Богдан Іванович Винниченко (12 квітня 1932, Коломия, нині Івано-Франківська область — 7 квітня 2022, Львів) — доцент хірургії, проректор Львівського державного медичного університету, український політичний і громадський діяч, член Республіканської Християнської партії.

Сім'я і дитинство Богдан Винниченко народився 12 квітня 1932 року в м. Коломиї Станиславівського воєводства (тепер Івано-Франківська область). Тут пройшло його раннє дитинство. З часом сім'я переїхала до Мельниці-Подільської біля Дністра на Тернопільщині, де пішов у 1-й клас.

Батько — Іван Винниченко — після закінчення навчання на юридичному факультеті в Празі, працював адвокатом. Крім цього був громадсько-політичним діячем, головою просвіти Мельниці-Подільської, заступником голови УНДО, а в минулому — чотарем Легіону Українських січових стрільців. Цього було досить, щоб із приходом більшовиків на терени Західної України його арештували. Почались нелегкі дні життя і тікаючи від НКВС, мама з Богданом була змушена повернутися до Коломиї, де продовжив навчання в місцевій школі.

З початком II світової війни Богдан із мамою раділи і чекали, що повернеться батько. Але цього не сталось. Натомість прийшло нове горе: у 1943 році німці, переслідуючи членів ОУН, арештували маму і 11-річний Богдан залишився круглим сиротою. Ним опікувалась бабуся — Марія Лазаренко, яка працювала вчителькою і добре знала німецьку мову. Вона неодноразово ходила до гестапо і просила, щоби звільнили дочку. Однак тільки через рік, коли німці відступали від більшовицької орди, після знущань і тортур мама була звільнена. У цей час він навчався в першому класі Коломийської гімназії, а з поверненням радянської влади продовжив навчання, як і всі гімназисти, у Коломийській СШ № 1, яку закінчив у 1950 році. Цього ж року поступив у Львівський медичний інститут. Успішно його закінчив.

Початок наукової роботи Із 1956 року працював спочатку головним лікарем Загірянської дільничої лікарні, а потім хірургом і замісником головного лікаря Заложцівської районної лікарні. У 1959—1961 роках навчався в клінічній ординатурі Тернопільського медичного інституту. Його керівник — проф. Ростислав-Юрій Коморовський — прищепив любов до науки і він почав писати дисертацію. У 1964 році переїхав до Львова і працював ординатором хірургічного відділу обласної лікарні. У 1970 році захистив дисертацію на тему «Прогностичний тест даммінг синдрому». З 1969 року працював асистентом кафедри шпитальної хірургії, а з 1970 року — асистентом кафедри загальної хірургії. Написав 79 наукових статей. З 1991 року — доцент кафедри загальної хірургії.

Громадська і політична діяльність З початком «відлиги» Горбачова активно поринув у політичну роботу: став членом і організатором Товариства української мови в інституті, членом громадсько-політичної організації «Рух», членом Української Республіканської Партії (УРП)). Брав активну участь у відновленні Українського Лікарського Товариства (УЛТ), брав активну участь у передвиборній компанії до Верховної Ради СССР (1989 р.) і до Верховної Ради України (1990 р.) з метою сприяння обранню до Ради українських патріотів, був організатором референдуму про незалежність України на Закарпатті (1991 р.), брав активну участь в організації студентського голодування в Києві (1991 р.), активно виступав у цей період на «Вічах» перед населенням України і студентами, викриваючи нелюдські і антиукраїнські дії комуністичної партії. З цією метою надруковано у журналах і газетах понад 100 статей.

З 2011 року по 2013 рік працював головою Львівського обласного відділення ВОВ (Всеукраїнське Об'єднання Ветеранів України). З прохання і рекомендації громадської організації «Рух» і за наказом ректора Львівського медичного інституту з 1991 року призначений проректором із національного відродження. На цій посаді працював до 2000 року.

Доля батька Все життя Бгдана турбувала доля батька, тому 1987 року написав листа до М. Горбачова з проханням допомогти вияснити, що сталося з ним після арешту. Через три місяці лікаря викликали до обласного КДБ в Тернополі, де капітан Дмитро Антонюк повідомив, що батько загинув від рук слідчого НКВД Олексія Чоботова під час допитів у 1940 році. Коли Богдан повідомив Антонюку, що дочка Чоботова працює зараз із ним у лікарні, той хвилину помовчав, а потім сказав передати їй, що її батько закатував під час допитів Івана Винниченка.

Нагороди і відзнаки Нагороджений 5–ма почесними грамотами Львівської обласної адміністрації і Львівської обласної ради.

ЗА період боротьби за незалежність України і виховання молоді у національно-патріотичному дусі нагороджений: Медаллю до 60 роковин УПА; Медаллю до 70 роковин УПА; Медаллю до 90 роковин ЗУНР; Медаллю до 20 роковин незалежності України; Медаллю Романа Шухевича; Медаллю український малолітній політв'язень; Найвищою відзнакою Львівської міської Ради-орденом Святого Георгія;

Примітки

Джерела Мельничук Б. І. Винниченко Богдан Іванович // Філімоніхін В. Сторінками Биківнянського мартиролога: Іван Винниченко // Історична правда. — 2022. — 4 січня.