальній кількості хворих 98 осіб.
У 1930 році будинок церкви переобладнано під клуб. Церква відновить свою роботу у цьому приміщенні у період німецької окупації.
За 1931 рік пасажирообіг причалу Глібівка становив 8154 пасажирів (відправлених), вантажообіг становив 22404 тон відправлено і 30264 тон прийнято.
У 1932-1933-му у селі масового голодомору не було, адже виручала річка Дніпро, у якій люди ловили рибу, а також ліс. Навесні на полях перекопували гнилу картоплю, шукали дикі бурячки, їли полову з гречки, пташині яйця, жолуді, насіння капусти. Працювали в колгоспі всі працездатні люди села, бо тим, хто виходив на роботу, давали трішки хліба і якийсь суп, затірку. Як свідчать старожили, люди ходили худі, голодні, а дехто навіть пухлий з голоду. 10-15 односельчан з голоду померли.
У базі даних про репресованих та похованих у Биківні, місці поховання страчених і закатованих в Київському НКВС, містяться чотири особи з Глібівки — усі розстріляні 9 грудня 1937 рокуДані про репресованих та похованих в Биківні на сайті Служби безпеки України . Цей список не є повним, оскільки містить лише біля 14 тисяч записів в той час, як всього у Биківні було поховано близько 100 тисяч осіб. Імена глібівчан з цього списку: Горголь Матвій Прокофійович, Компанієць Іван Іванович, Мельник Данило Андрієвич, Сластіон Павло Микитович.
За даними сайту «Жертви політичного терору в СРСР» , Кравченко Павло, що народився і проживав у Глібівці, був засуджений у 1938 році до 3-ох років позбавлення волі за статтею 54-10 Кримінального кодексу УРСР (антирадянська агітація і пропаганда), однак був звільнений у грудні 1940 рокуКравченко Павел Иванович .
Ще два вихідці з Глібівки, які проживали в інших регіонах, були репресовані. Так, у 1932 році був репресований Басенко Олександр, який на той час проживав у Москві та працював економістом тресту «Мособлдортранс»: за антирадянську агітацію позбавлений права проживання у Московській та Ленінградській областях на три рокиБасенко Александр Тихонович . У 1938 році репресовано Ворону Івана, що працював на електростанції в Селемджинському районі Амурської області: засуджений до 10 років виправно-трудових таборівВорона Иван Тимофеевич .
У 1941 році, під час німецько-радянської війни, воїни 27-го стрілецького корпусу аж до серпня тримали село, після чого воно було окуповане. В результаті половина сільських будинків була спалена ворогом, 89 жителів вислано до Німеччини, а худобу і птицю забрано. 445 жителів Глібівки брали участь у війні на різних її фронтах.
У (неповній) базі військовополонених — уродженців України міститься вісім імен уродженців Глібівки, що потрапили до полону під час німецько-радянської війниЕлектронна база даних на 60 тисяч військовополонених часів Другої світової війни — уродженців України на сайті Служби безпеки України . База неповна, тому що військовополонених, звісно, було набагато більше. Крім того, на сайті СБУ за 2011 рік вказано, що передана база містить близько 150 тисяч імен , однак оприлюднена база має лише біля 60 тисяч. Уродженців Глібівки слід шукати у базі за російською назвою села «Глебовка».
23 вересня 1943 року в районі Ясногородки-Глібівки 75-та гвардійська стрілецька дивізія (СРСР) форсувала Дніпро і захопила на правому березі плацдарм, перший у смузі наступу 60-ї Армії, який забезпечив подальший наступ на Київ та його відвоювання від німецьких окупантів. В ніч з 21 на 22 вересня 1943-го під час проведення розвідки для визначення місць форсування Дніпра в районі Глібівки загинули розвідники взводу пішої розвідки 75-ї гвардійської стрілецької дивізії Попов Іван Петрович та Шабалін Володимир Ігнатович. Командир взводу пішої розвідки Поляков Володимир Хомович загинув у бою на плацдармі кількома днями пізніше. Посмертно їм було просвоєне звання Герой Радянського Союзу.
4 листопада 1943 року Глібівка була відвойована від гітлерівських загарбниківСообщения Советского Информбюро. — М., 1944—1945. — Том 5. Июль-декабрь 1943 г. — М., 1944. — стр. 217 .
У селі знаходиться братська могила, у якій поховані бійці, що загинули при форсуванні Дніпра і в боях на плацдармі у 1943 році, зокрема, воїни 121-ї стрілецької дивізії Герої Радянського Союзу: Холодков Єгор Іванович Мінаков Іван Федорович Новіков Микола Михайлович
Всього у могилі поховано 173 бійця.
У 1960-х було утворено Київське водосховище при спорудженні Київської ГЕС. Частина мешканців була переселена на незатоплювані території. У результаті, Глібівка стала ближчою до Димера, ніж до Козаровичів, які в свою чергу більше наблизились до Демидова.